Читати книгу - "Хрещений батько"

ввечері Кей розповіла про це Майклові й сказала також, що ніхто ніколи не згадує Сонні Корлеоне, принаймні в її присутності. Кей якось спробувала висловити своє співчуття донові та його дружині, її вислухали мовчки і навіть не знайшли, що відповісти. Вона намагалася говорити з Конні про її старшого брата, і знову марно.

Вдова Сонні, Сандра, забрала дітей і перебралася з ними до штату Флорида, де жила її рідня. Влаштували так, щоб вона з дітьми могла жити в достатку, хоч Сонні не залишив по собі ніякої спадщини.

Майкл неохоче розповів про події тієї ночі, коли вбито Сонні. Про те, що Карло налупцював свою жінку, що Конні подзвонила додому, а слухавку взяв Сонні й, розлючений, помчав у місто. Отже, природно, Конні завжди непокоїлася, що «родина» може звинуватити її, ніби вона винна в смерті Сонні. Або звинуватять її чоловіка, Карло. Але ж їх ніхто не звинувачує. Кращий доказ тому – їх оселили у маєтку і дали Карло важливу посаду в профспілках. І Карло також узявся за розум, перестав пиячити, волочитися за повіями, перестав стромляти носа куди не просять. «Родина» задоволена з його роботи й поведінки протягом останніх двох років. Ніхто не покладає на нього вини за те, що трапилось.

– Тоді чом би тобі не запросити їх колись на вечерю, щоб заспокоїти сестру? – запитала Кей. – Бідолашна, вона завжди сушить собі голову, чи ти не сердитий на її чоловіка. Сказав би їй сам. І порадив би викинути з голови всі ці дурні тривоги.

– Не можу, бо в нашій сім’ї не кажуть про такі речі.

– То, може, хочеш, аби я переказала їй те, що ти розповів мені? – запитала Кей.

Вона з подивом відзначила, що Майкл так довго думав над її пропозицією, такою, здавалося, очевидною річчю, яку потрібно було б зробити. Зрештою він сказав:

– Думаю, що не треба так робити, Кей. Це нічого не дасть. Вона все одно тривожитиметься. У таких справах важко чимось допомогти.

Кей дивувалася. Вона помітила, що Майкл завжди був стриманіший із сестрою, ніж із будь-ким у родині, незважаючи на всю її любов до нього. Вона запитала:

– Але ж ти справді не звинувачуєш Конні у смерті брата?

– Звичайно ж, ні. – Майкл зітхнув. – Вона моя менша сестра, ми разом гралися в дитинстві, я завжди любив і люблю її. Мені її шкода. Карло взявся за розум, але однаково це не той чоловік, якого їй треба. Та нічого не вдієш. Облишмо цю розмову.

Кей не звикла набридати, отож вона більше не поверталася до цієї теми. До того ж Кей уже пересвідчилася, що Майкл не є людиною, яку можна легко вмовити. Він просто холодно відмовляв. Вона знала, що їй єдиній у світі щастило подолати його волю, але була свідома й того, що, коли б вона вдавалася до цього часто, тоді могла б втратити свою владу над ним. А за два роки спільного життя вона полюбила його ще більше. Любила його за чесність. Це невелика дивина, але ж він із усіма був незмінно порядний, навіть у найменших дрібницях. Вона бачила, що він став впливовою особою, до них у будинок приходили люди, щоб радитися з ним і просити про допомогу, усі ставилися до нього з шанобливою повагою, але одна річ робила Майкла для неї найдорожчим.

Коли Майкл повернувся із Сицилії з понівеченим обличчям, всі у родині марно намагалися намовити його на операцію. Майклова мати не давала йому спокою, а одної неділі, коли в Корлеоне за столом зібралася на обід уся родина, вона таки нагримала на Майкла:

– У тебе пика, як у бандита з кіно, зробив би операцію, хоч заради господа бога та своєї сердешної жінки. Може, перестало б текти з носа, як у п’яного ірландця.

Дон, що сидів на чільному місці за столом і пильнував порядок, звернувся до Кей:

– Це тебе турбує?

Кей заперечливо схитнула головою. Тоді дон заявив своїй дружині:

– Тепер він уже не у твоїх руках і це не твій клопіт.

Стара одразу замовкла. Не тому, що боялася чоловіка, але було б неповагою до нього встрявати у суперечку з ним перед присутніми.

Але Конні, донова мазунка, вийшла з кухні, де вона готувала недільний обід, і з розпашілим від плити обличчям утрутилася в розмову:

– Я гадаю, що йому треба привести своє обличчя до ладу. Він був найвродливіший у нашій сім’ї, поки його не скалічили. Ну-бо, Майку, скажи, що ти зробиш це.

Майкл подивився на неї з байдужою міною, ніби він і справді не чув, про що йдеться, і не відповів.

Конні підійшла і стала за батьком.

– Звели йому зробити це, – сказала Конні й любовно поклала обидві долоні на батькові плечі й погладила йому потилицю. Вона єдина дозволяла собі таку фамільярність із доном. Її любов до батька була зворушливою. Вона лащилася до нього, як маленька дитина. Дон поплескав по одній її руці й попросив:

– Ми всі вмираємо з голоду. Подавай на стіл спагеті, а потім уже базікай.

Конні звернулася до свого чоловіка:

– Карло, скажи хоч би ти Майклові, щоб зробив операцію. Може, він хоч тебе послухається. – Мовила це з такою інтонацією, ніби у Карло Ріцці зав’язалася дружба з Майклом більша й міцніша, ніж у будь-кого іншого.

Симпатичний засмаглий Карло, з акуратно підстриженим і зачесаним чубом, надпив зі свого келиха вина домашнього виробництва й відповів:

– Ніхто не може сказати Майклу, що йому робити.

Карло став іншою людиною після переїзду в поселення. Він знав своє місце в «родині» й поводився відповідно.

У всій цій сцені було щось приховане, але що саме, Кей не могла збагнути. Як жінка вона бачила, що Конні умисне лестилася до батька, хоча це й робилося невимушено й навіть щиро. І все ж таки тут був якийсь прихований намір. Навіть сама відповідь Карло, певно, мала показати, що він визнає Майклову вищість. Майкл цілком усе ігнорував.

Кей не зважала на спотворене обличчя свого чоловіка, хоча її непокоїв його нежить – результат ушкодження нерва. Операція на обличчі все б усунула. І тому вона хотіла, щоб Майкл ліг до лікарні й дозволив її зробити. Але розуміла і те, що він, хоча це й дивно, але воліє залишити своє каліцтво. І була певна, що дон також розумів це.

Та коли вона народила першу дитину, Майкл здивував її запитанням:

– Хочеш, щоб я зробив операцію на обличчі?

Кей підтвердила.

– Ти ж знаєш, що твій син ніяковітиме, коли підросте