Читати книгу - "Хрещений батько"

– Ну як, ти добре його запам’ятав?

Нері постукав себе по лобі:

– Отут у мене той Моу Грін з усіма тельбухами.

Дорогою літаком назад до Нью-Йорка Майкл Корлеоне спробував трохи відпочити й навіть заснути. Та марно. Наближався найстрашніший, можливо, фатальний період його життя. Далі відкладати не було куди. Усе готово, здається, все передбачено, ретельне готування забрало два роки. Ні, просто неможливо далі тягти. Минулого тижня, коли дон офіційно повідомив обох капореджіме та інших членів «родини» Корлеоне про те, що він іде на спочинок, Майкл зрозумів, що батько по-своєму дає йому зрозуміти: настав час.

Минуло майже три роки, відколи він повернувся додому, і більше двох років, як одружився з Кей. Усі три роки він активно вивчав «родинне діло». Провів багато довгих годин із Томом Хейгеном, багато довгих годин з доном. Його вразили могутність і справжнє багатство «родини» Корлеоне. Їм належали величезне нерухоме майно в самому центрі Нью-Йорка, цілі хмарочоси, зайняті діловими установами. Через підставних осіб «родина» мала пай у двох банківських синдикатах на Волл-стрит, у банках на Лонг-Айленді, у деяких швейних фірмах, і все це на додачу до розгалуженої мережі незаконних гральних закладів.

Коли Майкл ознайомився з операціями «родини» Корлеоне, він із великою цікавістю дізнався, що «родина» отримала чималі прибутки одразу ж після війни, надаючи свою протекцію компанії підроблювачів грамофонних платівок. Вона без контрактів виготовляла й продавала копії платівок із записами відомих артистів, і все підробляла так майстерно, що її так ані разу й не накрили. Звісно, з платівок ні артисти, ні фірми, які мали на них контракти, не отримали ні цента. Майкл Корлеоне помітив, що Джоні Фонтане втратив чимало грошей через цих підроблювачів: адже тоді, якраз перед зникненням голосу, його платівки були найпопулярнішими в країні.

Він спитав у Тома Хейгена, чому дон дозволив пройдисвітам оббирати свого хрещеника. «Бізнес є бізнес», – відповів Том, знизавши плечима. Джоні якраз був у неласці, бо розійшовся з дружиною – коханням дитинства, – щоб одружитися з Марго Ештон. Це вельми не сподобалося донові.

– А чому ці люди припинили свої операції? – поцікавився Майкл. – Поліція все-таки натрапила на їхній слід?

Хейген заперечливо схитнув головою.

– Ні, дон перестав їм протегувати. Це було якраз після весілля Конні.

Майкл помітив, що досить часто дон допомагав у скруті тим, до чийого нещастя він сам же почасти й спричинився. Не через хитрість чи свідомий намір, а через величезну розгалуженість свого бізнесу, а можливо, також і тому, що так уже побудований світ: і добро, і зло нерозривно переплетені в ньому.

Майкл і Кей обвінчалися в Новій Англії, справили скромне весілля, де були тільки її батько, мати та кілька її друзів. А потім переїхали в один із будинків у маєтку на Лонг-Біч. Майкл не дивувався, як легко зійшлася Кей з його ріднею та людьми, що жили в їхніх будинках. І, звичайно, вона одразу ж завагітніла, як і мусила за старими звичаями добра дружина італійця; це також допомогло зближенню у родині. А друга дитина, що мала народитися через рік після першої, вже зовсім розвіяла будь-яку настороженість.

Кей мала чекати на нього в аеропорту, вона завжди зустрічала його й завжди раділа, коли він повертався з подорожей. І він також. Але не зараз. Адже завершення цієї подорожі означало, що йому нарешті треба братися до операції, яку він готував протягом останніх трьох років. Дон чекатиме на нього. І обидва капореджіме теж. А він, Майкл Корлеоне, мусить віддати накази й ухвалити рішення, які визначать його долю й долю «родини» Корлеоне.

Коли Кей Адамс-Корлеоне прокидалася вранці, аби погодувати дитину, вона щоразу бачила, як один з охоронців автомобілем везе матусю Корлеоне, дружину дона, з маєтку й повертається з нею через годину. Невдовзі Кей дізналася, що її свекруха щоранку їздить до церкви. Повернувшись, вона часто заходила до них, щоб випити ранкову чашку кави й навідати малого онука.

На початку розмови матуся Корлеоне завжди запитувала Кей, чом би і їй не стати католичкою. Її анітрохи не бентежило, що Кей уже охрестила сина за протестантським обрядом. Отож і Кей уважала за доречне поцікавитися, чому свекруха щодня їздить у церкву, чи це обов’язкове для католиків. Стара відповідала так, ніби лише ця обставина утримувала Кей від переходу в іншу церкву:

– Ні, зовсім ні. Декотрі католики бувають у церкві лише на Великдень та на Різдво. Ходи, коли тобі хочеться.

Кей сміялася:

– А чому ж тоді ви щоранку буваєте у церкві?

Матуся Корлеоне відповіла дуже просто:

– Я ходжу в церкву, щоб мій чоловік не потрапив отуди, – вона показала пальцем униз. – Після паузи додала: – Щодня молюся за його душу, щоб він був там, – і піднесла руку вгору. Вона сказала це з хитруватою посмішкою, так, ніби робила проти волі чоловіка або ж знала наперед, що це безнадійне діло. Вона вимовила все майже жартома, напускаючи на себе вигляд старої сварливої італійки. І, як завжди, коли чоловіка не було поруч, говорила про великого дона дещо неповажно.

– Як почувається ваш чоловік? – ввічливо запитала Кей.

Матуся Корлеоне знизала плечима.

– Вже не той, відколи підстрелили. Полишає всю роботу на Майкла, а сам бавиться в саду зі своїм перцем та помідорами. Немовби він і досі селянин. Але чоловіки завжди такі.

А пізніше вранці до неї заходила Конні Корлеоне, ведучи за собою обох дітей, приходила навідати й поговорити. Кей подобалася ця весела жінка, її очевидна любов до брата Майкла. Конні навчила Кей готувати деякі італійські страви, але інколи приносила із собою страви власного, вправнішого приготування, щоб зробити приємне Майклові.

Сьогодні зранку вона, як завжди, запитала Кей, що Майкл думає про її чоловіка, Карло. Чи справді він любив Карло, як здавалося? У Карло спочатку завжди були якісь неприємності з «родиною», але останніми роками він виправився. Його справи у профспілці йшли добре, але доводилося тяжко й довго працювати. Карло щиро любить Майкла, неодмінно додавала Конні. Та що ж, усі любили Майкла, так само, як усі любили її батька. Тепер Майкл був доном. Це й на краще, бо ніхто б не впорався ліпше Майкла з родинною фірмою маслинової олії.

Кей ще й раніше помітила, що, коли Конні говорила про свого чоловіка у зв’язку з «родиною», їй завжди хотілося почути схвальне слово на адресу Карло. Кей мала би бути зовсім дурною, щоб не помітити, з якою тривогою Конні допитувала, чи Майкл любить Карло.

Одного разу