Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

І Кассі відімкнула шухляду письмового стола, вийняла звідти пачку грошей і швидко перерахувала їх.

— Кассі, не треба! Ти що? — відмовляла її Емілі.

— Чому це? — огризнулася Кассі. — Як ти гадаєш: краще вмерти голодною смертю на болотах чи скористатися цими грошима й дістатися вільних штатів? Гроші відчиняють всі двері, люба! — З цими словами вона засунула пачку за пазуху.

— Але ж це крадіжка… — прошепотіла Емілі.

— Крадіжка? — Кассі розсміялася. — Всі ці гроші — крадені, у нас і у таких самих, як ми. Він украв наші життя, нашу свободу! Тож цей вчинок не такий уже й поганий. Нехай тільки хто посміє дорікнути мені!.. Але ми заговорилися, час підніматися. Крім їжі, одягу і постелі, я припасла свічки і деякі книги. Щоб не нудьгувати. Ти не хвилюйся, туди ніхто не попхається. А якщо хтось і наважиться, то… З мене вийде чудовий привид. Вони у мене наїдяться страху!

Дорогий читачу, пропоную піти слідом за цими сміливими жінками на горище і подивитися, як Кассі облаштувала для них тимчасовий притулок. Для нас це буде сюрприз, як і для Емілі.

Великий ящик для перевезення меблів Кассі завбачливо повернула до нижнього вузького кута даху. Всередині було підготовлено спальні місця — два матраци і подушки. Поряд стояв кошик зі свічками, їжею та одягом. Те, що Кассі планувала взяти у дорогу, було складене у два дорожні вузлики.

— Ось дивись, тепер ми будемо тут жити, — сказала Кассі, зачіпляючи світильник на гак, який напередодні забила у стінку ящика, — подобається?

— А ти впевнена, що вони на горище не полізуть?

— Я багато б віддала, аби побачити, як Саймон Легрі сюди лізтиме! — сказала Кассі, сміючись. — Не хвилюйся! Він навіть до сходів боїться підходити, не те що на горище вилазити! А щодо негрів… Вони сюди й під загрозою смерті побояться зазирнути!

Оглянувши нові хороми і переконавшись, що Кассі все продумала добре, дівчина трохи заспокоїлась. Вона відкинулася на подушку і запитала:

— Кассі, а чому ти сказала, що вб’єш мене? — спитала наївна дівчина.

— Щоб ти отямилася, злякавшись, — відповіла Кассі. — І зауваж: моя погроза спрацювала! А на майбутнє запам’ятай: втрачати над собою контроль ніколи не можна! Треба тримати себе в руках, що б не трапилося! Якби не я, він би тебе вже впіймав.

Емілі здригнулася, уявивши, що могло б бути.

Настала тиша. Кассі почала читати любовний роман, а знесилена від хвилювань і страху Емілі задрімала. Її розбудив шум у дворі: там голосно балакали, коні цокали копитами, собаки гавкали. Дівчина тихо зойкнула і підвела голову.

— Повернулися, — спокійно констатувала Кассі. — Не бійся. Он, подивися в щілину. Бачиш, усі в зборі. Саймон вирішив відкласти пошуки до ранку. Дивися: коні загнані, собаки ледве ноги тягнуть. Саймоне-Саймоне, але й клопотів ти через мене маєш! Та це лише початок! Не там ти шукаєш…

— Мовчи! — прошепотіла Емілі. — Ще почують!

— Нехай! Злякаються ще більше, — сказала Кассі. — Не хвилюйся. Ми можемо тут хоч танцювати. Нам навіть вигідно тримати їх у страху.

Поволі звуки внизу почали стихати. Легрі, проклинаючи втікачок і свою невдачу, завалився спати. Він твердо постановив зловити їх завтра за будь-яку ціну.

Розділ XL

Страдник

Щедре небо, земля — скупа,

На небі спокій, на землі — біда.

Людина йде в останню путь,

Пізнавши все земне до дна.

Бог не забуде зло навмисне,

Він бачить кожну сльозу.

І кривдникам воздасть сторицею

За злодіяння й кривду ту.

Брайант

Навіть найдовша дорога колись закінчується, і навіть найтемніша ніч змінюється світанком. Він вірив, що за праведне життя Бог подарує йому квиток у нескінченний радісний день. Коли ми познайомилися із Томом, він жив по-своєму щасливо. У нього була сім’я, повага побратимів і добрі господарі. Потім ми були свідками, як його позбавили усього, що він любив, розлучили з рідними людьми. Ще пізніше ми прожили із ним довгі роки сподівань на повернення назад і врешті-решт побачили, як ця надія вмерла. Що було далі, ми також знаємо: приниження, жорстокість, безвихідь. Та він гідно пережив ці лихоліття своєї долі і був винагороджений: йому явився Ісус і дав надію на вічне життя. Тільки цього Том відтоді й чекав.

Втеча Кассі та Емілі розлютили і без того навіженого Легрі. Його гнів впав на беззахисного Тома.

Коли господар примчав до невільницького селища зі звісткою про втечу рабинь, Томові очі засяяли радістю, руки невільно здригнулися, і Легрі це помітив. Також його розлютило, що Том не приєднався до погоні. Змушувати його це робити було ніколи, бо Легрі вже був навчений: на впокорення цього негра піде багато часу.

А Том залишився у селищі, та ще й не сам, а разом із тими, хто сприйняв його навчання про Христа. Вони разом молилися, щоб утікачки врятувалися, щоб їм вдалося дістатися вільних штатів.

Невдача, яка спіткала Легрі, розпалила вогонь ненависті до непокірного Тома ще більше. Цей негр виявляв характер із першого дня. Легрі дратували його мовчазна впертість і залізна витримка.

Якось уночі йому наснилося, що Том відмовлявся виконати якесь доручення, і Легрі прокинувся від власного крику:

— Я ненавиджу тебе, скотино! Ненавиджу! Ти — моя власність! Та я… Я навіть сам не знаю, що зроблю із тобою! Ніхто нічого не дізнається, не поцікавиться, що трапилося із рабом! Ніхто! — і Легрі стиснув кулаки так міцно, ніби він уже душив Тома за шию.

Та це все були емоції, а гору над почуттями взяла практичність Легрі. Оскільки Том був хорошим робітником, добросовісним і чесним, господар не поспішав його позбуватися.

Легрі все ще був упевнений, що зловить утікачок і поверне назад. Він вирішив скликати на допомогу сусідів, які завжди радо погоджувалися взяти участь у ловах із подвійною користю для себе: за винагороду і з рабовласницької солідарності. План був простий і перевірений — оточити болота зусібіч. А якщо раптом йому не вдасться їх зловити, то він вже придумав, на кому зжене злість за цю невдачу — звичайно, це мав бути Том. Якось інтуїтивно Саймон Легрі відчував, що цей негр якось пов’язаний із втечею рабинь, і у цьому він був правий.

Можливо, хтось