Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Тільки надвечір він усвідомив своє становище і почав обмірковувати, що ж йому тепер діяти. Він проклинав той день, коли вперше почув про братів Атхо і Харрі Ранта разом з їхніми шльондрами. Тепер він сам дивувався, яким був дурнем, коли дав себе заманити на квартиру в Норсборзі, де Атхо зв’язав сімнадцятилітню, добряче накачану наркотиками Інес Хаммуярві і викликав його на змагання, хто з них сильніший як чоловік. Вони змінювали одне одного, і Пер-Оке переміг, зумівши за вечір і ніч зробити більшу кількість різних сексуальних подвигів.

Одного разу Інес Хаммуярві прокинулася і запротестувала. Тоді Атхо заходився поперемінно бити її і накачувати спиртом. Через півгодини вона присмирніла, і він запропонував Перу-Оке продовжити попередні заняття.

Клята шльондра!

І на біса він устругнув таку дурницю!

Від «Міленіуму» не доводилося чекати пощади. Вони ж годуються такими скандалами!

Божевільна Саландер налякала його до смерті.

Про біляве чудовисько і говорити нічого.

До поліції він не міг піти.

Самотужки він не викрутиться. Думати, що проблема сама собою розсмокчеться, означало дурити себе.

Таким чином, залишалася всього одна слабенька надія вислужитися і, можливо, прийти до благополучного вирішення ситуації. Він розумів, що хапається за соломинку.

Але це був для нього єдиний шанс.

Надвечір він наважився і зателефонував на мобільник Харрі Ранти. Номер не відповідав. Він продовжував свої спроби додзвонитися до Харрі Ранти весь вечір, але о десятій годині в нього опустилися руки. Після довгих роздумів (під час яких він підкріплювався залишками горілки) він зателефонував старшому з братів — Атхо Ранті. Слухавку взяла його дівчина, Сільвія, і розповіла, що брати Ранта поїхали у відпустку до Таллінна. Ні, як зв’язатися з ними, Сільвія не знає. І коли брати Ранта мають повернутися, вона навіть приблизно не може сказати: вони поїхали до Естонії на невизначений час.

По голосу Сільвії було чути, що вона задоволена.

Пер-Оке Сандстрьом важко опустився на диван. Він і сам не знав, що він відчуває — розчарування чи полегкість, дізнавшись, що Атхо Ранти немає вдома і він не зможе з ним переговорити. Проте значення цієї новини було йому зрозуміле. Брати Ранта відчули якусь небезпеку і вирішили, поки те-се, відпочити в Таллінні. Але Перу-Оке Сандстрьому це нічого гарного не віщувало.

Розділ 25

Вівторок, 5 квітня — середа, 6 квітня

Паоло Роберто не спав, але так заглибився у свої думки, що не відразу помітив жінку, яка об одинадцятій вечора з’явилася на шляху від Хьогалідської церкви. Він помітив її в дзеркалі заднього виду. Лише коли вона порівнялася з вуличним ліхтарем за сімдесят метрів позаду його авто, він рвучко обернувся і відразу впізнав її. Це була Міріам Ву.

Він аж випростався на сидінні. Спершу він хотів був вискочити з машини, та відразу зрозумів, що так він її сполохає. Тому вирішив дочекатися, доки вона підійде до під’їзду.

Не встиг він про це подумати, як позаду Міріам Ву на вулиці виник меблевий фургон. Наздогнавши її, машина різко загальмувала. Приголомшений, Паоло Роберто спостерігав, як з фургона вистрибнув чоловік — здоровенне біляве доробало — і схопив Міріам Ву. Він явно заскочив її зненацька. Вона відсахнулася і спробувала вирватися, але білявий гігант міцно тримав її за зап’ясток.

Міріам Ву хвацько змахнула правою ногою вище голови, і Паоло Роберто від несподіванки аж рота роззявив. Та вона ж кікбоксер! Дівчина гепнула білявого гіганта по голові, але тому, схоже, до того удару було байдуже — у відповідь він зацідив Міріам Ву ляща. Паоло Роберто почув звук ляпаса, хоча вони були від нього на відстані шістдесяти метрів. Міріам Ву впала, мов уражена блискавкою. Білявий гігант нагнувся, підняв її однією рукою і буквально закинув у кузов. Тільки тут Паоло Роберто оговтався і закрив рота. Відчинивши дверцята машини, він метнувся до фургона.

Та вже з перших кроків усвідомив усю марноту своїх зусиль. Машина, в яку Міріам Ву було вкинуто, немов лантух картоплі, м’яко рушила з місця, зробила повний розворот і зникла у напрямі Хьогалідської церкви, перш ніж він устиг хоча б як слід розігнатися. Паоло Роберто різко зупинився, помчав назад до своєї машини і скочив за кермо. Він рвонув з місця і теж зробив повний розворот. Коли він під’їхав до перехрестя, фургон уже встиг зникнути з очей. Паоло Роберто пригальмував, заглянув на Хьогалідсґатан і звернув ліворуч навмання, у напрямі Хорнсґатан.

До Хорнсґатан він під’їхав, коли загорілося червоне світло, але оскільки перехрестя було порожнє, він виїхав на нього й озирнувся навсібіч. Єдині задні ліхтарі, що промайнули попереду, сховалися у цю мить за лівим поворотом, рухаючись у бік Лільєхольмсбру і Лонгхольмсґатан. Він не розгледів, чи був це фургон, але інших машин видно не було, і Паоло Роберто щосили натиснув на педаль газу. На перехресті біля Лонгхольмсґатан його затримав червоний сигнал світлофора. Секунди збігали, а він мусив чекати, доки проїдуть машини від Кунгсхольма. Коли шлях попереду звільнився, він знову дав повний газ і рвонув уперед на червоне світло, благаючи Бога, щоб тільки його не зупинила у цю хвилину поліція.

По мосту Лільєхольмсбру він їхав на швидкості, що значно перевищувала дозволену, а проминувши Лільєхольм, помчав ще швидше. Він досі не знав, чи була машина, що промайнула перед ним, тим самим фургоном і чи не звернула вона на Ґрендаль чи на Орста, проте сподівався на удачу і знову натиснув на газ. Він їхав зі швидкістю сто п’ятдесят кілометрів на годину, обганяючи поодиноких законослухняних водіїв; певне, хтось із них таки записав його номери.

У районі Бреденґа він знову побачив фургон, наздогнав його і з відстані п’ятдесяти метрів переконався, що це був той самий. Паоло зменшив швидкість до дев’яноста кілометрів на годину і поїхав слідом, відстаючи метрів на двісті. Аж тепер він зітхнув полегшено.

Міріам By кинули на підлогу фургона. Вона відчула, що по шиї в неї тече кров. Кров юшила з носа. Він розбив їй до крові нижню губу і, здається, зламав перенісся. Він напав так несподівано, що це було для неї громом серед ясного неба, а її опір здолав за секунду. Нападаючий ще не встиг зачинити за собою двері фургона, як машина вже рушила з