Читати книгу - "Енергія Істини - Пролог (e/verity - Prologue), SigmArs"

— Мені дуже шкода, представляєш – я забув ключі, хотів вернутись скоріш і спіткнувся об коріння дерева.  — ледве дихаючи після бігу, розповідав син.

— Коротше кажучи, це довга історія…

(— Ефект цієї квітки творить дива. Якщо б не він – я б не вийшов сухим з води) — муркотів хлопець сам до себе.

— Крім того, вечеря давно вже тебе зачекалась! — нагадала мати.

— Головне, що я тепер знаю, що запланувати на цій вихідний.

***

На наступний ранок, Бернард відчував себе дуже бадьоро і навіть вистрибнув з ліжка без зволікань та одразу розсунув штори на повну.

Хлопець в той момент відчув прекрасний аромат з вулиці. Пориви вітру несли яскраву комбінацію запахів різноманітних трав. Осінній вітерець легенько обдував його обличчя. Волосся  хлопця звивалася на вітру, подібно до молодих рослин з зеленими стеблами, що росли по краю доріжок у місті.

(— Після вчора я відчуваю себе прекрасно. Але це не означає, що «справа, щодо квітки» закрита. У планах сьогоднішнього дня відвідати одне місце з можливими відповідями на багацько питань, що набралися за останній час. За одно дізнаюсь більше про вчорашні події.)

— Сьогоднішній день обов'язково буде насиченим, — зауважив герой, примірявши батькові старі окуляри, для ефектності.

***

На пів шляху від будинку Бернард помітив одну знайому фігуру, що неспішно блукала

По міським вуличкам. Помітивши юнака, вона відразу вирішила підійти ближче, привітатися:

— Яка зустріч, пане Бернард, — звернулася до нього матір Абелії, тітка Лаура.

— Ой, а якийсь довго я вас не бачила. Ти, як завжди, ростете, мов на дріжджах! —  радісно сказала дівчина, і тицьнула чоловіка за шевелюру.

—  Ви гарно виглядаєте як завжди, знов створили новий костюм?

— Так, багато клаптиків від замовників накопичилося за довгий час, ось я вирішила створити щось новеньке і для себе. Також додала до образу корсет - і ось що з цього вийшло.

Лаура була одягнена в незвичний одяг власного виготовлення. На передпліччях були видні шви, які вона майстерно приховала, гарним орнаментом з ниток. Це дозволяло прикрасити одяг дівчини, а також була присутня функція повністю зняти рукава за потреби. Цей одяг підходив як для прогулянки на свіжому повітрі, так і для дому. Універсальний – єдине слово що описувало його.

Але Бернард більше звернув не на стиль, а щось інше.

Аналогічно, тільки горизонтально стрічки з'єднували дві половини верхньої частини корпусу з рукавами в області живота і грудей. Ця частина костюма за з'єднанням віддалено нагадувала пиріг-кошик. В області шиї виділявся широкий розріз, що, не давав спокою хлопцю.

— Що…що, а куди це ми що направили свій погляд? — риторично запитала молода дівчина, розплившись в широкій посмішці.

— Чи мені здається, або вони реально стали масивніше? – вказав хлопець на розріз під шиєю дівчини, ховаючи погляд за окулярами, що непомітно дістав той з кишені.

— Та ні, це такий ефект, після двадцяти п’яти вже точно більше не будуть.

— Ну головне що мій образ працює, - додала вона

— Матеріалу хватало впритул, десь прийшлося зекономити.

Навіть у відносно бідних сім'ях таке мистецтво перетворення звичайних тканин в оригінальний костюм є рідкістю.

— Скажете також. Здається, що десь трохи перебір з відкритістю. – виказав своє професійне чуття підліток.

— Але це в вашому стилі – підходить вашому характеру. До речі, хотів запитати, ви ще не бували в ратуші сьогодні? — задав питання,  швидкоплинно зійшовши з теми.                  — Хочеш з Девісом зустрітися? – так він весь в паперах, як зазвичай.

— Ну, я, той –  піду. Мені треба поспішати, дякую за допомогу. — швидко закінчивши діалог, хлопець помчав вперед.

— Бажаю успіху у ваших прагненнях! — помахала вона йому, а потім додала — І чекаю не дочекаюсь вашого одруження з Абелією! — віддаляючись, промовила Лаура.

На секунду Бернард замер.

Незабаром дівчина зникла з поля зору.

— Знову місіс Лаура на своїй хвилі. — подумав Бернард, прикриваючи очі руками.

***

Час йшов до обіду.

Все небо переливалося яскравими відтінками світла. Особливо на Бернарда впливало спів птахів, що збиралися відлітати незабаром в теплі краї.

Прибравши очей з годинника з башти мерії – Бернард, піднявся по скрипучим сходам до парадного входу.

Двері відчинилися, Бернард увійшов у головну залу ратуші. Таке відчуття що інтер’єр в середині не змінювався з десяток років.

Мер, як завжди, сидів у своєму кріслі, на самоті. Він уважно вдивлявся на папір з текстом, що лежав на невеличкому столику, тримаючи в правій руці антикварну чашку, від якої йшов легкий димок. На невеликому столику біля того на серветці лежало гусяче перо з гострим як голка кінчиком, ідеально чистим від впливу туші, що була закупорена в скло.

Бернард очікував, що сьогодні тут буде досить тихо.

Хлопець ввічливо привітав мера, а той підморгнув у відповідь, не зводячи очей  з паперів.

Керівник міста, був і залишається до цього дня, дуже шанованим усіма мешканцями. Це був чоловік вже далеко не юний. Все ж людина середнього віку, але зблизька на ньому все ж виднілись зморшки, що, незважаючи на довгі роки життя, не то щоб і кидались в очі.

До того ж ця особа завжди старалася виглядати на відмінно, особливо на улюбленій роботі, подаючи гарний приклад усім його підлеглим і мешканцям містечка. Бернард не пригадував такого моменту, щоб на його шевелюрі, безладно стирчав хоча б одна безладна волосина, зачіска його була короткою та лаконічною.

Крім того, образ цього чоловіка виділявся вузькими і вусами, що вистрибували в різні боки. В цілому дідусь розумівся в стилі.

Старий полюбляв запрошувати гостей до столу насолодитися чаєм, з печивом, поговорити про новини. Не так давно той навчив Бернарда користуватися офіційною мовою, та базовим манерам. Він ні коли не відказував в допомозі, кожному, хто потребував її.