Читати книгу - "Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich "
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Батько також підійшов, потиснувши руку синові і злегка обійнявши його.
— Радий, що ти приїхав, синку. Ми всі дуже цього чекали, — сказав він, його голос був спокійним, але відчувалося, що ці слова мають для нього велике значення.
Мати, все ще не відпускаючи сина, дивилася на нього з теплом і любов’ю.
— Тепер, коли ми всі разом, можемо сісти вечеряти, — сказала вона, підштовхуючи всіх до столу.
Вони разом пройшли на кухню, де стіл вже був накритий для вечері. Ендрю злегка нахилився, щоб вдихнути аромат страв, які приготувала мати.
— Мамо, ти знову приготувала щось неймовірне, — похвалив він, сідаючи за стіл. — Я дуже скучив за твоєю кухнею.
— Я старалася, щоб все було найкраще для вас обох, — відповіла мати, сяючи від щастя.
Вечеря розпочалася, і з перших хвилин між братами знову виникло те саме тепле відчуття близькості, яке вони втратили за роки розлуки. Розмова текла легко, охоплюючи минуле, теперішнє та плани на майбутнє, і Джейкоб відчув, що, незважаючи на всі труднощі, у цю мить він знайшов те, чого йому так не вистачало — родинний затишок і відчуття дому.
Під час вечері розмова природно перейшла до теми, яка хвилювала всіх — повернення Джейкоба. Мати з гордістю і радістю розповідала, як готувалася до його приїзду, намагаючись зробити дім максимально затишним, щоб Джейкоб відчув себе вдома після всіх пережитих труднощів.
— Я так хвилювалася, коли дізналася, що ти повертаєшся, — зізналася мати, поклавши руку на плече Джейкоба. — Хотіла, щоб усе було ідеально, щоб ти відчув, що ми всі чекали на тебе.
— І ти чудово впоралася, мамо, — відповів Джейкоб, усміхаючись. — Тут все так, як я пам’ятаю. Мені дуже приємно знову бути вдома.
Батько, який до цього мовчки слухав, також вирішив висловити свої думки.
— Ти був далеко, Джейкобе, але ми завжди думали про тебе, — сказав він, його голос звучав спокійно, але в ньому відчувалася глибока повага до сина. — Ми знали, що ти робиш важливу справу, але завжди сподівалися, що настане день, коли ти повернешся до нас.
Ендрю, усміхаючись, додав:
— Ти не уявляєш, як часто ми обговорювали твій приїзд. Мама не переставала говорити про те, що потрібно купити і приготувати. А я, чесно кажучи, просто не міг дочекатися, коли ти нарешті приїдеш. У нас стільки всього накопичилося, що треба обговорити.
Джейкоб відчув, як його серце наповнюється теплом. Він усвідомлював, що його родина переживала за нього під час його відсутності, але тепер, коли він знову був поруч, міг відчути, як сильно вони всі чекали на його повернення.
— Я дуже вдячний вам за це, — промовив він, дивлячись на кожного з них по черзі. — Знаю, що мій від'їзд був важким для всіх, але тепер, коли я тут, хочу надолужити втрачений час і бути з вами. Ви підтримували мене під час війни — думки про вас завжди давали мені сили.
Родина продовжувала обговорювати Джейкобовий приїзд, згадуючи старі добрі часи та ділячись надіями на майбутнє. Їхня розмова була теплою і душевною, і в цей момент усі відчували, що знову єдині, незважаючи на роки розлуки.
Після вечері, коли батьки пішли відпочити, Джейкоб і Ендрю залишилися наодинці. Вони перемістилися у вітальню, де м'яке світло лампи створювало затишну атмосферу. Джейкоб влаштувався на старому дивані біля вікна, а Ендрю, взявши чашку чаю, сів навпроти, у улюблене крісло батька.
Хвилину вони мовчали, кожен заглиблений у свої думки. Ендрю, зрештою, порушив тишу.
— Джейкобе, я знаю, що це непросто... Але я хочу запитати про твою службу, — почав він, трохи вагаючись. — Ти рідко говорив про це раніше. Мені цікаво, через що ти пройшов. Тільки якщо ти готовий поділитися.
Джейкоб на мить замовк, його погляд затуманився, ніби перед ним знову постали сцени з минулого. Важкі спогади, які він намагався тримати під контролем, тепер знову стали реальністю.
— Це було нелегко, — нарешті відповів Джейкоб, тихо зітхнувши. — Багато чого сталося там. Війна змінює людей, брате. Я бачив речі, які не побажав би нікому. Але в той же час це були моменти, коли ти розумієш, наскільки важлива підтримка товаришів, наскільки важливо триматися разом.
Ендрю уважно слухав, відчуваючи, як слова брата торкаються його серця. Він знав, що це важка тема, але йому було важливо зрозуміти, через що пройшов Джейкоб.
— Ти став справжнім героєм, Джейкобе, — промовив Ендрю, намагаючись підібрати вірні слова. — Я завжди гордився тобою. Але я також розумію, що героїзм має свою ціну. Якщо є щось, про що ти хочеш поговорити або що тебе турбує, я тут. Ми можемо обговорити це або просто помовчати разом.
Джейкоб кивнув, вдячний за підтримку брата.
— Дякую, Ендрю. Знаєш, це непросто... повернутися і намагатися жити так, як раніше. Іноді здається, що світ змінився, а іноді — що це я змінився настільки, що не можу знайти своє місце. Але знати, що поруч є люди, які тебе розуміють і підтримують, дуже допомагає. Ти завжди був таким для мене, навіть коли я був далеко.
— Ти завжди можеш на мене покластися, — відповів Ендрю, відчуваючи, як між ними знову відновлюється той зв’язок, що існував у дитинстві.
Вони ще трохи поспілкувалися, Ендрю намагався перевести розмову на легші теми, розповідаючи про новини в місті та свою роботу. Джейкобу було приємно просто слухати голос брата, відчувати його підтримку і знати, що може бути самим собою поруч із найближчими людьми.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich », після закриття браузера.