Читати книгу - "Шість невдалих побачень, Ангеліна Кріхелі"

— Дуже приємно, — промимрила Анфіса, периферійним поглядом відшукуючи Вадима в приміщенні. Він виявився зайнятий чарівною офіціанткою із золотистою шкірою і красивими розкосими очима. Засмучено зітхнувши, постаралася зосередитися на Ігорі. Вона має дати людині шанс проявити себе. Не тільки герберою.

— Розкажете трохи про себе? — попросила ніяково, заповнюючи паузу, що утворилася.

— А що розповісти? — здивовано підняв брови інтернет-шанувальник.

Але щось же він збирався говорити на побаченні!

— Ти теж мовчунка, я бачу, — глузливо хмикнув співрозмовник.

Анфіса неприязно повела плечем. Ні, вона не королівської крові, але перехід на «ти» без словесних прелюдій різав слух. І хоча щосереди вона викладала у приватній школі аж ніяк не етикет чи літературу, але учням повторювала неодноразово: панібратство не спрощує спілкування, а принижує обох співрозмовників. Людина має тонко відчувати градус бесіди, розуміти серцем, коли час іти на зближення. А це... Наче запитали: «Можна тебе поцілувати?» Ось після такого запитання вже точно не можна! Комунікація двох, близькість — це ж унікальне таїнство, що повторюється так само часто, як відбитки пальців. Тобто, ніколи. А не алгоритм шаблонних дій. Але куди там! Підлітки вперто прагнули спростити до зрозумілого їм рівня всіх і кожного дорослого зокрема. З нею, щоправда, цей номер не проходив. Тому улюбленим учителем вона не була для більшості своїх учнів.

Лише зіткнувшись зі школярами особисто, нарешті подякувала батькам, що вчасно наполягли на її переході з педагогічного на бухгалтерську справу. А тоді скільки сліз і важких бесід було. Здавалося, що справу життя гублять, ріжуть на корені становлення особистості.

— На сайті ви зовсім інший, — колюче зауважила у відповідь.

Цього разу Жанна змилостивилася і показала їй таки чергового претендента. Судячи зі значного списку листувань, які встигла побачити, це побачення не стане останнім для неї.

— Та й ти теж. У листуванні була жива, активна така.

Анфіса округлила очі від подиву. Це він зараз дорікнув їй, чи що? Цікаво, що там йому взагалі Жанна писала від її імені?

— А тут першим ділом меню, — невдоволено завершив він свою думку, і Красько мало не розреготалася, мигцем глянувши на нещасну квітку. — Де взагалі цей офіціант? Хоч би вазу під квіти дали, — буркнув невдоволено.

— Він — адміністратор, — поправила машинально, отримавши у відповідь недружній погляд з-під зведених брів.

— Яка різниця, — фиркнув Ігор.

Вона знову простежила поглядом за Вадимом, із задоволенням зазначивши, що біля стійки він стоїть уже один. З меню в руках. Вичікувально дивиться на них. Її боязка посмішка немов підштовхнула його в спину.

Мовчки підійшов, поклав меню перед відвідувачами. Завмер тінню батька Гамлета, давлячи Ігорю на психіку.

— Що у вас тут є? — роздратовано буркнув чоловік, перегорнувши одразу кілька сторінок з основними стравами й перейшовши до напоїв.

Пробіг поглядом, супроводжуючи читання вказівним пальцем. Його брови то злітали до коротко підстриженого чубчика, то сповзалися буркотливо до перенісся. Варіанти відкидалися один за одним.

Телефон, що задзвонив, врятував Анфісу від необхідності стримувати гнів, що скипав на адресу цього індивіда. Що він там шукає? Безплатні напої? Акції?

— Красько, слухаю, — відгукнулася, побачивши незнайомий номер.

— Анфісо Павлівно, у мене тут шеф просить переслати якийсь інфейс йому, а я не розумію, — пробурмотіла, судячи з голосу, новенька секретарка.

— Інвойс, — поправила автоматично, обурено дивлячись на Ігоря, який усе ще кректав над меню.

— Так, точно! — радісно вигукнула в слухавці молоденька випускниця вишу.

Анфіса глянула на годинник.

— Усі інвойси на моєму комп'ютері, а він запаролений. І шеф про це знає. Що там сталося?

— Ой, ви вибачте, — винувато пробурмотіла дівчина. — Я не знала. Він сказав, ви мені все поясните.

— Вибачте, але в мене зараз особистий час. Уточніть у шефа, який саме йому потрібен документ, і я дістану його віддалено і надішлю йому поштою. Це все, що я можу зробити для вас.

— Звичайно-звичайно, — радісно пролепетала секретарка, побажала гарного відпочинку і відключилася.

Анфісі знову стало соромно. Ні, вони, звісно, занадилися смикати її в особистий час. Але якщо бути із собою чесною, то і злість за недбайливих кавалерів вона на дівчині теж зігнала. І взагалі! Чому вони ще в офісі? Що там таке сталося? Нехороше передчуття кольнуло в грудях, але його тут же безжально придушили. Трудоголізм лікується майже так само важко, як жіночий алкоголізм. Йому не можна давати жодного шансу. Інакше одного разу виявить себе такою, що живе тільки роботою.

— Може, воду? — з легкою усмішкою запропонував Вадим, не рухаючись із місця.

— Чоловікові воду, а мені ваш найкращий десерт, — твердо вимовила Анфіса, очікуючи бурхливих обурень від Ігоря.

Той мовчав рівно до моменту, коли Вадим опинився біля стійки й передав замовлення.

— Взагалі-то, жінка зазвичай радиться із чоловіком перед будь-якою покупкою, — невдоволено пробурчав.