read-books.club » Фентезі » Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

224
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна" автора Роджер Желязни. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 264
Перейти на сторінку:
class="p1">Я завалив першого і, падаючи, вистрілив у другого. Рендом перескочив через мене, розмахуючи шаблюкою, і голова другого здорованя злетіла з плечей.

На ту мить через вікно до кімнати залізли ще двоє. Я стріляв, поки не закінчилися патрони, й одночасно прислухався до гарчання Флориних собак уперемішку зі стріляниною, щоправда, не з мого пістолета.

На підлозі лежало троє нападників і стільки саме вовкодавів. Я не без задоволення відзначив, що половину лиходіїв ми вколошкали. Коли ж у вікна почала дертись і друга половина, я вбив іще одного, причому способом, який неабияк здивував мене самого.

Несподівано, без жодної думки я схопив величезне перекинуте крісло і жбурнув його через усю кімнату — футів, мабуть, на тридцять. Крісло влучило в одного з незнайомців, зламавши йому хребет.

Я кинувся до двох останніх, але не встиг добігти, як Рендом прохромив одного шаблею і залишив його на розтерзання псам та вже обертався до другого.

А той навіть не розвернувсь як слід. Перш ніж ми його зупинили, він уколошкав ще одного пса, однак для нападника це вбивство стало останнім: Рендом його задушив.

У підсумку двоє собак зазнали смерті, ще один — важкого поранення. Рендом добив пса швидким уколом шаблі, й ми повернулися до нападників.

Було в їхньому вигляді щось незвичайне.

Зайшла Флора — і пояснила нам, що саме у них було не так.

По-перше, всі шестеро мали червоні, налиті кров'ю очі. Червоні-пречервоні. Однак на їхніх пиках такі очі сприймалися напрочуд нормально.

По-друге, в кожного на пальцях було по одному зайвому суглобові, а на затиллях долоні — щось середнє між гаком і шпорою, вигнуте наперед.

У всіх були довгі щелепи, і коли я через силу розтулив одну, то налічив усередині сорок чотири зуби, більшість з них — довші, ніж у людини, а ще кілька виглядали набагато гострішими. Шкіру незнайомці мали сірувату, тверду та блискучу.

Безперечно, були ще й інші відмінності, але й цих нам вистачало, щоб дійти певних висновків.

Ми позбирали їхню зброю, і я залишив собі три невеличких плоских пістолети.

— Ці потвори приповзли сюди з Тіней, то ясно як день, — сказав Рендом. — І треба визнати, мені добряче пощастило. Вони ж навряд чи сподівалися, що в мене виявиться таке підкріплення — брат-забіяка та пів тонни собак, — він підійшов до розбитого вікна, визирнув через нього на вулицю. Я йому не заважав. — Чисто, — підсумував Рендом. — Як я й думав, ми поклали їх усіх, — він затягнув важкі оранжеві гардини, затуляючи отвір, і наставив перед ними стільців із високими спинками. Поки робив це, я встиг обнишпорити кишені всіх убитих ворогів.

Нічого, що могло б підказати, ким були ці створіння, я при них не знайшов, однак не здивувався.

— Ходімо до бібліотеки, — сказав Рендом, — хочу допити своє віскі.

Однак перш ніж усістися в крісло, він ретельно витер лезо шаблі та повісив її на стіну. Поки Рендом робив це, я наповнив склянку ще й для Флори.

— Ну що ж, скидається на те, що на деякий час я у повній безпеці, — проголосив Рендом. — Але за умови, що між нами трьома нема жодних протиріч.

— Схоже, що так, — погодилася Флора.

— Боже мій, я ж від учора нічого не їв! — спохопився Рендом. І Флора пішла до Кармелли сказати їй, що загроза минула й щоб служниця вже виходила, принесла до бібліотеки їжі та поки що трималася подалі від вітальні.

Тільки-но вона вийшла з кімнати, як Рендом, обернувшись до мене, запитав:

— Ну, як ви тут між собою лагодите?

— Будь із нею насторожі.

— Вона все ще у зв'язці з Еріком?

— Наскільки можу судити — так.

— У такому разі, що ти тут робиш? — поцікавився Рендом.

— Намагаюся виманити Еріка сюди, щоби він прийшов по мене власною персоною. Ерік знає: це єдиний спосіб, яким міг би дотягнутися до мене; от і побачимо, наскільки сильно він цього бажає.

Рендом похитав головою.

— Не впевнений, що Ерік піде на таке. Йому нема жодного резону. Поки ти тут, а він там, навіщо Еріку підставлятися? Його позиція сильніша, ніж твоя. Якщо тобі потрібен Ерік, доведеться самому йти до нього.

— Уже теж починаю так думати...

Очі Рендома раптом засяяли, а на губах заясніла його колишня усмішка. Він провів рукою по солом'яній шевелюрі й зазирнув мені у вічі.

— І ти на це зважишся? — запитав мене.

— Може, й так.

— Оте своє «може» прибережи для когось іншого. У тебе на обличчі все написано. А знаєш, я, напевне, пристав би до тебе. З усіх моїх стосунків мені найбільше до вподоби сексуальні, а найменше — стосунки з братиком Еріком.

Прикуривши сигарету, я вкотре почав міркувати.

— Тобі сказати, що ти зараз думаєш? — запитав Рендом, коли я мовчав. — «Наскільки цього разу можна довіряти Рендому? Він хитрий, підступний, ненадійний і без вагань продасть мене, якщо йому пообігріти гарну оборудку». Правда ж?

Я кивнув.

— І все-таки, брате Корвіне, згадай: я не робив тобі великого добра, але ж якихось особливих підступів од мене ти так само не мав. Звичайно, були деякі капості, я готовий їх визнати. А загалом можна сміливо казати, що з усієї нашої сім'ї ми краще за всіх інших розуміли один одного; маю на увазі, що не ставали взаємно поперек дороги. Подумай над цим. По-моєму, там хтось іде — Флора чи її служниця. Пропоную змінити тему... Останнє запитання! Ти, бува, не маєш при собі колоди гральних карт, отих, котрі так любили в нашому сімействі?

Промовчавши, я заперечливо хитнув головою.

До кімнати зайшла Флора і сказала:

— Зараз Кармелла принесе поїсти.

Наступного ранку від тіл у вітальні не залишилося й сліду. Кривавих плям на килимі також не було, а у шибах вікна стояло нове скло. Рендом пояснив мені, що він «про все подбав», а вдаватись у подробиці я не бачив сенсу.

Ми позичили у Флори її «мерседес» і поїхали кататися. Місцевість за вікном авто якимось дивовижним чином перемінилась. Я ніяк не міг зметикувати, чого саме у ній бракує чи, навпаки, є надміру, але щось тут було не те. Коли почав міркувати над цим, у мене розболілася голова, тому вирішив відкласти розмисли до кращих часів.

Я сидів за кермом, Рендом — збоку. Сказав йому, що непогано б повернутися

1 ... 12 13 14 ... 264
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"