Читати книгу - "Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим, Даніель Дефо"

Тепер я став справжнім гвінейським купцем, а оскільки мій друг капітан, вернувшись додому, на велике моє нещастя, помер, то я вирішив знову вирядитись у таку саму подорож і сів на те ж таки саме судно, яким командував тепер помічник померлого капітана. Це була найнещасніша подорож, яку будь-коли відбувала людина. Правда, я взяв з собою менше ніж сто фунтів стерлінгів із набутого мною капіталу, віддавши двісті фунтів на схов удові мого покійного друга. Вона розпорядилась ними дуже сумлінно, але під час цієї мандрівки мене спіткало страшне лихо. По-перше, якось удосвіта на наш корабель, що йшов саме на Канарські острови або, певніше, між Канарськими островами та африканським суходолом, несподівано напав турецький корсар із Салеха[13]. Він погнався за нами під усіма парусами. Ми, щоб урятуватись, у свою чергу поставили стільки парусів, скільки могли витримати наші реї та щогли, але, бачачи, що розбійник наздоганяє і за кілька годин неминуче наздожене нас, приготувались до бою. Корабель наш мав дванадцять, а корсар вісімнадцять гармат. Коло третьої години дня він наздогнав нас, але помилково, замість підійти з корми, підійшов з борта. Ми навели на нього вісім гармат і дали залп. Тоді він відійшов трохи далі, відповівши на наш вогонь не тільки гарматними, а й рушничними пострілами щось із двохсот стрільців, яких він мав на борту. У нас нікого не зачепило, і всі наші люди залишилися в лавах. Він приготувався до нового нападу, а ми до нової оборони. Підійшовши до нас, цього разу з другого борту, він узяв нас на абордаж. Чоловік із шістдесят вдерлося до нас на палубу і передусім почали різати та рубати паруси й снасті. Ми зустріли їх рушничним вогнем, списами та ручними гранатами і двічі звільняли від них нашу палубу. Проте наш корабель на той час був уже негодящий, троє з наших людей були забиті, а восьмеро поранені. Щоб скоротити цю сумну частину мого оповідання, я відразу ж скажу, що нас примусили здатись і, як бранців, відвезли до Салеха, морського порту, що належить маврам.

Повелися зі мною не так жахливо, як я сподівався спершу. Мене не відвели, як решту наших людей, у глиб країни до двору султана, бо капітан розбійницького корабля взяв мене, як свою власну добич, невольником, — адже я був молодий, спритний і підхожий для його справ. Ця дивна зміна долі, що обернула мене з купця на злиденного раба, просто розчавила мене, і я згадав батьківське пророкування про те, який я буду нещасний і як нікому буде полегшити моє становище. Пророкування це, гадав я, здійснилось якраз тепер, коли саме небо покарало мене і я безповоротно загинув. Ах! Мої нещастя тоді тільки починались, як це буде видно з дальшого оповідання.

Мій новий господар, чи, точніше, пан, узяв мене до свого дому, і я сподівався, що, виходячи знову в море, він забере й мене. Я вірив, що рано чи пізно його піймає якийсь іспанський чи португальський корабель, і я знову вернусь на волю. Та мої надії скоро розвіялись: відпливши, він лишив мене доглядати його невеликий садок і робити всяку чорну роботу, яку, звичайно, покладається на рабів; а коли він вернувся зі свого плавання додому, то наказав мені поміститись у каюті й доглядати судно.

Там я думав тільки про втечу й вигадував способи здійснити її, але не добрав жодного, який давав би мені хоч маленьку надію на успіх. Бо мені ні на кого було звіритись, і я не знав нікого, хто б зміг утекти зі мною, бо там не було жодного англійця, ірландця або шотландця; так що за два роки, хоч я й часто тішився мріями про волю, я не знайшов ніякої слушної нагоди здійснити їх.

Тільки після двох років трапилась незвичайна нагода, що знову примусила мене подумати про спробу вирватись на волю. Якось мій пан сидів удома довше, ніж звичайно і, як я чув, через брак грошей не посилав нікуди свого судна. Такої пори він звичайно раз або двічі на тиждень, а гарної погоди й частіше, брав корабельний човен і виїздив на рейд рибалити. Для таких поїздок він брав гребцями мене та молодого мавра, і ми розважали його, як уміли. Я показав себе таким вправним у рибальстві, що він часто посилав мене разом з одним своїм родичем, дорослим мавром, та хлопчиком Мареском, як вони звали його, наловити риби для стола.

Одного надзвичайно тихого ранку, коли ми вийшли по рибу, знявся такий густий туман, що ми втратили берег з очей, хоч від нас до нього не було й півтори милі. Ми гребли навмання, працювали веслами весь день і наступну ніч, а коли настав ранок, виявилось, що ми випливли в чисте море, замість підійти до берега, від якого тепер були не менше як за шість миль. Нарешті, ми добулись-таки додому, хоч і не без труднощів та небезпеки, бо вранці знявся досить свіжий вітер, і добре виголодавшись.

Навчений цією пригодою, наш господар вирішив бути надалі обачнішим і, маючи в себе баркас з нашого англійського корабля, заявив, що ніколи більше не виїде рибалити без компаса та припасу. Тесляреві свого корабля, теж невільникові-англійцеві, він наказав збудувати в середній частині баркаса, так, як на баржі, невеличку рубку або каюту. Ззаду неї залишалось місце для одного моряка, який керуватиме стерном і орудуватиме гротом, а попереду — місце для одного або двох, щоб ставити та згортати решту парусів, з яких клівер приходився над дахом каюти. Вона була дуже затишна та низенька і в ній можна було спати йому та одному або двом невільникам, можна було помістити стіл і кілька скриньок для пляшок з напоями, для хліба, рису та кофе.

Ми часто ходили рибалити на цьому баркасі, а що я був наймоторнішим рибалкою, то він ніколи не виїздив без мене. Трапилось, що він якось зібрався погуляти чи порибалити на цьому баркасі з двома-трьома поважними місцевими маврами. В цю поїздку він збирався дуже старанно і ще звечора відіслав на баркас багато більше припасу, ніж звичайно. Він наказав мені взяти три рушниці з порохом та дробом, що були в нього на кораблі, бо вони мали намір не тільки порибалити, а й пополювати.

Я зробив усе, як він наказував, і другого ранку чекав на чисто вимитому баркасі, з прапором та вимпелами