Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

Поліна виходила від Ізіаля з думкою, що все виявилося набагато простіше, ніж вона чекала. І водночас набагато складніше. Завтра ввечері вона вже матиме дублікат обручки. Але якої плати чекає підпільний маг? Про які минулі послуги він говорив? Елайза, звичайно, зрозуміла б його натяк, але Поліні залишалося лише гадати. Чуття підказувало, що мова про щось не зовсім невинне. Може, Ізіаль дав завдання за кимось простежити? Щось довідатися? Інформація, як відомо, дорожча за гроші. Схоже, Поліна виявилася мимоволі втягнутою в якісь темні справи. Отже, дедлайн доведеться перенести. Вона має зникнути звідси не пізніше, ніж за десять днів. І нехай тоді справжня Елайза виконує ті сумнівні зобов'язання, які взяла на себе.

Щоразу, коли Поліна думала про Елайзу, у неї мимоволі поставало запитання: де вона сама. Напрошувалася очевидна відповідь: якщо Поліна тут, значить, вона — там, у земному світі. Мабуть, відбувся обмін. І якщо так, то тим більше треба поспішати із зворотним обміном. Страшно подумати, що може зробити Елайза від імені Поліни.

Поля знайшла Глорі на тому місці, де залишила — та непомітною тінню тулилася до стовбура дерева. Як же вона зраділа, коли дізналася, що з приводу обручки вдалося домовитися. Поліна повернула їй гаманець, збрехавши, що ювелір погодився виготовити дублікат в борг. Не хотілося ще й Кульбабку вплутувати в темну історію.

Дорога назад пройшла без пригод, щоправда, далася вона Поліні нелегко. Ноги гуділи, коліна зрадливо тремтіли. Смертельно хотілося якнайшвидше дістатися ліжка. Глорі дбайливо провела Полю в її кімнату і, побажавши доброї ночі, збиралася йти до себе. Але перш ніж відпустити її, Поліна попросила показати скриньку, в якій Елайза зберігала гроші.

— Ця річ колись належала нашій мамі, — Глорі дістала з висувного ящика комода просту дерев'яну коробочку.

Поліна з цікавістю покрутила скриньку в руках. На кришку і бічні стінки було нанесено розпис, що чимось нагадує петриківський, але від часу фарби сильно поблякли. Жодних замочків, застібок, засувок чи якихось інших замикаючих механізмів Поля не виявила. Кришка здавалася просто намертво приклеєною суперклеєм.

— Ти не згадала, як її відкрити? — з надією спитала Глорі.

— Ні, але я постараюся щось придумати.

Поліна збиралася обстежити комод і шафу — може, десь лежить записка, яку Елайза залишила сама собі на випадок провалу в пам'яті. Але сили остаточно залишили Полю. Довелося все відкласти на завтра. Щойно Глорі вийшла, Поліна ледь змусила себе роздягнутися і плюхнулася в ліжко. Світло в кімнаті згасло само собою, варто було голові торкнутися подушки. Овва! Це теж магія? Залишився увімкненим лише слабкий нічник над ліжком.

Лежачи в ліжку, Поліна ще трохи покрутила в руках скриньку, намагаючись розгадати її секрет. Але зосередитись не виходило. Перед очима попливли картинки сьогоднішнього божевільного дня. Дбайлива Кульбабка, моторошний ювелір-маг, сухар-«наречений», і особливо настирливо чомусь ліз у голову образ короля. Його суворі мужні риси обличчя, крижана незворушність і стриманість, а також дивна різко емоційна реакція на Поліну.

Очі почали самі собою злипатися. Але перед тим як остаточно відключитися, Полі раптом здалося, що кришка скриньки піддалася і з дивовижною легкістю відкрилася.

Краще б вона не відкривалася. Що сталося далі — просто жах. Страшний нестерпний свист у вухах, перламутрові кола перед очима, запаморочення, нудота, ломота та панічний жах.

А потім раптом усі неприємні відчуття зникли. Натомість накотили нові. Стало моторошно тихо, і до тремтіння холодно. Поля усвідомила, що знаходиться не в ліжку — в якомусь іншому місці. Вона цілком виразно відчувала, що стоїть, притулившись спиною до чогось прохолодного. З побоюванням розплющила очі і ледь не заверещала від несподіванки. Де це вона? Що це за дивне місце? Схоже на якийсь храм. Простір величезної зали залитий світлом величних світильників химерних форм. Висока стеля майстерно розписана фресками. Навкруги монументальний червоний мармур. Ним облицьовані стіни, підлога та колони. На одну з колон якраз і спирається спиною Поліна. В руках у неї злощасна скринька, кришка якої відкрита.

Спочатку Полі здалося, що довкола нікого немає. Але раптом вона почула кроки. Це очевидно був чоловік. Кроки чіткі, ритмічні, впевнені. Дідько! Тут чоловік, а Поліна в одній нижній сорочці. До того ж штопаній-перештопаній. Звук розносила гулка луна, тому неможливо було зрозуміти, з якого боку він наближається.

Поліна втиснулася в колону, паралельно намагаючись відшукати чоловіка поглядом. Коли нарешті помітила — обімліла. То був король. Вона впізнала його не лише по медальйону, що звисав із шиї. Цей суворий профіль міцно врізався їй в пам'ять. Ось тільки не вистачало, щоб Його Величність побачив наречену свого Радника посеред ночі в одному спідньому невідомо де.

Він підходив дедалі ближче. Яке щастя, що він зовсім не дивився навколо. Як і тоді, коли Поля побачила його вперше, — максимально зосереджений. Мабуть, голова забита важливими думами. Державні турботи?

Серце і так стрибало в грудях боягузливим зайцем, а тут ще й до звуків кроків короля додалися човгаючі звуки чиєїсь неквапливої ходи. Поліна почала нишпорити очима і помітила, як з протилежного кінця зали назустріч Його Величності наближається старець. Білосніжно-сива голова і довга борода контрастували з розшитою позолотою червоною мантією.

Поліна не знала, куди ховатися. Втискалася в колону, але чудово розуміла, що ось-ось її помітить чи один чи другий. Дідько! Адже її тоненька сорочка — це ще не найголовніша проблема. У неї на пальці немає обручки. Здається, зараз буде великий скандал...

_____________________________________________