Читати книгу - "Щастя у спадок, Лія Стейс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
***
Наступний тиждень Макс мало не щодня приходив до Софії та Лари під різними приводами. То домашнього молока привіз з сиром, то фрукти, то нову машинку для Михасика, яку “випадково” купив. Хлопець допомагав у облаштуванні подвір'я і його допомога ніколи не буда зайвою. Ось і цього разу Софія з Ларою ніяк не могли розібратися з дитячим будиночком. Вони купили на ринку для Михася велику пісочницю та міні-хатку, щоб дитя більше часу проводило на вулиці та не йому не було нудно
— Привіт, дівчата. Допомога потрібна? — голос Макса застав їх зненацька.
— Не відмовилися б, — першою відповіла Лара. — Цю халабуду точно якийсь шайтан придумав. І ніякої інструкції! Сам здогадайся що, куди і як.
— Привіт, Максе, — посміхнулася Соня. — Так, якщо чесно, твоя допомога б не завадила. Ми вже другу годину голову ламаємо, як скласти цього будиночка, — зітхнула дівчина.
— Зараз розберемося.
Лара пішла у будинок, їй якраз подзвонили по роботі. Чи то подруга спеціально так сказала. Вона може. А Соня залишилася з Максом та Михасем на подвір'ї. Макс на диво швидко зрозумів, куди яка деталь пасує і вже через пів години вони милувалися казковим дитячим будиночком на подвір'ї. От що значить, чоловік взявся за справу! Все ж деякі речі у сильної половини людства виходять краще, як не крути.
— Пішли, хазяїне, будемо роздивлятися твої нові апартаменти, — сказав Макс Михасику, взяв його за руку та повів до будиночка. Без тіні сорому, хлопець опустився навколішки та поповз в іграшковий будиночок разом з Михасем. Було кумедно бачити такого здорованя у цьому положенні. Зате Михась був у захваті. Нарешті гідна компанія!
Соня здивувалася, що син так легко підпустив до себе чужого чоловіка. Зазвичай, він насторожено ставиться до нових людей. Проте Макс відразу розтопив його серце. Можливо тому, що й сам не так давно був дитиною, подумалося Соні. Не те що вона… Розведена жінка з дитиною 30 + та купою тарганів у голові. Вона точно йому не пара.
Тьху… Що це їй раптом взагалі така думка у голову прийшла? Їй ніхто нічого і не пропонував. Це все Ларка зі своїми божевільними припущеннями та ідеями. А може в неї просто давно чоловіка не було. Навіть до розлучення її постіль була пустою і холодною. Авжеж, адже Андрій справляв свою нужду в іншому ліжку. Фу…. Кобель. Соня як згадала, так зразу і занудило. Тож вона швидко викинула з голови колишнього чоловіка і його повію й підійшла ближче до хлопців
— Дякую тобі, Максе. Без тебе ми б тут до самого вечора возилися і не факт, що б склали, — сказала Соня. — Найменше, що я можу для тебе зробити, це пригостити вечерею. Я, звичайно, не вмію так шикарно готувати, як у тебе в "Колибі", проте мою картоплю з м'ясом теж хвалять.
— З радістю прийму запрошення, — широко посміхнувся Макс і Соня почервоніла. Господи, коли він встиг стати таким привабливим? Ця посмішка, ямочки на щоках, вогники в очах.... Мабуть, у нього мільйони дівчат, а він тут втрачає час на неї та її турботи.
— Якщо у тебе якісь плани чи зустріч може запланована, я все зрозумію, я не наполягаю, — поспішила додати Соня.
Макс виліз з будиночка, обтріпав свої шорти від піску і сказав, пильно дивлячись в очі.
— Я ж сказав, що з радістю прийду. Тільки переодягнуся, бо ми з Михасем трохи забруднилися. Через годину буду, — хлопець підморгнув і пішов у сторону своєї "Вовчої Колиби". Він там і жив на другому поверсі, як зрозуміла Соня.
Слідом за ним виліз і Михась. Також весь брудний і у піску, а очі світилися від щастя.
— А куди Макс? Він ще прийде? — одразу напав він з питаннями на маму.
— Прийде-прийде, пішли вмиватися і переодягатися, супермене.
Лара вийшла і сказала, що в неї багато роботи, тож вона швидко накидала їжі в тарілку та сховалася у своїй кімнаті. Нашвидкуруч перекусить і піде працювати. Їй вже втретє дзвонив Довлатов, а їй ще по суті не було що йому показувати. Тож потрібно братися за роботу.
Вечерю Соня накривала на трьох.
Максим прийшов вчасно. На годиннику було близько сьомої вечора і Соня саме закінчила усі приготування. Шорти він змінив на джинси, а футболка знову була чорна Тільки тепер на ній були різні написи салатового та фіолетового кольорів, а ще був намальований скейт.
— Максе, дивись що у мене є! — з наскоку закричав Михасик і побіг до хлопця. Той не розгубився й одразу підхопив його на руки.
— Показуй, герою.
Михась простягнув Максиму кексика у вигляді ведмедика. Так, Соня встигла і кекси до чаю замісити та запхнути у духовку. А для Михася спеціально на ринку знайшла силіконову формочку у вигляді ведмедика. Знала, що малому сподобається. Він був у захваті від ведмедів. Недарма Михасем звали.
— Ого, який крутий ведмідь. Його можна їсти? — нарочито голосно здивувався Максим.
— Так! Тільки мама сказала, що після вечері.
— Ну раз мама так сказа-ала….Ти ж потім зі мною поділишся?
— Звичайно, — оком не мигнувши відповів малюк.
— Я жартую, Михасю. Ведмідь весь твій, — засміявся Макс.
Так у нього природно, невимушено виходило спілкуватися з дитиною, що Соня знову мимоволі залюбувалася. Колись Макс стане чудовим батьком. Шкода, що з батьком для своєї дитини вона прогадала. Михасик заслуговує на краще, але вже як є. Зате вона, Соня, намагатиметься стати для нього найкращою мамою у світі, і її любові вистачить замінити тисячі батьків. Вона дуже на це сподівається.
— А в мене теж для тебе щось є.
Макс дістав за спини іграшкового ведмедика з великими кумедними очима та метеликом на шиї.
— Ведмеди-к!!! — голосно скрикнув Михасик та потягнувся за іграшкою.
— Що треба сказати, Михасю? — нагадала повчальним тоном Соня.
— Дякую!
— Будь ласка, чемпіоне, — ласкаво сказав Макс та легенько потріпав йому волосся.
— Хлопці, сідайте за стіл, — погукала Соня. Вона вже встигла переодягтися у довгий сарафан на тонких бретелях. Не буде ж вона перед гостем нечупарою у коротких шортах.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щастя у спадок, Лія Стейс», після закриття браузера.