read-books.club » Жіночий роман » Зіграй мою наречену, Холод Влада 📚 - Українською

Читати книгу - "Зіграй мою наречену, Холод Влада"

175
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зіграй мою наречену" автора Холод Влада. Жанр книги: Жіночий роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 112
Перейти на сторінку:
Розділ 7. Сергій.

Не розумію, що я зробив не так?

Я дивився на Надю і намагався усвідомити, в чому конкретно припустився критичної помилки.

Буквально хвилину тому я відчував, що ми зблизилися одне з одним... Були близькими, як ніколи раніше. Мені поруч з нею було дуже комфортно, але потім, коли я запитав про угоду, вона раптом засміялася... А після цього ще й погодилася.

Навіть не знаю, що тепер думати.

Не думав, що вона погодиться. Думав, що її принциповість завжди буде перемагати мою наполегливість. Невже, вона таки здалася? Але, як би там не було, я не збираюся давати їй шанс відступити назад.

Я хочу побути поруч з нею якомога довше. І нехай це буде просто наша маленька гра.

Мені дійсно добре, навіть коли ми сперечаємось.

— Ти сумки вже розклала? У подруги? — уточнив я.

— Ні, а що? Я планую з’їхати, як тільки дадуть аванс. Буду знімати собі якусь однушку, — вона усміхнулася. — Вже підшукала пару варіантів.

— Якщо ти будеш грати мою наречену, то було б логічно, якби ти переїхала до мене, — сказав я.

Я не хотів, щоб це звучало надто серйозно, не хотів, щоб злякалася. Нехай думає, що все це просто для гри. Так вона не закриється від мене.

— Та ну, це якось незручно, — вона відвела погляд.

А я мимоволі усміхнувся. Зараз вона виглядала як маленька дівчинка, яку вперше звуть на побачення. Мені було приємно усвідомлювати, що вона таки щось відчуває до мене. А вона сто відсотків відчувала ж, бо інакше чому б їй так ламатися?

Ще тоді, в школі, я постійно по-своєму залицявся до неї. Авжеж, це часто було зовсім по-дурному і по-дитячому, але класі в десятому я вже приблизно розумів, що саме відчуваю до неї. Однак, саме тоді, в такому ранньому віці в неї почалася кар’єра... А я тоді думав тільки про футбол, яка там кар’єра....

Я знов подивився на Надю. Вона завжди була такою дорослою розумом і такою дівчинкою за поведінкою...

— У тебе буде своя спальня, свої ключі, все що захочеш, — запевнив її я. — Просто так сто відсотків буде зручніше нам обом.

— Я працюю до ночі... Буду заважати, будити тебе. Та й раптом ти захочеш привести додому дівчину, — вона усміхнулася.

— Я тебе не розумію, — чесно сказав я. — Ти ж вже погодилася. Чому тоді зараз намагаєшся дати задню? Це не схоже на тебе. Надя, яку я знав, завжди і в усьому йшла до кінця. Вона була впертою, цілеспрямованою дівчиною і ніколи не відмовлялася від своїх слів.

— Блін, не кажи про мене в минулому часі, — вога злегка насупилася.

Вона боялася дати відповідь. Напевно, останнім часом в її житті і без мене відбулося надто багато змін... Однак, у мене не було часу чекати. Вже в недію мені треба було з’явитися у батьків з дівчиною. І раз я вирішив, що це буде Надя, то...

— Ти не відповіла на питання, Надю, — я подивився їй в очі. — Не думай, я не збираюся тебе змушувати чи щось ще. Просто скажи мені зараз, що ти дійсно погоджуєшся. Бо якщо ти відмовляєшся, то мені терміново потрібно шукати заміну.

Насправді, я авжеж не збирався нікого шукати. Я просто вирішив дотиснути її, раз вона виявилася такою нерішучою.

— Так, — тихо сказала вона. — Я дійсно вже пообіцяла, тож буду твоєю нареченою.

— Ось і добре, — я тепло усміхнувся дівчині. — Поїхали за твоїми речами...

Вона кивнула і ми нарешті продовжили наш шлях до її подруги. Їхали знов мовчки. Насправді, коли ми доїхали, я вже було подумав, що вона просто вийде і продинамить мене, залишившись там і так і не сказавши ні слова. Все ж, у мене навіть її номеру так і не було.

Перші десять хвилин я чекав спокійно. Потім поступово починав нервувати... Коли ж її не було вже півгодини, я вже подумав що вона дійсно не прийде і сказала це все просто щоб я знов не замкнув її в машині... Вона боялася мене?

Ні, не може бути. Все було нормально, ми спокійно говорили.

Я знов подивився на годинник, як раптом побачив, що Надя нарешті вийшла з під’їзду. В руках у неї була одна доволі велика сумка.

Я одразу ж вийшов з машини і забрав сумку. Потім відкрив багажник і сховав її там.

Ми сіли в машину і поїхали до мене. Знов в повному мовчанні.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 12 13 14 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зіграй мою наречену, Холод Влада», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зіграй мою наречену, Холод Влада"