Читати книгу - "Куплю тебе, крихітко, Олена Чжу"

/Дамір/

– Бахтеяров, – тягне Сашко, – багатієш і багатієш. Зовсім скоро зробиш золоті нашийники своїм вовкодавам.

Я гмикаю. Вовкодави – святе. Якщо знадобиться, то зроблю. Я не жадібний, вважаю, що немає сенсу закопувати зароблене в землю. Що я, мертвий вождь якогось племені?

– Грошами треба насолоджуватися, сам розумієш. Якщо вони є, ховати їх та сидіти на скрині – марення.

Сашко хмикає, підкурює, відкидається на спинку стільця та ​​кидає мені пачку. Я ловлю її на льоту. Віддаємо перевагу одній марці. Дорогий коньяк у келихах. Напівтемрява. Місце для гостей. Ніхто нас не бачить, але ми бачимо всіх.

Сашко – мій давній партнер, працюємо понад десять років. Товарищуємо стільки ж. Із тих людей, кому я довіряю. А їх не так багато. Тому що на мережу ювелірних компаній Бахтеярових дивляться та облизуються так, що того й дивися – захлинуться слиною від жадібності. Я і мій старший брат Карим уже неодноразово давали відсіч неохайним товаришам, які вважали, що можуть відібрати нашу сімейну справу.

Каміння треба любити. Якщо пристрасть тільки до грошей, які вони приносять, нічого не вийде. Діамант – не бездушна скельця. Смарагд, рубін, сапфір теж. Потрібно відчувати. Розуміти. Тоді справа піде. Це зрозумів ще наш прадід. І так і передавалося справ від Бахтеярова до Бахтеярова.

Але крім каменів у мене була ще одна пристрасть – тендітні білявки. При цьому не пропалені хвойди, на яких ніде тавра ставити, а скромні крихітки, недоторкані чоловіками.

Розум буквально заходив за розум, коли я бачив таку дівчинку. Член ставав кам'яним при одній тільки думці, що красуня стане моєю. Солодка, слухняна, готова на все.

Але при цьому, звісно ж, ніколи і нікого ні до чого не примушував.

Той, хто бере жінку силою, чмо, а не чоловік. І розмова з таким коротка. Таких особисто кастрував би. Карім посміюється, що я надто радикальний, але як тільки мова заходить про нашу сестру Вільдану, він одразу змінюється в обличчі та погоджується з моїми методами.

– Дивись на сцену, – каже Сашко. – Сьогодні Донна.

У приміщенні панує пітьма. Офіціанти, юнаки та дівчата в одних білих фартухах на оголене тіло, рухаються між столиками безшумно та спритно. Ніхто не хоче відволікати клієнтів від того, що відбувається на сцені. Еротичне шоу Донни – зірки закладу. Розкішне тіло, світла шкіра, копиця рудого волосся довжиною до стегон. Чарівна гнучкість кішки в кожному русі. Вона гарна. Можна милуватися довго. Естетичний та гарний виступ. Але саме те, що естетичне. Дивлячись на неї, я не відчуваю нічого того, що дивлячись на звичайну дівчину, що відповідає моїм смакам.

Як, наприклад, сьогодні у лікарні. Навідувався до товариша, який лежить із пораненням після нападу на один із наших магазинів. Вийшов від нього, побачив її і взагалі забув, що тут робив.

Маленька. Тендітна. Здається, трохи стиснеш – розсиплеться. Волосся біле з золотинкою в пасмах, довге, красивими локонами падає на спину. Очі величезні, блакитні, дуже світлі. Риси обличчя точені, кирпатий носик, акуратні губки, які однаково приємно буде цілувати та приймати пестощі, вставляючи свого члена у  ротик. При цьому очі будуть такими безневинними, що…

Диявол, кров у венах мало не палає.

Акуратні груди, тонка талія, підтягнута дупка, по якій хочеться шльопнути, стрункі ніжки.

Хочу її. Хто така?

Так би схопив за руку і затяг кудись, хоч у машину, щоб перекинути на спину і як слід відтрахати. Так, щоб кусала свої рожеві губки та благала, благала, благала пощадити. Але й тоді не вийшло б.

Я струшую волоссям.

Зовсім з котушок злетів, Даміре, про викрадення думаєш вже. А дівчинка у лікарні. Навряд чи її привело сюди щось хороше.

Бачу, як вона йде разом із головлікарем. Відразу з'являється думка зайти до тієї після відходу дівчинки та дізнатися все про неї, але потім мені дзвонить Карім, і шалені думки йдуть. Робота перш за все. Потім все інше.

– Якийсь ти кислий, – зауважує Сашко, потягуючи коньяк. – Тобі подобалося тут. Та й на руду заглядався, хоч вона й не тієї масті. Хоча я так вважаю, якщо вимкнути світло, але не має значення, яка вона. Головне, щоб підмахувала та стогнала як слід.

Так, недобитий романтик, тобі тільки вставити. Але при цьому не сказати, що начхати, як виглядає пасія.

Я погасив цигарку в попільничці, взяв келих. Цього разу танець не радував, усі думки крутилися чомусь біля дівчинки з лікарні. Може, й справді варто під'їхати та розпитувати?

Жінки мені не відмовляють. Хтось пручається довше, хтось падає до ніг раніше. По-різному, але я, звичайно, не в накладі. Та й вони жодного разу не скаржилися. Була тільки Мілена, яка потім обірвала всі телефони, там довелося поговорити жорстко, щоби зникла з горизонту. Але це виняток. Зазвичай у мене дівчатка тямущі, слухняні та… невинні. Що вдієш, люблю тих, хто до мене жодного разу. Люблю бути першим. Дивитися, як вона бентежиться, не знає, що робити, і в той же час так хоче, щоб її добре розклали та взяли.

Що ж, а завести я можу будь-яку. Це не порожнє вихваляння, так насправді. Не дарма ж потім не відтягнеш за вуха, самі ластяться як кішки.

– Який вже є, – відказую я. – І справді сьогодні щось не те. Може, в інше місце?

Сашко дістає телефона, фізіономія аж світиться:

– Встигнемо, – гмикає він. – Дивись краще, що тут маю.

Я роблю ковток коньяку, який тут же вогнем прокочується горлом і стравоходом. Ліниво перекладаю погляд на екран мобільного телефону та… Одразу же сідаю прямо.

Так різко, що Сашко мимоволі відсувається.

– Даміре, ти чого так?

– Де ти знайшов її?

З екрану телефону на мене дивиться та сама дівчинка, яку я бачив у лікарні. Тільки тут вона посміхається та одягнена в якесь чорне мереживо, яке ніхрєна не прикриває, навпаки добре видно налиті груди, маленькі соски, плоский живіт, округлі стегна. Хочеться якнайшвидше здерти з неї цю ганчірку, закинути на плече та потягнути подалі від чужих липких поглядів.