Читати книгу - "Заміж за незнайомця, Уляна Пас"

- Так і будеш там сидіти? - Дем'ян явно спантеличений моєю витівкою, та мені якось байдуже. 

- Я тут подумала, що вечерю варто скасувати, - випалюю на одному подиху.

- Чому? - хлопець абсолютно не здивований почути таке з моїх уст. - Злякалася мене?

- Що? - от тепер розгубилася уже я. Дем'ян явно знущався, знав же, що такими словами миттєво виведе мене з себе. І так, довго чекати йому не довелося. Клацнув замок розблокування і я вистрибнула з машини просто до хлопця. - Чого це я злякалася?!

- От і чудово! - хлопець усміхнувся і, поки я намагалася впоратись з роздратуванням, взяв мою руку у свою та потягнув за собою до входу у ресторан. 

Схоже, йому набридло слухати мої відмазки і він взяв ситуацію у свої руки. Або ж просто боявся, що я можу накивати п'ятами. Одне з двох.

Як тільки ми зайшли в зал, дівчина-хостес миттєво опинилася поряд. Я помітила, якими великими очима вона розглядала Дем'яна, наче перед нею стояв якийсь відомий тип. А, може, цей хлопець дійсно особливий? У нього й справді красиві риси обличчя і явно повний гаманець, якщо притягнув мене у такий дорогий заклад. То хто ж він насправді?

- Дем'яне Вікторовичу, раді вас бачити! Столик уже готовий! - швидко затараторила збентежена дівчина. Бідненька мало в рота не заглядала хлопцеві, а я зрозуміла, що він тут частий гість. 

- Чудово, Маріє! Дякую! - стримана відповідь для дівчини, і Дем'ян відчиняє для мене двері окремої віп-кімнати, де є лише один столик, уже сервірований на двох. 

- Ого! А ти постарався! - не втрималася від компліменту. Дем'ян лише усміхнувся куточками губ і навіть відставив для мене крісло, щоб я могла сісти. Сам розмістився навпроти і чомусь занадто прискіпливо витріщився на мене.

- Чого так дивишся? У мене щось на обличчі? - я реально думала, що зі мною щось не так. Навіть засоромилася від прямого погляду хлопця. 

- Та ні. Просто... ти дуже красива, - сказав так спокійно, наче про погоду говорив. А я в цей момент настільки розгубилася, що навіть забула, що треба було говорити. Тому, не придумавши нічого кращого, схопила меню і прикрилася ним від хлопця. 

- Спасибі. Ти також... нічого, - чорт! Я що, реально це сказала? Нічого? Нічого, блін?! 

На щастя, Дем'ян не став коментувати мою відповідь. І це неабияк тішило. Деякий час ми просто мовчали, кожен обираючи щось на свій смак.

- Можеш замовити рибу. Тут її смачно готують, - хлопець все-таки вирішив прийти мені на допомогу, коли я остаточно розгубилася у виборі страв.

- Справді? Тоді... замов на свій смак. Наскільки я зрозуміла, ти тут часто буваєш, - радісно випалила. 

- Цей ресторан належить моїй сім'ї, - і знову цей спокійний тон, наче нічого особливого. Та якщо врахувати, що цей заклад дуже і дуже дорогий... Ну, тепер хоча б зрозуміла реакція бідної дівчини-хостес.

- Справді? То ти завидний наречений виявляється! - вигукую і одразу ж закриваю рота. Шкода, що пізно. Сама не розумію, що зі мною не так. Я ж лише поряд з цим хлопцем поводжуся, як ідіотка. Можливо, вся справа в тому, що  я зовсім його не знаю…

- Уже ні, - Дем'ян відкладає меню і нахиляється до мене через стіл. Аромат його парфумів так невчасно дурманить мою свідомість, тому швидко відсовуюсь подалі. - Схоже, з холостяцьким життям доведеться зав'язувати. 

Я лише рота встигаю відкрити, щоб запитати, що це означає, коли до нас без стуку заходить офіціантка. Дем'ян перемикає свою увагу на неї та розповідає, що ми будемо їсти. А от у мене є можливість краще його розгледіти. А подивитися дійсно є на що. Сама не розумію, чому така реакція, адже Борис також гарний, та ще й блондин. Тільки от Дем'ян притягує до себе набагато більше. Можливо, справа в його стриманості та таємничості? 

Поки чекаємо замовлення, вирішую вимити руки. Дем'ян пояснює, де саме знаходиться дамська кімната і, подякувавши йому, швидко прямую туди. Тільки от дійти так і не виходить, тому що погляд чіпляється за молоду пару, що сидить у самому центрі зали. 

Борис та Ірина... Знову ці кляті голубки...

На щастя, болю більше не відчуваю. Тільки злість на саму себе, що була такою ідіоткою та не бачила очевидних речей. З'являється бажання підійти до парочки й видерти кілька пасм з розкішної шевелюри Ірини. Навіть перший крок для цього роблю, а тоді сама себе зупиняю. 

Навіщо бруднити руки об таке лайно? Головне, що я вчасно дізналася правду, а тепер хай самі розгрібаються. Тут я пас…

В туалеті мию руки і деякий час розглядаю своє відображення у дзеркалі. Дем'ян сказав, що я красива. Мило... Тільки от я не вважала себе особливою. Така ж, як і всі, нічого надзвичайного. 

Уже зібралася повертатися до Дем'яна, коли двері відчинилися і на порозі застигла Ірина. Вона явно не очікувала побачити мене тут, але доволі швидко впоралася зі збентеженням й навіть усміхнулася. 

- Який сюрприз, - дівчина пройшла до сусідньої раковини, плавно похитуючи стегнами. Довга сукня червоного кольору красиво облягає тіло, а розріз відкривав вид на стрункі ноги. 

- І не кажи, - фиркаю та прямую до дверей. Тільки от Ірині явно захотілося поговорити, тому довелося зупинитися.