Читати книгу - "Я (не) люблю осінь, Літа Най"

Я ходила вперед-назад просторою спальнею Марини. Дівчина сиділа на ліжку і з серйозним обличчям інспектувала речі в моєму рюкзаку. Батькам я сказала, що залишуся на ночівлю в Марини, а сама збиралася піти з Русланом у гості до його друзів.

Сказати, що я нервувала – це нічого не сказати. Я вперше вирушала на якусь подобу вечірки, хоч і з невеликою кількістю людей. Та до того ж ці люди були мені незнайомі. Але головне – уперше я мала залишитися на ніч у невідомому місці, та ще й зі своїм хлопцем.

– Навіщо тобі стільки одягу? – здивовано протягнула Марина, дістаючи з наплічника кардиган.

– Це якщо я замерзну.

– А це мабуть, якщо буде спекотно, – собі під ніс кинула вона, крутячи в руках футболку. – Ну, припустимо, це зрозуміло, але навіщо ти взяла із собою цілу аптечку. Тут і від голови, і від живота, і від алергії, і жарознижувальне, і заспокійливе. Господи, ти в гості зібралася чи на каторгу?

– Звідки я знаю, що мені може знадобитися.

– На вечірках може знадобитися протиблювотне або презервативи, – у мене всередині все похололо і, здається, від обличчя відлилася вся кров, бо Марина різко підняла руки і заговорила: – Гей, подруго, спокійно. Я просто пожартувала.

– А раптом він справді захоче... ну цей, – розгублено пробубніла я.

– Значить, ти можеш відмовити, – з натиском сказала вона. – Ти не повинна ні на що йти, якщо не готова. Будь-який нормальний хлопець має це розуміти. А якщо наполягатиме, скажи, що я його каструю.

Я натягнуто посміхнулася, розуміючи, що подруга намагається насмішити мене і розрядити атмосферу. Але мені справді було не по собі від цієї ситуації. Ні, мені подобався Руслан, і я можливо хотіла перейти на наступний рівень, але не так швидко. У всякому разі, подруга має рацію: мені достатньо буде попросити Руслана не поспішати і він усе зрозуміє.

Хлопець зустрів мене біля квартири Марини. Звідти ми разом пішли до його друзів. Було вже доволі пізно: сонце давно вже сіло, а на вулицях увімкнули ліхтарі.

Коли Руслан натиснув на дзвінок, двері відчинила розкішна блондинка. Я навіть не знаю, що в цій дівчині було привабливішим: довгі ноги, витончена фігура, густе волосся чи широка усмішка.

– Русику, – вигукнула вона, накинувшись на хлопця і повиснувши в нього на шиї. – Я так рада тебе бачити. Ой, а це твоя дівчина, – вона перевела захоплений погляд на мене і несподівано міцно обійняла й мене. – Ти така мила. Мене звати Олена. Проходьте, усі вже в зборі.

Ми пройшли в широку вітальню, де на великому дивані сиділи дві дівчини і хлопець, а в сусідніх кріслах розмістилися ще двоє парубків. Один був мені вже знайомий – той самий Артем, якого ми зустріли в парку.

– Значить так, підемо за годинниковою стрілкою, – потерла руки Олена і вказала на дальнє крісло біля вікна. – Це Коля – господар цих хоромів. На дивані в нас Аня, Оксана та Артем. А тут Богдан.

– Дуже приємно, – посміхнулася я. – Тіна.

– Яке чудове ім'я, – Богдан піднявся з ближнього крісла і жестом запропонував зайняти його місце.

Я не стала відмовлятися і сіла на широке сидіння. Усі гості так само швидко розсілися: Олена на диван, а Богдан на крісло-мішок, що лежало поруч. Русла підійшов до мене й опустився поруч, притиснувши мене до себе однією рукою.

На довгому журнальному столику було розкрито 4 коробки піци і ще кілька картонних контейнерів із китайською їжею. Аня, яка сиділа збоку дивана, нагнулася і підняла з підлоги пляшку червоного вина.

– Ну що, хто запізнився – тому штрафну, – з усмішкою сказала вона і розлила напій у два нові келихи.

Я не любитель алкоголю. Точніше я його майже ніколи не п'ю. Але відмовлятися я не стала. Від пари ковтків нічого не буде, а я не хотіла напружувати ситуацію своєю відмовою.

Вечір проходив легко і невимушено. Друзі вели веселі розмови, згадуючи історії з дитинства і ділячись останніми новинами з життя. Я більше слухала і з кожною хвилиною дивувалася тому, наскільки мало я знала про свого хлопця. Його друзі розповідали кумедні моменти, як з їхнього спільного минулого, так і тільки Руслана. А я ловила себе на думці, що наші з ним розмови часто обходили особисті теми.

А ще чим більше я дізнавалася, тим сильніше мене вражала ця молодь. Оксана у 18 років має відносини з тридцятирічним чоловіком, чим цілком задоволена. Коля вже кілька років займається криптовалютою і зміг заробити на величезну орендовану квартиру і машину. Олена розвивається у моделінгу і найближчим часом підпише контракт і вирушить до Китаю. А Богдан з Артемом у підлітковому віці автостопом об'їздили всю Європу.

У розпал розмови Богдан раптом дістав щось із кишені. Металева, плоска коробочка виблиснула на світлі.

– Ну що, хтось хоче розслабитися? – з усмішкою запитав він.

– О-о-о, – у передчутті протягнув Коля. – Ти як завжди передбачливий.

Хлопець дістав кілька невеликих білих трубочок. Я насупилася, намагаючись роздивитися, що це таке. Коли, передаючи по колу, ця річ дійшла до Руслана, я зрозуміла, що тримає в руці хлопець. Сигарета. Хоча напевно це не так називається. У «крутих» компаніях кажуть «косячок». Я навіть уявити не могла, що в реальному житті кожен може так просто роздобути траву, щоб покурити ввечері з друзями. Немов ми були в голлівудському фільмі.