Читати книгу - "Бунгало, Сара Джіо"

—Я Кітті, — відповіла явно улещена подруга.

Ленс вищирив зуби.

— Не бажаєте потанцювати?

Кітті кивнула, і він поквапливо повів її на середину майданчика. Я залишилася сама й тупала ногою в такт мелодії. Як на таку діру музики грали пристойно. А коли з кларнета полився вступ до «Нитки перлів»[4], шкіра взялася сиротами. Востаннє я чула музику Ґленна Міллера в саду Ґодфрі. На наших заручинах. Мені раптом стало самотньо. Незатишно. Наче не у своїй тарілці. Я поправила сукню. Витягнула з волосся незручну шпильку й заколола її назад. Де Мері? Я озирнулася, але навколо були лише дивні чоловіки, що витріщалися на мене. Господи, дякую за квітку.

Та попри каблучку на підмізинному пальці й мову квітки до мене підійшов солдат у пом’ятій сорочці. Його подих тхнув алкоголем навіть до того, як він заговорив.

— Потанцюймо?

—Дякую, — увічливо сказала я, — але ні. Я хотіла б відпочити.

—Така красуня не може стояти без кавалера, — запротестував він. — До того ж мені набридли «вахіне». Я хочу потанцювати зі справжньою американкою.

Він силоміць відірвав руку, яку я притискала до себе, і потягнув мене на майданчик.

—Зрозумійте, — почала я, налякана його бравадою. — Будь ласка, я не хочу.

—Дурня, — вишкірився він. Я відчувала гіркий дух пива, добрячої кількості пива. Чоловік притиснувся до мене щокою, і його колюча щетина ковзала по моїй шкірі. — Ти красуня, — сказав він, коли музики заграли нову пісню.

Тільки не повільна, прошу. Гарячі спітнілі руки торкалися сукні, стискаючи мене в задушливих обіймах, але я переконала себе потерпіти, не влаштовувати сцену. Якось протримаюся до кінця пісні.

Проте, на мій жах, пісня закінчилась і до нас підійшов ще один солдат, мабуть, товариш першого. Темп музики пришвидшився, і я опинилася в пастці. Один закручував мене за руку й відпускав в обійми другого. Я літала сюди-туди, наче тенісний м’ячик, розпачливо шукаючи поглядом Кітті. Он вона — в обіймах Ленса. Вдоволена й щаслива. Не влаштовуй сцену. Чиясь рука торкнулася моїх грудей. Чия? Я завмерла, хоча ноги ще рухалися за інерцією. Очі зиркали зліва направо, аж тут на талію лягла незнайома рука й стиснула її міцніше. Світ закрутився, а, може, то я закрутилася. Мене обступили чоловіки. Гарячі, упрілі. Вологе повітря душило. Я відчула, як напружуються голосові зв’язки, але жоден звук з горла не вихопився. А відтак почалася штурханина, щось голосно гупнуло. Хтось упав на землю. Музика припинилась, і мого першого партнера обступив натовп. Він лежав непритомний. З носа юшила кров.

Я протиснулася крізь натовп і вибігла з танцювального майданчика, зігнувши голову та згоряючи від сорому. Почувалася винною, хоч і не скоїла нічого лихого. Я не хотіла, щоб хтось ішов за мною, і мчала стежкою назад до кімнати. Швидше і швидше, а повз казарми я практично летіла. На очі набігли сльози. Вітер шарудів пальмовим листям. Дивний, незнайомий звук. Звук самотності. Я сумувала за горіхом. І за Сіетлом.

Злякавшись шелесту в кущах, я інстинктивно звернула до санчастини. Без Кітті ледве освітлена стежка й острівна ніч здавалися неймовірно небезпечними. Кітті. Я хвилювалася, що залишила її саму. Але все буде добре. Ленс мав вигляд досить порядної людини. Принаймні так я себе запевняла.

Усередині світилось, і я очікувала застати за столом медсестру Гільдебренд. Проте на її місці сидів солдат, той солдат, якого я побачила під час вечері в їдальні.

Він усміхнувся, і я видушила налякану усмішку у відповідь.

— Привіт, — гукнув він через усю кімнату. — Не лякайтесь. Я просто шукаю бинт. Гадав, він тут знайдеться, але схоже, що ви ховаєте стратегічні запаси в підземний бункер.

Я примружилася і, помітивши кров на його руці, підбігла до ящика з бинтами, які скручувала вдень.

—Ось, — витягла моток, — я вам допоможу. — Я звеліла собі не соромитися. Я — медсестра. Він — пацієнт. Нічого такого, що ми говоримо. Нічого такого, що ми наодинці такої пізньої пори. — Що трапилося? — запитала я, промокаючи рану змоченою в медичному спирті марлею.

Вояк скривився, але досі всміхався.

—А ви не бачили?

—Що саме?

—Та я не зміг дивитись, як Ренді Коннорс чіплявся до вас на танцях.

—Ренді Коннорс? Чіплявся до мене? Вибачте, я не...

—Що? Він вас усю обмацав.

Він просто констатував факт, але я опустила голову. Сором. А солдат торкнувся мого підборіддя та обережно підняв його. —Тому я йому зацідив.

Я усміхнулась.

—Ох, — я намагалася не розклеїтися. Він помітив, що в моїх очах стоять сльози? — Це були ви. Дякую, тепер я в боргу перед вами.

— Ви пробачте хлопців, — мовив він. — Вони кілька місяців не бачили жінок. Таких, як ви. Ми вже давно сидимо на цьому клаптику суходолу.

Мені пригадалося слово, яке вимовив солдат, — «вахіне». Воно прозвучало так грубо та вульгарно.

—Ви часом не знаєте, що означає «вахіне»?

Його очі зблиснули.

—Звісно, знаю. По-таїтянськи це означає «жінка».

—Навіть якщо вони ціле століття не бачили жінок, це не виправдання для варварства.

— Не виправдання, — погодився солдат. — Тому я уникаю більшості з них. Тут мало порядних хлопців. І вам доведеться навчитися прямолінійності. Це вдома, де інші поводяться пристойно та шляхетно, можна бути скромною. Тут — ні. У тропіках у кожному прокидається дикун. Острів стирає внутрішні обмеження. Змінює людину. Ви й самі в цьому пересвідчитеся.

—А ось я вважаю, — категорично заявила я, обмотуючи бинтом кісточки пальців, як учила медсестра Гільдебренд, — що жодна річ не змінить людину, якщо людина сама цього не захоче. Ви коли-небудь чули про свободу волі?

—Звісно, — вдоволено кивнув він. — Я лише кажу, що це місце виявляє справжню суть людини. Здерти всі маски й оголити її істинне «я».

Я закріпила пов’язку алюмінієвою скобкою і видихнула.

—Ой, не знаю, — озвалась я. — Але я вас підлатала.

—Мене звуть Вестрі, — сказав солдат і простягнув забинтовану руку. — Вестрі Ґрін.

—Енн Келловей. — Я обережно потиснула його долоню.

—Побачимося, — мовив він і рішуче попрямував до виходу.

—Побачимося, — всміхнулась я і помітила, як щось червоне майнуло в його лівій руці. Коли двері зачинились, я торкнулася вуха. Гібіскус зник.

Розділ 4

—Коли ти вчора прийшла? — запитала я зранку в Кітті.

Сама я вже дві години як прокинулась і читала книжку,