Читати книгу - "Бунгало, Сара Джіо"

Вона одним оком глипнула на годинник і знову тицьнулась обличчям у подушку.

—Пізно, — прозвучало крізь пір’я.

—Майже дев’ята, — мовила я, вдячна долі, що ми прибули на острів у п’ятницю, а субота була єдиним вільним днем. — Я не дам тобі проспати усеньке звільнення. Вставай і будемо вдягатися!

Кітті позіхнула й сіла.

—Отакої, уже дев’ята.

—Так, сплюхо. — Я рушила до шафи. Мені хотілося поблукати пляжем, а отже, потрібен легкий одяг.

—Слід поквапитися, — підвелася з ліжка Кітті. — Ми з Ленсом їдемо в містечко. — Я похнюпилась, і вона це помітила. — Можеш поїхати з нами. Він і тебе запрошував.

—Бути третьою зайвою? Ні, дякую. Їдь сама.

Кітті похитала головою, розстібаючи нічну сорочку. Вона впала додолу, оголивши дві ідеальні планети грудей.

—Ти їдеш із нами, — мовила Кітті. — Інші також будуть. Ленс візьме «джип». Елліот їде, і Стелла теж.

— Що? — здивувалась я. — Як вона примудрилася його переконати?

—Вона — ніяк. Це все Ленс.

Я запнула штори, щоб заховати оголеність Кітті від допитливих чоловічих очей.

—А ще хтось буде? — Мені на думку спав Вестрі.

—Ні, наче всі, — сказала Кітті, дивлячись у шафу. — Зачекай, ти говориш про когось конкретного?

Вона дражнилась.

— Я лише подумала про Мері.

Кітті навіть голови не повернула.

— Я не бачила її ввечері, а ти?

— Ні, — мовила подруга, витягаючи ніжно-блакитну сукню з короткими рукавами. — Як тобі ця?

—Красива. — Але мене турбував не гардероб Кітті, а наша нова подруга. — Може, запитати медсестру Гільдебренд, де живе Мері, і перевірити, чи все гаразд?

Кітті знизала плечима і простягнула бежеві черевики, чекаючи на вердикт.

—Так чи ні?

—Ні, — сказала я. — Бери блакитні. Твої ноги мені подякують.

Вона застебнула бюстгальтер, надягнула білу шовкову комбінацію і накинула сукню.

—Розкажи про Ленса, — сторожко попросила я, застібаючи блискавку на її сукні. — Він тобі подобається?

—Так, — відповіла Кітті, але я вловила в голосі нотку сумніву. — Він чудовий.

—А з полковником ти вчора танцювала? — Я витягла із шафи цілком непретензійну бежеву сукню.

—Так, — усміхаючись, кивнула Кітті. — І це було божественно. Ленс не дуже зрадів, але що він вдіє проти старшого за званням.

Я глянула в овальне дзеркало на стіні. Щоки почервоніли від ранкової спеки, мляво звисало волосся. Воно без вороття програло бій з вологістю. Я знизала плечима й зібрала його в пучок. Усе одно весь день буду в капелюсі.

—Ти готова? — запитала Кітті, ухопивши сумочку.

Я глянула на подругу. Її щоки вкривав здоровий рум’янець, а не червоні плями. Неслухняні кучері остаточно збунтувались, і Кітті просто зачесала їх набік. Краса.

Тропіки увійшли в неї.

—Готова, — відповіла я і рушила до дверей.

***

Ленс ганяв, як скажений. Але Кітті, ніби так і має бути, тішилася на передньому сидінні. Я, Стелла й Елліот тиснулися на задньому, наче консервовані огірочки Максін. Ноги стали пітніти та прилипати до гарячої тканини сидіння, а рука, якою я хапала капелюх, коли Ленс тиснув на газ, заціпеніла. Ця кам’яна вибоїста дорога не для слабкодухих. Курява клубилась, і я шкодувала, що не взяла шарф.

—Спочатку в центр, — тоном запопадливого екскурсовода гукнув Ленс, — а потім на пляж.

Кітті радісно писнула, а Стелла увіп’ялася поглядом в Елліота, який очей не зводив з дороги.

—Ти часто буваєш у містечку? — солодко запитала вона.

Він не відповів.

—Я ПИТАЮ, — уже голосніше повторила Стелла, перекрикуючи двигун, - ТИ ЧАСТО БУВАЄШ У МІСТЕЧКУ?

Елліот спочатку остовпів, а тоді спантеличено глянув на нас, ніби не тямлячи, хто й чому таким криком запитує.

—Ні, рідко, — коротко відповів він і знову втупився просто себе.

Стелла образилась і схрестила руки на грудях. У повітрі пахнуло багнюкою і солодким нектаром незнайомих квітів.

—Бачите? — Ленс махнув рукою на загороджену територію зліва. Він скинув швидкість, і я змогла хоч на мить відпустити капелюх. Рука вже затерпала. — Це ванільна плантація. Практично всю на світі ваніль вирощують на цьому острові.

Хтозна, правда це чи вигадка, якою Ленс хотів вразити Кітті, але від самої лише думки, що я можу потрапити на справжню ванільну плантацію, захоплювало дух. Я подумала про Максін. Невже вона щаслива жити у Віндермері й день у день чути від моїх батьків «Дякую, Максін» і «На сьогодні все, Максін»?

— Власник — американець, — вів далі Ленс. — Він одружився з острів’янкою.

Стелла витріщила очі:

—Я гадала, що вони всі канібали.

Елліот відірвав погляд від дороги й багатозначно подивився на мене. А тоді повернувся в задуму.

Ми їхали далі. Уздовж дороги під буйними пальмами траплялися примітивні хижі з дощок і мотлоху. Іноді на узбіччі копирсалася курка або пробігала гола дитина, але дорослих не було видно. А мені так кортіло побачити туземців, про яких розповідала медсестра Гільдебренд.

«Джип» петляв північним узбережжям острова, ми проїхали невеличку бірюзову бухту з пришвартованим на виході кораблем. Наче на сторінках «Робінзона Крузо». Одразу після неї Ленс зупинився на узбіччі та сказав:

— Приїхали.

Ступивши на запилюжену дорогу, я побачила, що попереду вирує життя. Ніхто б і не сказав, що за кілька кілометрів звідси тривають воєнні дії. Довгі ряди столів вгиналися від екзотичних фруктів та овочів, саморобних прикрас, цигарок і пляшок кока-коли. За столами сиділи чи то сонні, чи то знуджені (а може, і сонні, і знуджені) практично голі продавці, власники оливкової шкіри й таємничих очей. Навколо роїлися солдати й витрачали тяжко зароблені гроші на дурнички, які впадали їм у вічі.

—Дивіться, — охнула Стелла, показуючи пальцем на аборигенку, яка прямувала до нас. Поміж її голих грудей гойдалася груба коса. Шмат зеленої тканини, зв’язаний на поясі у вільний вузол, здавалось, от-от сповзе. Вона йшла до нас, наче до знайомих, і я помітила квітку над лівим вухом. Спробувала відвести очі, але марно: її груди з темними сосками притягували погляд, як магніт.

Поява жінки справила схоже враження на Стеллу, Кітті, Елліота й особливо Ленса.

—Містере Ленс, — мовила жінка, поклавши на землю свою торбину. Говорила вона лагідно й тихо, із сильним акцентом. Більше ніж вісімнадцять їй не даси. Острів’янка нахилилася до торбини, її груди загойдалися сюди-туди, а потім випрямилася, простягнувши Ленсові пачку «Лакі Страйк», і додала: — Ваші цигарки.

Звідки Ленс знає цю жінку, радше