Читати книгу - "Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна"

усьому, що сьогодні трапилося. Вся ця історія, хоча вона й відбулася у мене на очах, видається мені якоюсь підозрілою. Я сумніваюся у всьому, що мої очі побачили сьогодні вранці. У цій справі є щось із кримінальної історії, де один говорить напівправду, а инший — напівбрехню. Тут обоє чоловіків… Гаразд! Щойно я розповів вам свою версію справи, котра влаштовує всіх. Так от, ця версія не влаштовує мене.

— Мене теж не дуже влаштовує, — похмуро відповів Фламбо, дивлячись, як отець Бравн смиренно доїдає свою вечерю. — Ви ж мали на увазі те, що зміст записки потрібно було розуміти навпаки. Це дуже розумно, але… мені видається, як би вам це сказати…

— Недуже переконливо, — швидко підказав священик. — Так-так, мені теж так видається. У цій справі є ще одна дуже сумнівна деталь. І вона дуже вже схожа на невмілу брехню школяра. Я бачу лише три пояснення: Дюбоска, Хірша і моє власне. Або цю записку написав французький офіцер, щоб знищити французького вченого, або ж записку написав французький вчений, щоб допомогти німецьким військовим, або ж її написав французький вчений, щоб збити з пуття німецьких військових. Отакі справи. Та чомусь мені видається, що секретна записка такого рівня мала б виглядати дещо по-иншому. У секретній записці мав би бути якийсь шифр, абревіатури, стисло наукові та спеціялістичні терміни абощо. А та записка, про яку ми говоримо, надмірно проста, щось на кшталт того, що можна прочитати в дешевеньких романах жахів: «У пурпуровій печері ти знайдеш золоту скриньку». Виглядає на те, що… автор записки написав її так навмисно, ну, щоб у ній відразу засумнівалися.

Перш ніж співрозмовники встигли обміркувати щойно сказане, як до них підбіг невисокий чоловік у формі французького військового і втомлено сів на стілець.

— У мене надзвичайні новини, — сказав герцог де Валон, — я якраз вертаюся від нашого полковника. Він пакує свої речі і хоче покинути країну ще сьогодні. Він попросив нас прийти на місце поєдинку і вибачитися від його імени.

— Що?! — вигукнув Фламбо, не повіривши власним вухам. — Вибачитися?

— Так, — різко відповів герцог, — саме так, ви можете собі це уявити?! Перед усіма присутніми, і саме тоді, коли мала б початися дуель. Він собі їде з країни, а ми з вами маємо вибачатися!

— Та що він собі думає? — обурювався Фламбо. — Він що, злякався жалюгідного Хірша? Хай йому грець! Як можна боятися того миршавого Хірша?

— Це якась змова, я вам кажу, от побачите! — сказав герцог. — Це змова жидо-масонів. Вони хочуть зробити з Хірша героя…

На обличчі отця Бравна не було й сліду емоцій, лише тінь якогось таємничого задоволення. А потрібно завважити, що вирази обличчя отця Бравна могли змінюватися миттєво, і в долю секунди всезнаючий мудрець перетворювався на недоумкуватого простака. Фламбо добре знав свого приятеля і тому зрозумів: отець Бравн про щось здогадався. Однак той не промовив ані слова, лише нарешті доїв свою рибу.

— І де ви бачили нашого вельмишановного полковника? — з іронією запитав Фламбо.

— Там, куди ми його й відвезли, у готелі «Сан Луї» на Єлисейських полях. Кажу ж вам, він пакує свої речі.

— Як ви думаєте, ми ще застанемо його? — запитав Фламбо, насупивши брови.

— Та навряд чи він встиг усе спакувати, — відповів герцог, — він, прецінь, збирається у далеку подорож…

— Ні, — просто відповів отець Бравн і підвівся з-за столика. — Це буде дуже коротка подорож. Насправді це буде одна з найкоротших подорожей. Та ми встигнемо його побачити, якщо візьмемо таксі.

Дорогою до готелю «Сен-Луї» отець Бравн не промовив ані слова. Врешті таксі зупинилося, і секунданти пішли за священиком у вузький провулок. Герцог не втримався і запитав отця Бравна, чи злочин Хірша справді полягає у тому, що він зрадник. Священик відповів досить неуважно:

— Ні, він просто дуже амбітний. Як Цезар, наприклад, — а потім якось недоречно додав: — Він живе один, отож йому все довелося робити самому.

— Якщо він дуже амбітний, то тепер може радіти, — розлючено сказав Фламбо, — парижани ладні його на руках носити, а наш клятий полковник збирається накивати п’ятами.

— Не говоріть так голосно, — прошепотів отець Бравн, — он, з’явився ваш «клятий» полковник.

Чоловіки напружили очі і прожогом сховалися у тінь від стіни. І справді, попереду вони побачили міцно збудовану постать дуелянта-втікача, в кожній руці він тримав по валізі, які, певно, були важкими, бо-він якось дивно човгав ногами. Дюбоск був одягнений так само, як і тоді, коли вони вперше побачили його, лише змінив альпіністські бриджі на звичайні штани. Було зрозуміло: він справді втікав з готелю.

Вузький провулок, у якому вони стояли, більше нагадував задрипаний задній двір або театральні декорації. З одного боку була довга стіна якогось невизначеного кольору, а в ній де-не-де виднілися брудні і зачинені двері, які вуличні хлопчиська розмалювали найрізноманітнішими закарлюками. У деяких місцях над стіною можна було помітити верхівки поодиноких дерев, а далі у сутінках виднілися довгі ряди високих будинків, фасади яких виходили на одну з вулиць. До них було зовсім близько, та в темряві вони були схожі на ряд мармурових гір. З иншого боку провулка, за високою позолоченою огорожею, виднівся похмурий парк.

Фламбо здивовано оглядався довкола.

— Знаєте що, — промовив він, — це місце нагадує мені…

— А на маєш! — вигукнув герцог, — він кудись щез. Полковник зник, яку якійсь дитячій казці!

— У нього був ключ, — пояснив священик. — Він відімкнув якісь двері й зайшов усередину.

Отець Бравн ще не закінчив фразу, і вони почули, як справді тихо замикаються якісь двері. Фламбо хотів було підбігти до дверей, та вони зачинилися перед його обличчям. Заінтригований Фламбо зупинився біля дверей, покусуючи свої чорні вуса. Потім він спритно, ніби мавпа, схопився довгими руками за край стіни і вже за мить був нагорі. Тепер його велетенська постать виднілася на стіні, поруч з верхівками дерев.

Герцог здивовано подивився на отця Бравна.

— Дюбоск придумав більш продуманий план втечі, ніж ми могли уявити, — сказав він. — Чогось мені здається, він не затримається у Франції.

— Він не затримається ніде на цьому світі, — відповів отець Бравн.

Очі герцога де Валона зблиснули, та запитав він майже пошепки:

— Гадаєте, це самогубство?

— І тіла ви не знайдете, — додав священик.

Десь згори пролунав крик Фламбо, він усе ще стояв на мурі:

— О, мій Боже, — вигукнув він по-французьки, — я ж вам казав, що це місце мені щось нагадує. Я врешті зрозумів: ми підійшли до будинку Хірша, тільки з иншого боку. А я вважав, що можу впізнати будинок ззаду так само