Читати книгу - "Меллорі"

до нього навіть не доторкнулися. Було жахливо дивитися, як Жанна намагається добутися до Меллорі; вона кричала та кляла його на всі заставки, однак була заслабка, аби до нього дотягнутися. Меллорі заговорив до нас лише раз. Він сказав: «Дурні, хіба ж ви не розумієте? Вони продовжували би катувати нас знову й знову, аж поки, зрештою, хтось із нас заговорив би. П'єр усе зрозуміє. Це — прикрощі війни».

Коррідон слухав його хіба що краєм вуха. Його думки були зайняті іншим. П'ятсот фунтів! І він може запопасти більше. Він був неабиякий мастак торгуватися. Авжеж, він міг би заправити ще більшу ціну. Коррідон сидів у фотелі та скоса поглядав на напружену спину Ренлі. Якою простою була б уся ця оборудка, якби йому довелося мати справу лише з оцим англійцем.

2

— А зараз я мушу розповісти вам про Меллорі — Браяна Меллорі, — сказав Ренлі, наливаючи ще два напої. Коррідон помітив, що рука англійця була нетвердою. — Він був бойовим пілотом. До нас приєднався після того, як урятувався втечею з табору для військовополонених. Він справляв враження бравого хлопця, не мав жодної слабкості. Це був гарний собою чоловік, років, гадаю, тридцяти-тридцяти п'яти; був освічений та, схоже, мав чимало грошей. Він видавався цілком надійною людиною. Він тоді здійснив приголомшливу втечу з табору, вбивши двох вартових, і на нього полювали вже кілька тижнів. П'єр часто казав, що вважає Меллорі одним зі своїх найкращих бійців, і П'єр усвідомлював, про що говорить, адже добре знався на людях. Меллорі був завзятий, скидалося на те, що його анітрохи не турбували усі ті ризики, на які він наражався. Він завжди зголошувався на найнебезпечніші завдання, а часто навіть на такі справи, до яких П'єр його й не залучав. Він справляв враження відважного, твердого та незламного чоловіка.

— Мені випадало зустрічати таких типів, — сказав Коррідон. — Вони видаються хвацькими хлопцями, та лише доти, доки їх не заженуть у глухий кут. Тоді їм стає непереливки й вони швидко ламаються. Це називається брак сили духу.

— Аж ніяк не схоже, що так було у випадку з Меллорі, — підкреслено мовив Ренлі. — Його десятки разів заганяли в кут, але щоразу він боровся та, не змигнувши оком, виходив зі скрути. Він був геть не такий, як люди, про яких ви згадали. Не знаю лише, що найшло на нього тієї ночі. Либонь, це відомо лише самому Богові. Меллорі розповів гестапівцям про те, де переховувався П'єр і що з ним мали бути Шарлотта і Жорж. На щастя, Любіш, Ян і Гарріс тоді саме були на завданні, однак Меллорі дав гестапівцям докладний опис кожного з них. Він розповів усе, що знав, і викрив усіх.

— Коли це було?

— Близько вісімнадцяти місяців тому. О, знаю, наш приїзд сюди потребував чимало часу, проте це було непросто. Ми мали дочекатися, поки владнаються наші справи. До того ж мусили заощадити достатню кількість грошей. Жанна була дуже хвора. Годі було й думати залагодити усі питання нараз. Але зараз ми — тут.

— Вони упіймали Ґурвіля?

— Так. Жоржа та Шарлотту вбили у бою. На жаль, їм удалося впіймати П'єра живим. Він перебував у руках гестапівців цілих два тижні, перш ніж вони його замордували.

— А що сталося з вами?

— Нам пощастило. Під час авіаційного удару у в'язницю, де нас утримували, поцілила бомба. У тому сум'ятті ми вибралися на волю.

— А Меллорі?

— Він також вибрався на волю. Ми були набагато повільніші за нього, і він нас покинув.

— І тепер ви хочете його вбити?

— Так. Жанна дуже довго хворіла. Вона перенесла запалення мозку і мало не збожеволіла. Єдина річ, яка змушувала її триматися за життя, — це думка про те, що одного дня вона знову зустрінеться з Меллорі. Ми усі заприсяглися, що дістанемо його, хай би де він був, і честь зобов'язує нас довести цю справу до кінця.

— Але навіщо вам утягувати в цю справу мене? — запитав Коррідон, випростовуючи свої довгі ноги.

— Це була моя ідея, — відказав Ренлі. — Тим двом вона не сподобалася. Розумієте, Ян був одружений з Шарлоттою. Він має особисту причину відшукати Меллорі. Так само, як і Жанна. Я таких особистих претензій не маю, однак я дав слово честі.

— А двоє інших чоловіків? Де вони?

— Вони мертві, — спокійно сказав Ренлі. — Меллорі вбив їх минулого тижня.

У Коррідонових очах промайнув спалах цікавості. Такого він не очікував.

— Минулого тижня? Себто, ви маєте на увазі — тут, у Лондоні?

— Так, — сказав Ренлі та знову почав крокувати кімнатою. — Ми недооцінили Меллорі. Звісно, ми знали, що він — міцний горішок, але вважали, що вп'ятьох цілком зможемо йому протистояти.

Меллорі — першокласний стрілець; сильний, швидкий та небезпечний, неначе тигр. Має ясний та безжальний розум. Він добре вміє полювати на людей, а втім, і ми знаємося на тому незгірше за нього, тому й вирішили, що вп'ятьох зможемо з ним упоратися. Та зараз ми почали в тому сумніватися. Нас лишилося лише троє. Бачте, ми не знаємо, де Меллорі зараз. Гарріс натрапив на слід, який міг би привести нас туди, де перебуває Меллорі, та вирушив тим слідом, аби дізнатися більше. І вже не повернувся. Його тіло знайшли в ставку у Вімблдон Коммон[22]. Ну, ви ж бо й самі добре знаєте, як такі речі описують у поліційних звітах: невідома особа скоїла самогубство. Вони навіть не розглядали це як убивство, та ми добре знаємо, що Гарріс загинув від руки Меллорі.

Любіш також натрапив на слід. І його знайшли на залізничних рейках, покраяного на шматки потягом. Поліція назвала це смертю внаслідок нещасливого випадку. Після смерті Любіша я зумів-таки переконати Жанну дослухатися до голосу розуму. Ми мусимо залучити допомогу ззовні. Меллорі знає нас. Він знає, що ми на нього полюємо. І дотепер усе складалося на його користь. Варто було одному з нас вийти на його слід, і він з'являвся немовби нізвідки та завдавав удару. На його пошуки мусить вирушити хтось, кого він не знає. Ми чули про вас. Ви можете з цим упоратися. Якщо зумієте розшукати його для нас — решту ми зробимо самі; одначе, знаючи Меллорі, маю застерегти вас — коли знайдете його, мусите діяти швидко. Я не думаю, що випаде