Читати книгу - "Під одним дахом з Рудою, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 10

        Вранці прокинулася по дзвінку будильника, швидко зібралася й вислизнула з будинку. Треба терміново вирішувати щось з квитком. Досить вже з мене! Кожен з присутніх у цьому будинку і навіть по за ним знають якою мені бути краще. Готові звинуватити та засудити лише через один єдиний поганий вчинок. І нехай мене вважатимуть після втечі слабодухою, або ще гірше, але не муситиму перед кожним виправдовуватися. Якби ж то можна було ввімкнути машину часу й повернутися назад у минуле, щоб все виправити. Я б, напевно, і з Єгором би не зустрічалася. Все одно нічого не склалося. Гуляти з популярним хлопцем школи, той ще іспит я Вам скажу. Особливо коли майже кожна дівчина готова на все щоб привернути його увагу. А я не була готова, особливо що стосується інтимних моментів, які переходили межу поцілунків. Та й буду відвертою, після тої новорічної дискотеки все менше й менше бажалося, щоб він торкався мене, цілував. 

        З такими споминами за 40 хвилин дійшла до вокзалу. Так як мріялос не вийшло, найближчий білет можна було придбати лише через 5 діб та й це вже було досить непогано. 

       По дорозі назад завітала у супермаркет і запаслася різними снеками та фруктами, побалувала себе морозивом. 

       Коли повернулася до будинку то на кухні якраз готували сніданок. Смажилася яєчня з тостами, бо аромат витав навіть у передпокої. Занесла вже ногу, щоб втекти до своєї кімнати, але тітка Ліда, як радар виявила моє місце дислокації, завадила усамітненню. 

- Любонько! Вікусе! Це ти, дитино? А йди но сюди! - Покликала, обвівши мою постать скептичним поглядом. - Щось перебування на морі, та морське повітря не йде тобі на користь. Бліда якась!

      Хотілося закатати очі, але ж мушу триматися, бо ще й за це викажуть, я їх знаю. Пальця у рота не клади.

- Ти готувати вмієш? - Знову цей допит. - Сніданки зазвичай у нас готують всі, а не лише приходять на готове…

- Ну щось звичайно готую, - знизала плечима, - останні півроку живу сама, то з голоду ще не вмерла.

- Ясно, воно і зрозуміло чому ребрами світиш! - Видала вона. - А я от Машку всьому навчила, гарна буде хазяйка та дружина. Ти б теж вчилася, поки є можливість, раз мати не навчила…

       А ось тут вже зачепила по справжньому її безтактність. З батьком маму поховали три роки тому. Бідна, померла від раку. Сумую дуже за нею. Та зараз оголятися, вивалювати це першій зустрічній тітці, не збираюся. 

- Ну що ж! Навчіть мене! - Видаю, чим дивую і Лєру і Лєрину маму, які саме закінчили мастити тости маслом. Що я салату не зроблю? От вже, вчительки знайшлися. - Або в інший раз, приготую той салатик, який сама дуже люблю. 

      Десь я бачила морський коктейль. У велику миску відправились: спілий авокадо, декілька огірків, листя салату, трішки горішків, потім морський салат і заправила все оливковою олією з соєвим соусом, збризнула лимончиком і дрібка солі. Вуаля!

     Тітка Ліда скептично знову обвела мене поглядом. Так наче я основна конкурентка її улюбленою донечки. Невже обидвоє накинули оком на Бодьку?  

     На кухні народу додалося. Зайшли сонні чоловіки жінок, і одразу потяглися до мінеральної води. Ось хто вчора гарненько заклав за комірець… Близнята Вася і неВася, поглядали на мене наче благаючи не розповідати нічого їх суворій маман. Та що я звір якийсь!? Хай живуть, тільки подалі від мене і моєї косметики. Богдан з'явився останнім і вмостився на єдиний вільний стілець біля Марії. Виглядав він якось не дуже, принаймні чомусь так здалося. Дуже розглядати його було незручно. Поклав у свою тарілку і Марії яєчню, тост і мій салат. Джентльмен блін. Затамувала подих. Чомусь хотілося, щоб йому сподобався мій “витвір кулінарного мистецтва”. 

- Смачний салат! - Видав він неочікувано. Тітка Ліда покрилася червоними плямами. От прямо, як бальзам на рану. 

      Вона зчепила зуби так міцно, наче боялася ненароком вибовкати страшну таємницю.

- Дійсно смачно! - Погодилася Лєра. - Це Віка готувала.

     Богдан на коротку мить поглянув на мене, але змовчав. Лише вилиці напружилися, та теж не на довго, бо потім Марія з усієї сили почала відволікати його. 

      Ну що ж, принаймні всі тепер знають, що я вже й не таке рукожопе створіння, яке здатне думати лише про себе… Бо більше нічого не вміє. 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно