read-books.club » Любовні романи » Брутальний лікар 📚 - Українською

Читати книгу - "Брутальний лікар"

274
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Брутальний лікар" автора Ніка Нікалео. Жанр книги: Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 44
Перейти на сторінку:
доказом цьому — увесь дивний навколишній світ.

— Сучасний світ не є доказом існування Бога. Просто людина — така істота, якій життєво необхідно в щось вірити. «Якби Бога не було, то його просто вкрай необхідно було б вигадати», — казав покійний академік Сахаров.

— Ти жартуєш?! — з переможною усмішкою запитала Віка. — Адже саме він і стверджував, що не може зрозуміти, що було до виникнення Всесвіту з критично малої маси!

— І що?! — Сергій переконливо вдавав цікавість.

— І це є відповіддю на запитання.

— Не озвученою відповіддю — і тому двозначною.

— А ти хотів би, щоб сам Творець відповів тобі? — підняла брови Віка.

— Було б не зле. Принаймні я перестав би сумніватися раз і назавжди.

— Ти смішний! Заради чого? Хто ти?

— Хто я?! — Сергій, не замислюючись довго, відповів: — Я існую, думаю, щось роблю для чогось, для когось… Було б непогано дізнатись у твого творця, для чого він мене призначив у цьому світі, за його великим задумом. Тому що я щиро переконаний у своїй справі, яку роблю. І зовсім не думаю, що це «хтось» за мене вирішив ще до мого народження.

— «Хтось»?! — явно невдоволено прошепотіла Вікторія.

— Гаразд! — зрозумів її настрій Сергій. — Завершимо цю розмову, поки не посварилися, люба моя.

— Так і немає через що. У тебе своя думка — у мене своя. Мені доказів не потрібно. Для мене весь цей чарівний і незбагненний світ є доказом існування вищої сили.

— Чарівний?!

— Магічний навіть! Любий, усе це так дивовижно й так гармонійно, що й уявити нічого кращого не можна. Усе збалансовано й діє бездоганно.

— То де тут магія? Звичайні фізичні закони, хімія, біологія… А математично взагалі можна все прорахувати до найменших дрібниць. До речі, за останньою версією, яку я чув, ми є надскладними математичними рівняннями, здатними до самоусвідомлення. Можна й про це дискутувати, але наука — це точність, розрахунки та обчислення. Тут безглуздо сперечатися.

— А як же тоді мистецтво, культура, музика?! Моцарт, Леонардо да Вінчі, Боттічеллі, Ван Гог… Ця твоя наука може прорахувати точно й вичислити формулу шедевра? — не вгамовувалася Віка.

— Так, з мистецтвом складніше. Це — креатив, нестандартні рішення, це — генії. Але їх також можна прорахувати й вичислити серед загальної маси. Ними народжуються, а не стають. До речі, Леонардо міг прорахувати й зробити ескіз надскладної сучасної техніки ще п’ятсот років тому!

— Ну, от!

— Це нічого не доводить, котусику мій!

— Богові абсолютно байдуже, віриш ти в Нього чи ні. Але це якось дуже зневажливо з твого боку — сумніватися в Ньому.

— Ну чому ж сумніватися?! Я вірю в те, що Всесвіт безмежно великий і незрозумілий, влаштований досконало, адже похибка в кілька мікрон дала б зовсім інший світ з іншими фізичними законами, в якому могло б і не виникнути життя. Але от у те, що воно виникло із первісного бульйону, я також не вірю.

— Бачиш! Отже, версія про те, що навіть найбільший тайфун на звалищі не здатен скласти зі сміття «Боїнг», тобі також абсолютно не подобається?!

— Ні! Це неможливо. Однак життя — така цікава річ, що кожного разу, коли ти кажеш «неможливо», воно доводить тобі за якийсь час протилежне. Просто, аби ти не сумнівався у своїй недосконалості. Але знаєш, — Сергій глибоко зітхнув, — насправді, мені дуже важко зрозуміти, коли помирає одна дитина, а інша виживає за тих самих умов. Кому це потрібно й чому саме так? Чому когось ми можемо врятувати й дати надію на народження дитини, а в когось ця вагітність завмирає за незрозумілих обставин? Чому?!

— Ну, тут якраз я тобі можу допомогти з відповіддю.

— Ти?! — Сергій саркастично всміхнувся. — Ану давай! Здивуй мене.

— Даремно ти думаєш, що відповідь буде прямою. Ми ж не знаємо майбутнього, що мало б статися за тих умов, про які ти говориш. Коли б, до прикладу, та дитина, що померла, вижила б і стала вбивцею якоїсь дуже важливої для інших людей істоти. Або припустимо, що та жінка, у якої все гаразд із жіночим здоров’ям, але вона все одно не вагітніє, розлучиться зі своїм чоловіком, бо він її насправді не любить усім серцем. А після того буде зовсім інший, чудовий чоловік, із яким у неї складеться справжня сім’я, любов і діти. Ми цього не знаємо, а Бог знає і бачить, як краще для нас, — завершила Віка своє пояснення.

— Ну, про краще для нас я б не говорив. А от для еволюції — так. Я з тобою погоджуюся. Природа робить для цього все. Хоча й тут багато запитань, бо ми впритул підійшли до генетичних мутацій і втручання в генетику, підкорення цієї науки людиною. І тут перед нами постають нові виклики і ще більші можливості. Ми ступили на дуже небезпечну доріжку. Тут уже питання будуть не до Бога!

— Що ти маєш на увазі?

— Науковці зможуть за побажаннями створити людину майбутнього: колір очей, сила, витривалість, інтелект… Та що завгодно! Геній, убивця, універсальний солдат, піаніст, хірург, а найгірше — кентавр, наприклад, уже абсолютно скоро може стати реальністю. Або єдиноріг, або дракон — та будь-хто з хворою фантазією і тугим гаманцем може заплатити за втілення його найбожевільніших вигадок. Що тоді скаже твій Бог?!

— Він цього не допустить!

— Ха! Він уже допустив. Химери — це реальність. І вся фішка в тому, що він дозволяє все! І це ще одна причина для сумнівів у його існуванні.

— Він самоусвідомлений і самодостатній. Йому нічого не потрібно й ніхто не потрібен. Він дозволяє бути всьому й не бути, за бажанням. Він гармонійний і абсолютно спокійний. Це наш розум у постійному хаосі й русі, що народжує ці яскраві ілюзії буття.

— О-у! Це вже цікавіше.

— Так! Ти це знаєш?! — зраділа Вікторія.

— Я багато чого знаю. Мені б іще таку певність у цих знаннях, як у тебе. Ну, досить дискусій на цю тему. Вона — невичерпна, — усміхнувся Сергій і прихопив із собою в дім напівпорожню пляшку французького «Бордо» та келихи. — Щось є, я погоджуюся. Але це не той добрий дідусь на іконах.

— Добрий! Якщо й ти добрий. І злий, коли ти — недобрий, —

1 ... 12 13 14 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брутальний лікар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Брутальний лікар"