Читати книгу - "Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Як тільки ми увійшли, прохід закрився. Ми опинилися у великій круглій кімнаті зі світлими стінами, низькою червоною софою й кріслами. Звідси можна було побачити кухню, де стояв маленький стіл і два стільці.
А де ж пічка чи бодай шафка?
Сходи біля вікна вели на другий поверх.
Там і була тепер моя кімната. Не дуже велика, втім, й не мала. Світла, з рожевими шпалерами та балконом. Ліжко, крісло, шафа й тумбочка – ось і все.
– Сподіваюсь, тобі тут буде затишно. Тут є ванна, – вона підійшла до стіни і надавила на неї рукою.
Виявилось, що це були двері, просто без ручки.
– Коли зайдеш вони самі закриються, захочеш вийти – просто натисни, зрозуміла?
Я кивнула.
– Що ж, добре. О, а ось і твоя валіза.
У центрі кімнати з'явився мій потертий чемоданчик.
– Освіжись, якщо хочеш, і спускайся униз – їсти.
– Добре.
Пружною ходою пані Шмок вийшла з кімнати й прикрила двері.
Чесно кажучи, ця кімната була найкращою з тих, що я бачила за життя. Увійшовши до ванни та побачивши яка вона велика, неабияк зраділа. Швиденько вмившись, наново заплела розтріпану косу.
Повернувшись до кімнати, клацнула пальцями. Речі полетіли з валізи до шафи, складаючись рівними рядами.
Взула домашні капці й спустилася на кухню.
Пані Шмок як раз ставила наряддя на стіл. Виявилось, що шафи й піч були наче вмонтовані в товсті стіни.
– Так більше вільного простору, – пояснила вона – сідай, поїмо.
– Вибачте, пані Шмок
– Зви мене просто Голда, – посміхнулася вона
– Мені це якось незручно, чесно кажучи. Голда, а коли я повинна сплачувати за житло і все це? – я махнула рукою у бік тарілок.
– В кінці кожного місяця. Ще якщо ти не проти, я хотіла, щоб ти допомагала мені робити закупки у вихідні, разом цікавіше, до того ж зможеш більше дізнатися про життя тут. Розкажи про себе.
Я розказала. Без подробиць, звичайно.
– Тобі пощастило, навіть якщо ти ще сама цього не розумієш, магічний дар і практика тут, це твій шанс на краще життя.
Я кивнула не маючи жодного бажання сперечатися.
– А яка ваша історія?
Вона знизила плечима.
– Як і більшість Хинок незалежність ми отримали тільки шістдесят років назад. Мені було двадцять, до того я жила й працювала прислугою в одній досить відомій ельфійській сім'ї. Не можу сказати, що вони погано до мене ставились, та все ж, таке життя і не життя зовсім. Ти не маєш прав і свобод, а на додачу в тебе є хазяїн, який вказує, як високо ти повинна стрибати.
– Чому ельфи взагалі вирішили вас забрати з острова?
– Думаю, вони сприймали наших жінок, як дещо екзотичне, якщо хочеш. Ельфійки всі як одна бліді й біловолосі. До того ж ми вічно молоді. Ельфи ж хоч і повільно, та все одно старіють.
– А в чому ж полягає ваша магія?
– Ми маги природи, будь-яка рослина тягнеться до нас. Якщо, припустимо, я посаджу дереву, воно виросте за ніч.
– То, це завдяки вам тут так зелено? – здогадалась я.
– Саме так, роботи хоч відбавляй.
– А чому ви жили в нашому королівстві?
Її очі наповнились сумом.
– Мій чоловік був звідти. З Одінарі.
– Він був звичайною людиною? – здивувалася я.
Голда кивнула.
– Так, на жаль, дітей в нас не було. Минулого року він помер. Тож, коли побачила об’яву біля університету про обмін студентами, вирішила, що це непогана ідея. Хоча б не буду сама.
– Мені шкода, що вашого чоловіка не стало.
– І мені, Флоро, це були найкращі роки мого життя. Що ж, давай їсти!
Мені кортіло спитати, як же насправді Хинки спромоглися добитися свободи, проте, час був непідхожий.
Їжа виявилась смачною, хоча й зовсім не схожою на ту, до якої я звикла.
Пряні, кисло-солодкі овочі, здебільшого кислі фрукти різних форм і розмірів й таке темне м'ясо, що здавалося чорним.
Ще було щось схоже на кашу, називалось Бретто. Голда сказала, що ця страва з її батьківщини. Дуже поживна.
– Сьогодні добре відпочинь, завтра відведу тебе до місця твоєї практики. Вийдемо раніше, заразом і краще роздивишся місто.
Прокинувшись вранці побачила на кріслі випрасувану синю сукню. Просту, однак, гарну. Круглий виріз з білим комірцем, маленькі ґудзики до самої талії, короткі рукави й довга пряма спідниця.
Звідки вона? У двері постукали.
– Заходьте, – сказала.
– Доброго ранку, Флоро. Я подумала, що ти ще не звикла до нашої погоди, а ця сукня пошита із матеріалу, який захищає від жари. Я її вже не можу носити, просто не влізу, – вона посміхнулася – а тобі якраз підійде.
– Вибачте, утім… – почала я.
Голда заперечно хитнула головою.
– Відповідь ні, не приймається. Якщо хочеш, допомагатимеш мені в саду, щоб не відчувала себе у боргу.
– Сому ви мені допомагаєте? – спитала розгублено.
– Тому що можу, – просто сказала вона – давай, швиденько, поїмо і гайда!
На вулицях було повно народу. Я витріщала очі на блідих й світловолосих ельфійок, затягнутих тугими корсетами. Всі вони прикривали шкіру парасольками від сонця.
Очі в них, насправді були різного кольору, від блідо-сірого до темно-синього.
Таких білих як в слідчого не побачила жодного разу.
Їхні сукні вирізнялися фасоном: пишні рукави й спідниці та низькі, провокаційні вирізи.
Хинки ж мало носили сукні, найчастіше їх одяг більше був схожий на чоловічий.
Голда теж наділа світлі штани й сорочку, розпущене волосся тріпав легкий вітерець. Де-не-де можна було помітити магів з нашого королівства, якимось інтуїтивним відчуттям я знала, що вони звідти.
Також я побачила фантомів та Лятків. Останні нахабно розпихували всіх й голосно кричали.
Раптово, коли ми проходили повз величезного базару, на мене стрибнув якийсь пухнастий звір й вчепився лапами в косу.
Ми з Голдою намагалися його зняти, та він стрибав з плеча на голову і знов на косу. До того ж, так швидко, що спіймати його було просто неможливо.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко», після закриття браузера.