Читати книгу - "Моя зухвала, Ема Ноель"

За кілька секунд, пригадавши, навіщо я взагалі з ним зіткнулася, я відійшла від хлопця, вибачившись. Обійшла його. Озирнулася. Хлопець пішов далі. Я відкрила гаманець і втупилася в товсту пачку купюр, парочку витягла, а потім… наздогнала його й повернула гаманець зі словами «Ви загубили».

Двісті баксів я залишила собі. Він і не помітив, впевнена. А решту повернула. Щоби ще раз побачити його обличчя й зазирнути в блакитні очі, які причарували мене.

Мені було чотирнадцять, й ось уже чотири роки, як ці очі мене переслідують.

Я закохалася остаточно і шляху назад уже немає.

А тепер усе, що мені залишається, це підглядати за ним крадькома і млосно зітхати.