Читати книгу - "Довірся мені, Альбіна Вишневська"

Ранок наступного дня розпочався близько шостої для Юлі. Дівчина хвилювалася, адже працювати продавцем вона не вміла. Чи впорається? Чи вистачить у неї витримки та вправності? Недоречні сумніви. Прекрасно це розуміла.

- Досить поводитися невпевнено, дорогенька, - пошепки сказала сама собі та сіла на ліжку, пальцями торкаючись скуйовдженого волосся.

- Не спиться?

Весело посміхаючись, на кухню увійшла подруга і звернула увагу на те, як Юля напружено готувала омлет.

- Так, я звикла прокидатися з півнями, - відповіла спокійно, продовжуючи накривати стіл для сніданку.

- Хвилюєшся?

Світлана схопила склянку з водою та жадібно випила, роздивляючись обличчя подруги.

- Трохи, але не зважай. Перший раз завжди такий. Більше різних нікчемних думок, аніж чогось приємного. Дурня якась.

Світлана посміхнулась, дивуючись зміні настрою в голосі подруги. А її «пацієнтка» дійсно сильна особистість, адже швидко розуміється на тому, що не варто втрачати шанс, котрий дарує доля.

– Квіточко моя люба, все буде в шоколаді, ос побачиш. Не варто витрачати молоді роки на тих чоловіків, котрі лишень засмучують. Ти ж гарна та працьовита.

– Знаєш що? Я така рада, що ти стільки років поруч. Дай я тебе обійму.

Юля ледь стримала сльози, котрі щоразу збиралися зіватися з очей.

 – Тримайся, дівчинко, я вірю в те, що ти вийдеш переможницею у цій ситуації. А поки що геть сум та хандру, ми гарні, вродливі. Тому наш сніданок чекає на нас, а вже потім у нас насичений день.

Дійсно, маючи таку подругу, просто нерозумно  перейматися через дрібниці. Смачно поснідавши, залишок часу дівчата приділили зовнішньому вигляду.

 – Ти прекрасно виглядаєш у цій сукні та з зібраним волосся. Тисячу разів тобі говорила про те, що плести косу не завжди доречно. Ось подивись на себе.

Юля бачила власне відображення у дзеркалі і в котре переконувалася, що  неробочий стиль у одязі їй пасує більше. Світлана наполягла на тому, що треба мати жіночний вигляд, романтичний, той, який змусить привертати увагу чоловіків.

- Добре, добре, ти мене вмовила, тому не треба так  нервувати, - розсміялася Юля та ще раз з задоволенням повертілася біля дзеркала.

- Мовчу, мовчу, - занадто швидко погодилася Світлана, що здивувало Юля.

- Дівчина повернула голову до подруги і завмерла. Ну хто б сумнівався! Світлана знову за своє. Фотографує її на телефон без дозволу і посміхається.

- Це будуть шикарні знімки. Найкращі надішлю тобі у месенджер, не забудь виставити у соцмережі. Якщо твій колишній там буває, то нехай йому очі повилазять!

- Не буду я їх виставляти. Робити мені нічого.

- Знову за своє? Ой, з тобою ще працювати та працювати, дорогенька. Ось тільки не сперечайся!  Виграти у мене в тебе не вийде, тому швидко взувайся, та біжімо на твою роботу. Я буду твоєю першою клієнткою. Потренуєшся. Та май на увазі, я буду примхливою відвідувачкою. Перевіримо тебе на стресостійкість. 

- О, я не маю  жодних сумнівів до твого тесту. А це гарні ідея, пані Світлано, ви мені дійсно допоможете.

Тест-драйв від подруги був досить потужним. Юля з головою пірнула у перше замовлення і навіть не брала до уваги, що перед нею подруга. Ця нібито гра дійсно допомогла протестувати власні сили. А їх у Юлі виявилося у достатній кількості.

До кінця дня Юля не відчувала ніг під собою, вона не лише набігалася, а й наговорилася з покупцями. Зауважила, що різні бувають: комусь зовсім не до розмов, хто навпаки купує склянку кави та тістечко заради того, щоб поспілкуватися про щось важливе.

Додому Юля повернулася втомлена, але в піднесеному настрої. Ще пів вечора обговорювала кумедні ситуації з подругою, з дивуванням аналізувала свої емоції від першого робочого дня. Хоча й втомилася, та спати не хотілося. Світлана вчасно згадала, що завтра має бути свіжою та привабливою, адже поїздка в аеропорт має пройти без будь-яких затримок…

Юля розцілувала подругу та побажала гарного відпочинку.

- Не сумуй, мала, фото з відпочинку я тобі надсилатиму. Сувеніри обов’язково привезу. А ти дбай про себе, красунечку, та насолоджуйся життям.

- Я така рада за тебе. То відірвись на повну!

Зоя, напарниця, щебетала з самого ранку, ніби заведена, Юльці ж залишалося тільки кивати головою, вправно керувати кавоваркою, і не забувати розкладати тістечка на величезні тарілки, щоб потім виставляти на вітрину.

Юля мимоволі спіймала себе на думці, що їй сподобалося тут працювати. Ну і що, що кожен Божий день тут невичерпний потік відвідувачів, нескінченний гул, та вона взагалі звична до всього такого, школа ще той вулик.

Вже днів п'ять дівчина бігала на роботу, а коли поверталася додому і, перекусивши легкою невигадливою вечерею, сідала малювати.

 Це була ще одна пристрасть: зі шкільної лави Юля відвідувала художню студію і вчилася малювати. Весь вільний час від роботи та домашнього господарства присвячувала своєму улюбленому заняттю, і було начхати на те, що Андрій усі її картини вважав мазнею.

- Микитко, мені візьми лате і те гарненьке тістечко з вишенькою, - озвався жіночий голос десь поруч.

- Окей, мамо, йди, присядь, я миттю, - відповів чоловічий, - дівчино, каву, будь ласка, - звернувся до Юлі черговий відвідувач.

Дівчина повернулася до покупця і в якийсь момент застигла на місці, вдивляючись у знайоме обличчя. Сказати, що була здивована, мало сказати. Невже? У великому місті і такий збіг?

 Микита здивовано підняв брови і кивнув головою, вітаючись. А вона ще краща, ніж запам'ятав. Якась інша, свіжа, з іскринкою в очах, усміхнена.

- Вітаю, - озвалася першою і посміхнулася, а десь за спиною ледь не застогнала Зоя, побачивши такого красеня.

Адже, правда, Микита сьогодні виглядав на всі сто: стильно, модно, одним словом - шикарно. Більшість жінок зараз розглядали цей екземпляр мужності.

- Не вірю своїм очам, Юля, яким вітром вас занесло у це місто? - почулося замість привітання від Микити, втім, цей чоловік як завжди «чемний».  Чомусь мимоволі згадався минулий його ляпас по сідницях. Вміє бути «приємним».