Читати книгу - "Суема, Анатолій Дніпров"

— А чи правда, що кажуть, ніби в поліції є машина, котра передбачає, де й коли хлопці збираються зробити наліт? Кажуть, ідуть хлопці на “діло”, а на них там, голубчиків сизих, уже чекають, — хихикаючи, пропищав підозрілий тип у чорних окулярах і боязко зіщулився.

— Правда. Є й такі. І суд, і слідство озброїлись такими машинами. Картинка! Задає ця машина якісь дурні запитання. А ти відповідай тільки “так” або “ні”. Дідько його знає, де треба “так”, а де треба “ні”. А ще коли вона питає: “Чи хотів би ти побувати на Місяці?” або “Чи кусали тебе в дитинстві собаки?” Після того, як ти наверзеш невлад штук із сто отих “так” і “ні”, машина й каже: “Одягніть на нього наручники, йому належить десять років каторги”. Ось так. Усе це на нашу погибель, — вів далі лисий бродяга. — Скоро ці машини всіх нас замінять. Житимуть замість нас. Питимуть пиво. Ходитимуть у кіно. Все робитимуть самі…

— Розумні машини. Геніальні. Вони відновлять на Землі благополуччя й порядок. Щезне хаос. Розквітне бізнес, — натхненно продекламував інтелігентний алкоголік, що вирізнявся в натовпі бродяг своїм навдивовижу добре збереженим фраком.

— Що ви сказали? Щезне хаос і розквітне бізнес? Ха, містере! Чи не гадаєте ви, що перед вами немовлята? І на електроніці ви розумієтесь стільки ж, скільки я на породах жаб. Ніколи цього не буде, не сподівайтесь.

Це вимовив з непідробним запалом товстий здоровань з червоною пикою, що обросла рудою щетиною, і багатозначно потер спітнілу шию краєм долоні.

— Його оштрафували за незареєстрований радіопередавач, — хихикнув тип у чорних окулярах.

— Або заперли на пару місяців у кам’яний мішок за торгівлю перепаленими радіолампами!

— Помиляєтесь, джентльмени. Якщо хочете знати, з цими клятими електронними машинами я дуже добре знайомий, хай їм грець!

— Ого, схоже на те, що вони його вплутали в якусь “мокру” справу, — пожвавішав лисий п’яничка.

— Гірше, — похмуро мовив власник червоної пики і підсів до загальної компанії. — Мене звати Роб Дай. Може, чули? Якось мене показували в кіно.

— Ні, не чули, — озвався інтелігент.

— Це не має значення. Тепер я ні на копійку не вірю електронним машинам. У тому, що про них говорять, не більше правди, ніж у недільній проповіді.

Роб Дай з глибокою тугою ковтнув віскі.

— Ану лишень розкажи, як це вони тебе… — поцікавився тип у чорних окулярах.

— Є в нашій благословенній країні одна промислова фірма, яка рекламує електронні машини для індивідуального користування. Так би мовити, побутові електронні машини, щоб полегшувати ваш спосіб життя. Якось сонячного недільного дня ви розгортаєте газету й читаєте: “Дорогий сер. Якщо ви відчуваєте потребу в товаристві гарного співбесідника, якщо ви самотні і хотіли б мати подругу життя, якщо вам необхідна добра порада, як налагодити ваші справи, що похитнулися, повідомте нас. Брати Крукс і штат видатних інженерів пропонують вам свої послуги. Сформулюйте ваші вимоги, і ми виготуємо за вашим замовленням мислячу електронну машину, що могла б заповнити будь-яку прогалину в вашому особистому житті. Дешево, надійно, з гарантією. Чекаємо ваших замовлень. З повагою брати Крукс і К°”.

Я ще мав грошенята, коли побачив це оголошення. Цілком достатньо, щоб вести нормальне існування молодій неодруженій людині. І ось я замислився. Я міркував так. Електронна машина вибирає тобі наречену. Машина обирає губернатора. Машина ловить шахраїв. Машина створює кінобойовики. Усі в один голос: це зробила електронна машина, це стало можливим лише завдяки електронній машині, це зробить тільки електронна машина. Коротше, електронна машина — це щось на взірець лампи Аладдіна.

Так ось під впливом всіх цих розбазікувань я й вирішив звернутися до братів Крукс. Мої вимоги були гранично прості: хочу мати електронну машину, яка могла б давати мені поради в фінансових операціях. Хочу розбагатіти. Крапка.

І що ви думаєте! Приблизно через місяць до мого будинку на Дев’яносто п’ятій вулиці під’їздить грузовик з величезним ящиком, в якому запаковане щось схоже на піаніно. Заходять до мене двоє: “Тут мешкає Роб Дай?” — “Тут”. — “Ви замовляли машину для фінансових операцій?” — “Замовляв”. — “Будь ласка, де накажете встановити?”

Я провів хлопців до своєї квартири, де вони й поставили “піаніно”. “Скільки це коштує?” — питаю. “Десять тисяч доларів”. — “Ви збожеволіли!” — заревів я. “Ні, сер. Це — її вартість. Але грошей ми з вас зараз не візьмемо. Ви заплатите лише після того, як переконаєтесь, що машина вас задовольняє”. — “О’кей! Тоді лихий із нею, хай стоїть. А тепер навчіть мене, як нею користуватися”. — “Дуже просто. В машину, окрім аналітичних схем, вмонтовано чотири радіоприймачі й один телевізор. Ці апарати будуть цілу добу слухати радіопередачі. Ви мусите в довгастий паз щодня вкладати хоча б три свіжі газети. Фінансові поради машина даватиме на підставі старанного аналізу інформації про економічне й політичне становище в країні”. — “Гаразд. А як же з фінансовими операціями?” — спитав я. “Протягом тижня машина буде збиратися з думками, аналізуючи всю інформацію. Після цього ви можете братися за діло. Зверніть увагу ось на цю клавіатуру з цифрами. Тут усього п’ять регістрів. Той, що з самої гори, розрахований на сотні тисяч доларів, наступний — десятки тисяч і так далі. Припустимо, ви хочете мати в обігу п’ять тисяч. Ви набираєте цю цифру на клавіатурі й натискуєте ногою педаль. З бічного пазу висувається стрічка з надрукованою відповіддю, що і як слід зробити з зазначеною сумою грошей, щоб одержати максимальний прибуток”.

Як бачите, простіше не придумаєш. Хлопці встановили машину “ЕР, модель № 1”, ввімкнули штепсель у мережу й зникли.

— А що таке “ЕР”? — запитав хтось.

— Це означає “електронний радник”. Признатися, я з нетерпінням чекав, коли мине тиждень. Кожного дня я всовував у “піаніно” по три газети, з подивом слухав, як усередині шелестів папір і як газети виповзали ззаду. Газети викидалися перевернуті навиворіт. Електронна бестія читала їх від букви до букви. Всередині в