read-books.club » Детективи » Зневажаючи закон 📚 - Українською

Читати книгу - "Зневажаючи закон"

230
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зневажаючи закон" автора Ганна Клодзіньська. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 53
Перейти на сторінку:

— А донька?

— Гося?! — Маруш розреготався. — Та вона ще навіть не розуміє, що таке долари! До речі — ну й міцний сон у дівчинки! Знаєте, вона прокинулась, аж коли дружина прибігла з лікарні.

— Скажіть, будь ласка, кому відомо, що ваша дружина регулярно чергує в лікарні? Адже, якщо не рахувати дитини, в цей час удома нікого, крім вас, немає?

— Ну, знають, звичайно, в лікарні. Рідні й знайомі також знають. Ви гадаєте, негідник спеціально вибрав момент, коли я був сам удома? — Маруш замислився. Йому й досі було неприємно, що він не встояв од удару панчохою. Кренглевський неначе це відчув, бо сказав цілком поважно:

— Удар панчохою з піском може бути смертельним, якщо злодій поцілить у скроню. Вам просто пощастило.

— Можливо. Хоча я позбувся нагороди, а дружина — коштовностей.

— Могло бути набагато гірше. Проте зараз ви майже одужали, з дитиною нічого не трапилось — оце найголовніше. Ми ж зі свого боку зробимо все, щоб викрити грабіжника й повернути вам викрадене. — Капітан підвівся, його обличчя спохмурніло. — Хоча нам стає дедалі важче працювати, — трохи тихіше Додав він.

Маруш мовчки подивився на нього й простяг руку.

— Бажаю вам не лише знайти злодія, гроші та коштовності, — приязно попрощався він. — Бажаю, щоб люди ставилися до вашої праці з більшим розумінням. Ви на це заслуговуєте.


РОЗДІЛ 3

Другого червня Моніка отримала другого листа. Як і раніше, його вкинули до поштової скриньки на дверях вілли — відправник, очевидно, не довіряв послугам пошти. Жодного знімка в конверті не було, лежала лише одна картка:


«Настав час зробити другий внесок: сто тисяч злотих. У понеділок, восьмого числа цього місяця, між десятою й одинадцятою вечора приїдьте на Прагу[1] й відшукайте будинок номер шістнадцять по вулиці Крайовій. Це дванадцятиповерхова башта на новому масиві. Квартири розташовані по обидва боки сходів, як у готелях. На восьмому поверсі зверніть у лівий коридор, підійдіть до останніх дверей ліворуч. Побачите табличку з написом «Магістр Вацлав Борейко». Гроші заздалегідь покладіть у сумку, а сумку почепіть на ручку дверей і негайно йдіть звідти. Не дзвоніть і по стукайте в двері — все одно ніхто не відчинить, поки Ви не підете. Невдовзі після цього надішлю негативи й подяку за гроші».


Слово «подяка» обурило жінку.

— Нахабний мерзотнику! — скрикнула вона. — Хай тобі пуття не буде!

Взагалі Мошка завжди намагалася бути охайною як у поведінці, так і в мові. Інколи, однак, давні звички давалися взнаки. Зрештою, вдома однаково нікого, крім неї, не було. Яцек ще не повернувся з інституту. Жінка опустила руку з листом на коліна й важко зітхнула. Звідки ж узяти іще сто тисяч? Продати всі свої коштовності вона не могла: чоловік і так вже двічі питав, де поділося кольє, — адже вона отримала що прикрасу на десяту річницю шлюбу. Довелося нашвидкуруч вигадувати: мовляв, здала в ремонт, бо защіпка зіпсувалася. Може, він згодом забуде? А вона тим часом постарається придбати щось штучне, схоже бодай зовні. Так, так, нещодавно вона бачила подібну річ у магазині «Яблонексу». Якщо не придивлятись уважно…

Добре, але що ж робити зараз? До понеділка лишилося сім днів — аж надто мало, щоб десь добути таку суму. Хотілося вірити, що третього листа не буде. Жінка ходила по кімнаті, час від часу покушуючи губу й хмурячи тоненькі, старанно вищипані брови. Вона поглядала то на сервант із старовинною порцеляною, то на картини, затримала погляд на срібних свічниках — ні, усе це ні до чого. Яцек одразу помітить «утрату майна». Одного разу Мошка необачно подарувала черговому коханцеві чудову японську філіжанку з блюдцем, вишукану, з тонюсінької порцеляни — крізь неї можна було дивитися майже як крізь скло. Тоді довелося з каяттям зізнатися Яцекові, що вона необережно упустила чашку додолу… Яцек повірив, але добряче її вилаяв.

Міркуючи таким чином, вона ввійшла до кабінету й усілася за старий палісандровий письмовий стіл. Яцек принагідно за безцінь купив його в приятеля, котрий з якихось там причин емігрував. Згодом докупив крісло, оббите брунатною шкірою, — і кімната наче перетворилася, набула вигляду приміщення, де працює вчений, мислитель. Про це свідчили й стелажі від підлоги до стелі, заставлені книжками.

Моніку не цікавили ні стіл, ані книжки. В них вона заглядала вряди-годи, а тепер бездумно блукала поглядом по стінах, по столі, по шухлядах. Висунула одну, потім другу. Там було безліч документів, рахунків, кілька офіційних листів, паспорт Яцека, його ощадна книжка. Жінка глянула на останній рядок. Дванадцять тисяч. Дрібниця… Тоді сягнула в глибину шухляди й витягла чекову книжку. В ній лежала маленька картка — повідомлення про стан банківського рахунку.

Ссрце Мошки застукотіло. Двісті сорок шість тисяч!.. Намір ще остаточно не конкретизувавсь, але вона взяла паспорт чоловіка і почала уважно вивчати підпис. Яцек завжди підписувався однаково: трохи скошеним почерком, великими виразними літерами. Такі самі підписи вона побачила й на кількох документах у шухляді. Жінка поглянула на годинник: близько полудня. Яцек повернеться лише за кілька годин. Досить часу, щоб…

— Дурепо! — вилаяла вона себе. — Якщо я навіть ідеально підроблю його підпис, то Яцеком від того все одно не стану. У банку ж його знають, без доручення гроші все одно не виплатять. Ні, ця ідея теж ні до чого.

Моніка знову заходилась нишпорити по шухлядах. Десь у самому низу, за якимись рукописами та записниками, лежала невеличка, схожа на срібну — бо досить важка — замкнена шкатулочка. В замку стирчав ключик. Моніка швидко поставила її на стіл і відімкнула. Всередині лежало кілька золотих монет, дві масивні обручки й перстень з каменем, у якому жінка відразу розпізнала смарагд. Досі вона ще ні разу всього цього не бачила. Обручки належали батькам чоловіка — вона дізналася про це, глянувши на викарбувані імена й дату шлюбу.

Моніка зважила монети на долоні. Дві по двадцять доларів, одна з

1 ... 12 13 14 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зневажаючи закон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зневажаючи закон"