Читати книгу - "Клас пані Чайки"

коли дівчина прийшла до школи в костюмчику, що складався із червоної шкіряної міні-спіднички й такої самої блузки з викотом. Костюмчик був просто клас! Тітка, яка жила в Лондоні, а до Польщі приїздила хіба що на свята, купила його для Каміли в одному з лондонських бутиків і подарувала їй на Різдво зі словами:

— Такого не матиме жодна із твоїх подружок.

— Івоно, ти із глузду з’їхала! Купувати такий одяг чотирнадцятирічній дівчинці?

Камілина мама завжди незадоволено сприймала подарунки, які її молодша сестра привозила своїй небозі. От і зараз вона несхвально похитала головою, розглядаючи куценьку спідничину й верхню частину з великим викотом. Проте Каміла вдячно усміхнулася до тітки, а тоді помчала приміряти обновку.

Крізь незачинені двері вона чула розмову мами й тітки.

— Івоно! Це костюм для дорослої жінки, а не для шмаркачки! Навіть такої розвиненої, як Каміла. Куди вона в цьому піде? До гімназії?

— Ну, звісно, ні! — заперечила тітка Івона. — Але можна на якусь вечірку до подружки. І взагалі, Галинко, не перебільшуй! Часи шкільної форми давно минули! Ми живемо у двадцять першому столітті. Не перетворюй Камілу на черницю.

— Але я хвилююся! Їй лише чотирнадцять, а вона виглядає на всі сімнадцять! Ти ж сама бачиш, яка в неї фігура. І ще це світле волосся…

Волосся в Каміли було майже біле. Саме це і ще світло-блакитні очі надавали її вроді неповторності. Проте, якщо цій красі віддавали належне хлопці, сама дівчина вважала, що її біле волосся — просто жахливе. І мріяла якогось дня прокинутися чорнявкою, як її подруга Малгося. Або принаймні темнішою блондинкою. Бо через надто світле волосся й худорляву постать Камілу прозвали «Лабораторним щуром». А зараз дівчина роздивлялася себе в дзеркалі. «Однокласниці точно позеленіють від заздрощів! — подумала вона. — Ну, і Кшисек із ІІІ-Б, можливо, нарешті зверне на мене увагу. А чому б мені й не піти в цьому до школи? Чого б і ні? Якби мама бачила, як одягається Каська, то по-іншому б усе сприймала. Каська ще й нігті фарбує. А у вересні прийшла на величезних підборах! У таких крутезних босоніжках! І сказала, що в неї це домашні капці. Гарні мені капці з підборами заввишки сім сантиметрів!»

Каська мала себе за шкільну модницю й цілковито вільну особу. Вона одягалася, як доросла, поводилася, зрештою, теж. Без будь-якого сорому говорила про секс: «Що ти взагалі знаєш, дитино! Ти ж іще навіть не цілувалася!» Хлопці, які бачили Каську вперше, захоплювалися нею. Але Кшисек давно до неї охолов. Про те, що він її не терпить, всі давно знали. Щось там начебто між ними й було, але що?

І от сьогодні, першого дня після свят, Каміла з’явилася в школі у своєму новенькому англійському костюмчику. У гардеробі дівчата вражено заніміли. Каміла відразу це помітила! Подружки обертали її, мов якийсь манекен, і лише Каська підійшла наче знехотя. Як завжди зверхньо, гордовито звеліла:

— Покажися, дитинко, — а тоді, оцінивши червоний костюм, сказала: — Цілком незлецьки, як на тебе.

Камілі аж мову відібрало. Знову ці під’юджування. Знову оце «дитинко»! Ох, ця Каська! Дорослою себе вважає! Але перш ніж Камілі спала на думку якась відповідь, за спиною пролунало в’їдливе:

— Атож… ти, певне, виглядала б краще…

Кшисек, побачивши Камілу, аж брови підняв, а тоді підморгнув до неї. Тоді глянув знущальним поглядом на Каську й кинув:

— Краще я вже помовчу!

— А що таке? Щось не подобається?

Той лише знизав плечима й подався геть.

На уроках учителі вдавали, що не бачать Камілиного костюма. А може, справді не звертали увагу? Заховавшись на останній парті в середньому ряду, дівчина досиділа аж до уроку польської мови в класної керівнички. І тут почалося! І все через якусь дурнувату записочку, яку прислали Малгосі. Хто це зробив? Дівчата не знали. Але її зміст викликав у подруг напад сміху. Та якщо Малгося хихотіла тихенько, то Каміла сміялася досить голосно. Тож пані Чайка підійшла до їхньої парти й запитала:

— І чого це тобі так весело?

А що Каміла не могла зупинитися, учителька прочитала записочку:

— Ось що так розвеселило нашу Камілу! «Якщо ти не проти сексу на великій перерві, посміхнися. Чекатиму в дівчачому туалеті. Леонардо ДіКапріо», — прочитала пані Чайка і не встигла закінчити, як клас вибухнув реготом. — Не знаю, що тут смішного, але зараз у нас урок польської…

І тут вона замовкла, бо вгледіла Камілин костюм.

— Як це ти вбрана? Ти ж у школі! — вигукнула вчителька. — Ви що, геть подуріли після свят? — звернулася вона до класу. — Передаєте одне одному якісь дурнуваті писульки. Я розумію, що у вас гормони грають, але ж треба розум мати. Добре, що зараз зима і цей одяг можна сховати під пальтом. Бо якби ти йшла отак улітку, то всі іномарки зупинялися б і водії питали: «Скільки?»

Клас завмер. Ці слова їх приголомшили. Усі жаліли Камілу, бо вважали, що пані Чайка перебільшує. З іншого боку, учителька мала рацію. Костюм аж ніяк не підходив для школи. Думку класної керівнички всі враховували, хоча її зауваження часто були неприємні. Могла сказати у вічі найболючішу правду. Але це було завжди справедливо. Траплялося, що, лаючи когось за жахливу поведінку, вчителька водночас ставила високу оцінку за відповідь.

Протягом цих кількох місяців учні встигли добре вивчити свою класну керівничку.

Каміла це добре розуміла, але, почувши останні слова й угледівши знущальний Касьчин погляд, не витримала:

— Це моя справа, що я одягаю! Ніхто не сміє мене ображати! — вигукнула дівчина й вибігла із класу.

Та щойно вона сіла на лавці під вікном шкільного коридору, як двері класу знову відчинилися і звідти вийшла Каська. Прямуючи до туалету, вона мов знехотя кинула:

— Ти навмисне прийшла так вичепурена, бо хочеш,