Читати книгу - "Скорочено Мертві душі"

чи правда, що він сам узявся допомагати й брати участь у цій справі, Ноздрьов відповів, що допомагав і що коли б не він, то не вийшло б нічого, тут він і схаменувся був, бачачи, що збрехав зовсім даремне і міг таким чином накликати на себе біду. Але Ноздрьов не міг спинитися і збрехав навіть про село, де містилася та парафіяльна церква, в якій Чичиков мав вінчатись.

Усі ці балачки, думки й чутки невідомо з якої причини найбільше вплинули на бідолашного прокурора. І він після зборів з доброго дива помер.

Чичиков нічого про все це не знав. Мов умисне в той час він дістав легку застуду і вирішив краще посидіти днів зо три в кімнаті. За цей час він зробив кілька нових і докладних списків усіх накуплених селян, прочитав навіть якусь книжку, переглянув усе в скриньці. Його дивувало, що жоден з міських чиновників не приїхав до нього хоч би раз довідатись про здоров'я. Нарешті відчув він себе краще і пішов у місто. Перший візит він мав намір зробити губернаторові. Дорогою багато спадало йому всяких думок; крутилася в голові блондинка. В такому настрої опинився він перед губернаторським під'їздом, але швейцар сказав, що його не велено приймати. Чичиков подався зразу ж до голови палати, але голова палати так зніяковів, побачивши його, що не міг зв'язати двох слів і наговорив йому такої нісенітниці, що навіть їм обом зробилося совісно. Ідучи від нього, Чичиков нічого не розумів. Він зайшов до поліцеймейстера, до віце-губернатора, до поштмейстера, але всі вони або не прийняли його, або прийняли так дивно, що він поставив під сумнів здоров'я їх мозку. Спробував було ще зайти до декого, щоб дізнатися, принаймні, про причину, і не добрав ніякої причини. Як напівсонний блукав він без мети по місту, вирішуючи, чи він збожеволів, чи чиновники. Чичиков вернувся в гостиницю, і несподівано до нього прийшов Ноздрьов.

Ноздрьов розказав, що в місті усі проти Чичикова, що усі думають, що він робить фальшиві папірці. Чичиков дізнався про допит Ноздрьова. Той признався, що набрехав, що вони вчилися разом та ще багато іншого. А ще Ноздрьов сказав, що прокурор з переляку помер, а справа з викраденням дочки губернатора зовсім небезпечна. "Та що ти, що ти мелеш? Як викрасти губернаторську дочку, що ти?" — говорив Чичиков, витріщивши очі. Ноздрьов сказав, що готовий допомагати, що дасть коней і коляску, але хай Чичиков позичить йому 3 тисячі. Чичиков постарався збутися чимшвидше Ноздрьова, покликав до себе зараз же Селіфана і звелів йому бути готовим удосвіта виїхати. Петрушка став складати речі Чичикова у чемодан.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

ГЛАВА XI

Проте удосвіта Чичиков не виїхав, бо він прокинувся пізно, бричка ще не була запряжена і нічого не було готово. Селіфан повідомив, що треба буде коней кувати, шину в колесі зовсім перетягнути і передок у брички зовсім розхитався. Чичиков насварив кучера і наказав, щоб через 2 години все було готове. У Павла Івановича остаточно зіпсувався настрій. З чверть години він проморочився з ковалями, доки домовився, бо ті, збагнувши, що робота спішна, заправили рівно вшестеро.

Коли все було готове, бричка виїхала з воріт гостиниці. "Слава тобі, Господи!" подумав Чичиков і перехрестився. На повороті в одну з вулиць бричка мусила спинитися, бо проходила нескінченна похоронна процесія. Чичиков довідався, що ховають прокурора, і зразу сховався в куток, запнув себе шкірою і затягнув завіски в бричці. Крізь шибочки, що були в шкіряних завісках, він бачив, як за труною ішли всі чиновники.

Згодом бричка виїхала за місто і поїхала дорогою за обрій...

Русь! Бачу тебе з моєї чудової, прекрасної далини. Вбого, розкидано й незатишно в тобі. Відкрито-порожнє і рівне все в тобі; як крапки, як значки, непримітно стирчать серед рівнин невисокі твої міста; ніщо не привабить і не зачарує погляду. Але яка ж незбагненна, таємна сила пориває до тебе? Чому чується й лунає невгамовно у вухах твоя журлива пісня? Що в ній, у цій пісні? Що кличе й ридає, і хапає за серце? Русь! Який незбагненний зв'язок таїться між нами?

…Коли Чичиков побачив, що місто вже давно сховалося, він зацікавився самою тільки дорогою, і міста N. ніби не було в його пам'яті. Нарешті і дорога перестала цікавити його, і він заснув.

Дуже сумнівно, щоб Чичиков сподобався читачам. Дамам він не сподобається, це можна сказати напевно, бо дами вимагають, щоб герой був цілковита досконалість… Але, може, в цій самій повісті почуються інші, ще досі небрані струни, постане незліченне багатство російського духу, пройде муж, обдарований божеськими доблестями, або чудова російська дівчина, якої не знайти ніде в світі. Але до чого й навіщо говорити про те, що попереду? Всьому своя черга, і місце, і час! А доброчесну людину все-таки не взято за героя. І можна навіть сказати, чому не взято. Тому що час дати спокій бідній доброчесній людині… тому що обернули на робочого коня доброчесну людину, і немає письменника, який би не їздив на ньому, поганяючи і батогом, і всім, чим попало; тому що заморили доброчесну людину до того, що тепер немає на ній і тіні чесноти, і залишилися самі ребра та шкіра замість тіла; тому що лицемірно закликають доброчесну людину; тому що не шанують доброчесної людини. Ні, час нарешті припрягти й негідника.

Темне і скромне походження Чичикова. Батьки його були дворяни. Життя на початку глянуло на нього якось кисло-непривітно, крізь якесь тьмяне, заметене снігом віконце: ні друга, ні товариша в дитинстві! Батько його був хвора людина, що безупинно зітхав, ходячи по кімнаті, і плював у пісочницю, яка стояла в кутку. Він