Читати книгу - "Киянка Красуня Подолянка"

Шкода ханові улюбленого сина. От він і каже до Подолянки:

— Гарні твої писанки — нема що сказати! Але і в нас такі вміють робити. Почекай тиждень — поставлю тобі їх цілий кіш.

— А як не поставиш? — питає Подолянка.

— Як не поставлю, — відповідає хан, — тоді проси мене, чого хочеш.

А сам собі думає: «У мене тисяча найкращих у світі мистців, а кожен з них тисячу штук уміє показати. То, хіба, зуміють і писанки зробити.»

І скликав хан усіх найвидатніших мистців із свого царства, звелів усі яйця до палацу позвозити, всі фарби по крамницях викупити. І осадив мистців до роботи. А мистці наколотили фарб повні бочівки, побрали в руки пера золоті та пензлі шовковії і заходилися яйця розмальовувати. Малювали, малювали, тисячі яєць побили, так що довкола палацу ціле озеро з білків та жовтків постало, а зі шкаралуп виросла височезна купа. А найстарший мистець з дротяним нагаєм поза спинами майстрів ходить і, як хто не справується добре, то такому до ребер тіло розсікає. Котрі ж найкраще розмальовані яйця, велить окремо у великий кіш складати. За тиждень кіш був повний.

От знову зібралися вельможі, гості й слуги. Хан посередині на золотому троні сів і старшого сина праворуч від себе поставив. Тоді наказав покликати і Киянку Красуню Подолянку.

Відкрили кіш, а султан і питає князівни:

— А що, бачиш?

— Бачу, — відповідає князівна. — Великих ти мистців маєш, хане. Мабуть, ніхто краще від них яєць не зуміє розмалювати.

Зрадів хан, а ханенко — ще більше.

— Ну, що ж, — говорить хан, — умову пам'ятаєш?

— Пам'ятаю, — відповідає Подолянка. — Умова була така, що ти поставиш кіш, повний писанок. Але я тут ні однієї писанки не бачу.

— Як кажеш?! — скрикнули батько і син.

— Кажу, — говорить князівна, — що бачу перед собою великий кіш ГАРНО ПОМАЛЬОВАНИХ ЯЄЦЬ, але ПИСАНКИ тут нема ні одної!

Розлютився хай і звелів усіх мистців перед себе покликати. Мав їх жорстокою смертю скарати. Та вони почали проситися:

— Змилосердися над нами, хане! Є нас тут тисяча, і кожен з нас уміє по тисячі різних штук. Але як писанки писати, ніхто з нас не знає!

Ханенко з горя дорогу одежу на собі подер, а старий хан із сорому перед гістьми та з жалю за сином аж розхворівся. Та Киянка Красуня Подолянка на те не вважає, підступає сміливо до хана і пригадує:

— За першою умовою, хане, ти зобов'язався мене звільнити, а за другою — кожне моє прохання вдоволити. Твої царедворці й гості свідками були.

Та хан так охляв,[47] що лише рукою махнув: мовляв, хай буде!

Отже, князівна каже:

— А моє прохання таке, щоб ти всіх моїх земляків, які у вас тут у татарській неволі пробувають, звільнив і додому відпустив. Бо у нас незабаром рокове свято — Великдень, а в цей день усі мусять бути щасливими.

Мусів хан і на це погодитись, щоб перед світом у брехуни не пошитися.

Ох, і справді ж радісний був того року Великдень, коли Киянка Красуня Подолянка вернулася в рідний Київ і привела зі собою видимо-невидимо людей, що довгі роки в татарській неволі поневірялися! Кажуть, що тоді сонце цілий тиждень на небі стояло і не заходило. А дзвони так дзвонили, так дзвонили, що на цілий світ було чути.

Хан незабаром помер. А ханенко пішов у далекий похід свою тугу за Подолянкою розвіяти.

ЗЕМЛЯ — земля довкруги міста Києва. Колись жило там плем'я поляни і від них ця назва.

ДРУЖИННИКИ — княжі вояки.

ІНДІЯ — країна в Азії. У княжі часи про Індію розказуали в Україні багато цікавих казок-вигадок.

ГРЕЦІЯ — це була Візантійська держава зі столицею Візантією. Греція була могутня та славна.