Читати книгу - "ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє"

Інтернет завжди цікавив мене більше, ніж Linux, тому я рухався не туди, куди інші прихильники Open Source. Вони сперечалися про найкращі ліцензії. А от на мою думку, ліцензії не мали аж такого значення.

Мене вразили величезна інфраструктура і бізнес-процеси нового покоління компанії Google. Діяльність Google цікавила багатьох, але фахівці гадали, що мало кому знадобляться інфраструктура чи технології Google. Вони помилялися.

Ось вам висновок. Якщо майбутнє вже настало, але ще не всюди, шукайте його витоків, вивчайте їх і розмірковуйте, як зміниться життя, коли дивовижі стануть нормою. Чого очікувати, якщо та чи інша тенденція закріпиться?

За кілька років я доопрацював мою теорію і написав промову «Зміна парадигми Open Source» (The Open Source Paradigm Shift), яку виголошував із сотню разів перед бізнесменами й технічними фахівцями37. Кожну зустріч я починав із запитання: «Хто користується Linux?». Іноді серед присутніх таких було лише кілька, іноді — трохи більше. Потім я запитував: «Хто користується Google?» Тоді руку піднімав майже кожний. «Ось ми й переконалися, — вів далі я, — що для вас програмне забезпечення — це те, що ви бачите на комп’ютері. Але Google побудований на Linux. Тож насправді ви всі користуєтеся Linux».

Те, як ми сприймаємо світ, обмежує наші уявлення.

Microsoft запровадив парадигму, за якої конкурентну перевагу і контроль над користувачами дають пропрієтарні програми, що запускаються на стаціонарному комп’ютері. Більшість прихильників вільного ПЗ або Open Source прийняли цю мапу світу і вважали Linux можливістю конкурувати з операційною системою Microsoft Windows для настільних комп’ютерів чи ноутбуків. Я ж наполягав, що програмне забезпечення Open Source перетворювалося на Intel Inside нових комп’ютерних додатків. На мою думку, програми наступного покоління мали працювати інакше й суттєво зміщувати баланс сил у комп’ютерній індустрії. Тобто для мене йшлося про дещо більше за конкуренцію Linux з усталеним ПЗ.

Девелопери програм Open Source віддавали свою роботу задарма, тому, на переконання противників такої схеми, знецінювалося те, що раніше мало величезну цінність. Засновник Red Hat Боб Янґ сказав мені: «Моя мета — зменшити обсяг ринку операційних систем». (Утім Red Hat прагнула взяти під контроль левову частку цього маленького ринку). Поборники статус-кво, зокрема Джим Алчин з Microsoft, стверджували, що «ПЗ Open Source нищить інтелектуальну власність»38, і сумно запевняли: велика індустрія поступово зазнає краху, а заміни немає.

Товаризація операційних систем, баз даних, серверів, браузерів і загалом програмного забезпечення справді підривала засади бізнесу Microsoft. Однак, попри нищівні наслідки, відкривалися можливості для «додатків-убивць» доби інтернету. Варто пам’ятати про цю історію, аналізуючи вплив сервісів за запитом на зразок Uber, безпілотних автомобілів і штучного інтелекту.

Клейтон Крістенсен, автор книжок «Дилема інноватора» (The Innovator’s Dilemma) і «Рішення інноватора» (The Innovator’s Solution), запропонував теорію, яка пояснювала мої спостереження. У статті для Harvard Business Review 2004 року він сформулював такий «Закон збереження вигідних прибутків»:

Коли на певному етапі ланцюжка створення вартості продукт стає модульним або зазнає товаризації і втрачаються вигідні прибутки, на наступному етапі відкривається можливість для вигідних прибутків з пропрієтарних продуктів39.

Я бачив, як діє закон Крістенсена у зміні парадигми, з огляду на програмне забезпечення Open Source. Товаризація IBM базової моделі персонального комп’ютера перемістила вигідні прибутки на програмне забезпечення. Так само з’явилися нові можливості заробити, коли зі стандартного програмного забезпечення Open Source — фундаменту інтернету — сформувалася нова ніша пропрієтарних додатків.

Google та Amazon змінили традиційні уявлення про вільне програмне забезпечення, або Open Source. Додатки будувалися на Linux, але були суто пропрієтарними. Ба більше, використовуючи й модифікуючи програмне забезпечення, обмежене вимогами найсуворішої серед ліцензій вільного ПЗ — GPL (публічної ліцензії GNU), ці сайти не потерпали від обмежень, що вписувалися в стару парадигму. GPL захищає права користувача при розповсюдженні програмного забезпечення, але веб-додатки не розповсюджують ПЗ. Такі програми на базі всесвітньої мережі надаються радше як послуга, ніж як пакетне ПЗ.

Та найважливіше, хоч ці сайти роздавали вихідний код, користувачам складно було створити точну копію запущеного додатка. Я казав прихильникам вільного ПЗ, зокрема Річардові Столлману: прибрати до рук Amazon чи Google, навіть озброївшись усіма їхніми програмами, розробленими на Linux, неможливо40. Ці сайти не просто складаються з низки програм. Вони тримаються на величезних масивах даних, великій кількості людей і бізнес-процесів, які об’єднують, регулюють та розробляють сервіси на основі даних.

Поки я досліджував це питання, у галузі технологій відбувалися «тектонічні зрушення» і з’являлися нові «континенти», які треба було позначати на мапі. У червні 1999 року файлообмінний сайт Napster перевернув індустрію з ніг на голову, дозволивши користувачам ділитися в мережі музичними файлами абсолютно безкоштовно.

Із технічного погляду, найцікавіше, що Napster, а потім й інші файло­обмінники, зокрема FreeNet, Gnutella, а трохи згодом BitTorrent, не зберігали всіх файлів в одному місці, як звичайні музичні онлайн-сервіси. Натомість файли зберігалися на жорстких дисках мільйонів користувачів інтернету. Енді Орем, один із редакторів мого видавництва, якось сказав, що нові програми позначаться передусім радше на інформаційній архітектурі, ніж на бізнес-моделі. (Історія знову повторилася 15 років потому з біткоїнами і блокчейнами).

Децентралізація виходила за межі всесвітньої мережі. Очевидно, треба було знову переосмислювати майбутнє інтернету як платформи для додатків і контенту наступного покоління.

Це майбутнє не обмежувалося обміном файлами. У рамках проекту SETI@home, започаткованого в середині 1999 року, користувачі інтернету реєструвалися і ділилися невикористаними обчислювальними ресурсами своїх ПК, уможливлюючи аналіз сигналів радіотелескопа щодо ознак існування позаземного розуму. З’явилася можливість розподіляти між тисячами комп’ютерів не лише файли і дані, а й обчислювальну потужність. Девелопери зрозуміли, що ефективні додатки для інтернету можуть слугувати компонентами, які запускають інші програми, — тепер це називають «веб-сервіси». API (прикладний програмний інтерфейс) не тільки дозволяв продавцеві ОС, на зразок Microsoft, давати девелоперам доступ до системних сервісів. Він став дверима, які сайт лишав прочиненими, щоб інші заходили й