Читати книгу - "ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє"

Ваша мапа слугує допоміжним інструментом, а не замінює шлях. Знаючи, що попереду поворот, ви будете готові повертати. Якщо там, де ви очікували, повороту немає, мабуть, ви на хибному шляху.

Особисто я вчився не збиватися на манівці ще з 1969 року, коли був 15-річним юнаком. Мій 17-річний брат Шон познайомив мене з людиною, яка суттєво вплинула на моє інтелектуальне становлення. Це був Джордж Саймон. Джордж був керівником загону скаутів-дослідників — бойскаутської групи для підлітків. Усього лиш керівником загону, і все ж далеко не тільки ним... Загін, до якого вступив Шон, спеціалізувався на невербальному спілкуванні.

Пізніше Джордж проводив майстер-класи в Esalen Institute — центрі, що в 1970-х роках важив для руху за розвиток людського потенціалу не менше, ніж нині Googleplex чи Infinite Loop від Apple для Кремнієвої долини. Разом із Джорджем я навчав людей в Esalen, хоч тоді щойно закінчив школу. Його погляди сформували моє мислення на все життя.

Джордж був одержимий ідеєю, що здавалася божевільною: мова — це своєрідна мапа. Мова визначає, що і як ми здатні бачити. Джордж вивчав роботи Альфреда Коржибскі. У 1960-х роках книжка Коржибскі «Наука і психічне здоров’я» (Science and Sanity), опублікована 1933 року, знову набула популярності здебільшого завдяки дослідженням його студента Сем’юела Хаякави.

Коржибскі стверджував, що реальність — неосяжне поняття, адже кожний сприймає її крізь призму власної нервової системи. Собака бачить світ, геть не схожий на той, що постає перед людиною, та й люди оцінюють усе навколишнє на основі свого досвіду. Не менш вагомою є мова: досвід формується словами, якими ми послуговуємося.

Я пройнявся цією істиною, коли оселився в маленькому містечку Себастопол у Північній Каліфорнії і тримав коней. Раніше я поглянув би на зелені луки й побачив те, що називав травою. Та, набувши досвіду, я навчився розрізняти овес, жито, грястицю, люцерну та інші види кормових трав.

Тепер, оглядаючи луки, я бачу всі ці види, а також інші, назв яких не знаю. Озброївшись поняттями про траву, я маю мову, яка дає змогу дивитися глибше.

Часом мова, навпаки, збиває з пантелику. Коржибські любив влаштовувати демонстрації, доводячи, що слова формують сприйняття світу. Є кумедна історія про те, як він запропонував відвідувачам свого семінару пригощатися печивом із коробки, загорнутої в коричневий папір34. За кілька секунд, поки всі наминали частування, він зірвав із коробки обгортку й показав, що роздав собачий корм. Кілька студентів вибігли з аудиторії, бо їх знудило. Ось що намагався донести Коржибські: «Щойно я продемонстрував: люди їдять не тільки їжу, а й слова. Слова більше, ніж харчі, визначають смак».

На переконання Коржибські, чимало психологічних і соціальних відхилень зумовлені саме мовними проблемами. Наприклад, расизм, заснований на поняттях, що заперечують людськість тих, проти кого спрямований. Коржибські закликав кожного глибоко осмислювати абстрактизацію, яка перетворює реальність на твердження про реальність. Це мапи, які допомагають орієнтуватися, але й збивають зі шляху.

Теорія Коржибські має стати нашим путівником, особливо після скандалу з фейковими новинами напередодні президентських виборів у США 2016 року. Річ була не тільки в тому, що оприлюднена інформація викликала шок (нібито Гілларі Клінтон, керівник її виборчого штабу і господар сімейної піцерії у Вашингтоні були пов’язані з організацією педофілів — так звана теорія «піцаґейт»), а й у систематичній, алгоритмічній вибірці новин, які зачіпали наперед сформовані погляди народу й роздували їх. Тепер населення всієї країни має викривлені мапи. Як ми впораємся із серйозними глобальними проблемами, коли навіть не намагаємося накреслити мапи, що відображають реальний шлях, а не ведуть за чиїмись політичними чи бізнесовими інтересами?

Пропрацювавши з Джорджем протягом кількох років, я майже інстинктивно відчував, коли потрапляв у тенета слів про реальність. Я навчився розуміти, що переживаю насправді, ба більше — виходити за межі власного досвіду й осягати сутність. Перед лицем невідомого розвинуте сприйняття — вікно в невідоме — дозволяє накреслити кращі мапи. Користуватися старими, прямуючи новим шляхом, немає сенсу.

В основі оригінальних наукових досліджень лежить уміння сприймати світ безпосередньо, таким, який він є, а не порпатися в старих мапах. У цій книжці я намагаюся довести, що це вміння також визначає розвиток бізнесу й технологій.

В автобіографії «Та ви жартуєте, містере Фейнман!» (Surely You’re Joking, Mr. Feynman!)[6] легендарний фізик Річард Фейнман дивувався, що студенти в Бразилії, де він деякий час читав лекції, не вміють застосовувати отримані знання. Прочитавши лекцію про поляризоване світло й показавши наочні приклади зі шматочками поляроїда, Фейнман почав запитувати студентів. Щоб відповісти, достатньо було подивитися крізь стрічки поляроїда на світло, що відбивалося від води в затоці за вікном. Якби в студентів запитали конкретну формулу (про такий собі «кут Брюстера»), вони б не замислюючись відповіли. Та їм було невтямки, що формула дає відповідь на запитання. Вони вивчили символи (мапи), але не простежували зв’язку з реальністю і не могли застосовувати знання на практиці35.

«Дуже шкода! Розумні люде, вони стільки зусиль докладали до навчання, але через таку дурну й смішну картину світу їхня “освіта” ставала безглуздою... — писав Фейнман, — абсолютно безглуздою!»36

Хоч як дивно, навчитися усвідомлювати, що ти в тенетах слів, що перед тобою мапа, а не шлях, — надзвичайно складно. Найголовніше, пам’ятайте, що потрібна практика. Ви не можете прочитати про це й навчитися. Необхідно практикуватися. У наступному розділі я розповім, як це робити, розбираючись із впровадженням програмного забезпечення Open Source.