Читати книгу - "Нарис загальної історії"

Запитання «чому?» набагато тонше. Потрібно знайти пояснення, яке ніколи не відхиляється від історичності людства, від її пояснюваної випадковості, і водночас ураховує відсутність будь-яких причин — позитивних чи негативних — для виходу з палеоліту, адаптивний характер якого підкреслювався вище. Ці дві умови задовольняє гіпотеза, за якою трапилися одна чи декілька зовнішніх для палеоліту подій, і ці події привели до нової ситуації, позначеної позитивними або негативними рисами. Відтак одразу формується проста, зв’язна і, можливо, плідна проблематика, що складається з чотирьох основних моментів. Необхідно встановити межу, під час перетинання якої відкриваються нові можливості та нові варіанти актуалізації. Перетинання межі — це відкриття поля можливостей, безпосередньо доступних дієвцям, яке дозволяло уникати всіляких гіпотез про порушення становища людським чинником. Другим моментом є чинник тяжіння, що визначається як точка логічного завершення, який можна встановити в кінцевій ситуації та який може привести до неї шляхом проб, невдач і відбору. Кожний чинник тяжіння має бути таким, щоб його можна було ділити на невизначене число субчинників тяжіння так, аби передбачити ймовірність проміжних етапів, кожен з яких позначається локальним завершенням. Такі жорсткі умови потрібні, щоб пояснити варіанти розвитку та ситуації, які не призвели до ареалів, що можуть імперіалізуватися, і щоб мати змогу встановити ситуації, які відхиляються від нормального напрямку розвитку й багаті на можливі похідні. Третім є момент дієвців, яких потрібно спонукати до дій, до пізнання та до роботи в напрямку, який сприяв би притягальності чинника тяжіння з причин, які можуть бути негативними (якщо вони не роблять нічого або не рухаються в напрямку до чинника тяжіння, їм це дорого обходиться) чи позитивними (правильний напрямок забезпечує їм вигоду). Четвертий і останній момент — це умови можливості, які дозволяють дієвцям виробляти стратегію і навіть уникати витрат чи отримувати прибуток. Особливістю таких умов є те, що їх не створюють дієвці за бажанням, бо інакше вони б завжди були наявні. Вони повинні поставати перед дієвцями як обмеження.

Залишається виділити предмети, до яких застосовується ця проблематика. Критерій відбору задається кінцевою точкою — ареалами імперіалізації. Мільйони квадратних кілометрів, населені десятками й сотнями мільйонів людей, стосуються перш за все економічного укладу. Кожний ареал об’єднаний в політію або в трансполітію, і це вже предмет укладу політичного, хоча торкається також і морфологічного укладу, щоб можна було розглядати ці гігантські масиви вкупі. Кожний ареал збігається з цивілізацією, яка належить у першу чергу до релігійного та етичного укладів. В історичному матеріалі, який відкладався тисячоліттями й примножувався дедалі ширшими документальними даними, потрібно виявити досить багаті й складні явища, щоб можна було сподіватися вивести з їхнього аналізу відповіді на запитання: як і чому відбувалися політичні, економічні, морфологічні, релігійні, етичні зрушення, які привели людство за п’ять чи сім тисяч років від природної до традиційної історії? Ми виокремили шість нових явищ, які дають змогу торкнутися всіх потрібних моментів і обіцяють відповісти на поставлене запитання. Це харчове виробництво, перехід від племені до імперії, ієрократизація, війна, соціальна стратифікація, релігійний чинник.

Перехід від збиральництва і полювання до виробництва продуктів харчування — це найвизначніше явище, яке притягає найбільшу увагу. Цей перехід докорінно змінює способи життя. На початковому етапі люди живуть з відсотків капіталу, який безкоштовно надає їм природа. У кінцевій точці їхнє існування ґрунтується на свідомому поєднанні виробничих чинників, двома головними з яких є праця й земля. Перший чинник означає, що людство перейшло від стану суспільства дозвілля до такого стану, де для значної більшості довгі години виснажливої й нудної праці протягом усього життя становлять єдиний спосіб не вмерти з голоду. Другий чинник перетворює землю на економічну цінність, яку можна не тільки передавати, а й головно накопичувати й завойовувати.

Новою економічною формулою, яка панує на великих ареалах, стає рільництво. З економічної точки зору формула тваринництва залишається маргінальною та застосовується в периферійних районах, де посушливий клімат створює несприятливі умови для рослинництва. Це означає, що випасна економіка посідає також вторинне місце й у хронологічному плані: суспільства тваринників, історична вага яких з воєнної точки зору може бути великою, йдуть після аграрних. Майже дивацькою системою є рибальство. Рільництво на великих ареалах характеризується як спільними рисами, так і відмінностями. Кожна така економіка спеціалізується на дуже малій кількості рослин, які становлять основу харчування. Одноманітність рослин частково компенсується розмаїттям страв, які з них готують. На Близькому Сході основна культура — пшениця, в Китаї — просо й рис, в Індії — пшениця й рис, в Америці — кукурудза, квасоля, гарбуз. Китай і Америка живуть майже виключно рослинництвом, тоді як у Європі й Азії воно поєднується з тваринництвом, а в Індії тваринництво має другорядне харчове значення. Китай більше розвиває городництво, коли на маленьких полях доглядають чи не за кожною рослиною окремо. Близький Схід, а за ним і Європа займається вже власне рільництвом, коли обробляються поля, а рослини вирощуються комплексно. І в тому, і в тому випадку характерним є регулярне чергування активної мобілізації праці для підготовки полів, посіву чи посадки, збирання врожаю і періодів простою: співвідношення складає близько двох третин активних робіт до третини «мертвого» сезону в хліборобстві й однієї третини до двох третин в городництві. Оскільки кількість робочих рук обумовлюється потребами в сезон активних робіт, величезна кількість праці вивільняється для ремісництва та гончарства, прядіння та ткацтва, металургії тощо. Продукція має різне призначення, власне, місцеве, регіональне споживання або — для продукції з високою додатковою вартістю — споживання в дуже віддалених місцях. Імовірні й можуть поєднуватися дві схеми: чи поділ часу кожного між хліборобством і ремісництвом, чи спеціалізоване ремісництво, яке оплачується продуктами землі.

Демографічні аспекти вказують на повний переворот. Густота населення в сотні разів перевищує колишні значення й збільшується від одного жителя на десять квадратних кілометрів до п’ятнадцяти на один квадратний кілометр для хліборобських районів із тривалим паром, потім до сорока для районів із коротким паром і навіть до кількох сотень для рисових плантацій. На просторах нинішньої Франції після