Читати книгу - "Небесна стріла"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Усі присутні уважно дивилися на отця Бравна, а він, ніби не помічаючи цього, продовжував розповідати цілком буденним тоном:
— Ми, звичайно ж, намагалися знайти відповіді на запитання: хто стріляв через вікно, де стояв стрілець, як стріла могла подолати таку велику відстань і так далі. А насправді ніхто не стріляв. І стріла потрапила до кімнати зовсім не через вікно.
— А як вона туди потрапила? — насупивши брови, запитав адвокат.
— Я припускаю, що її хтось приніс, — відповів отець Бравн. — Принести стрілу до будинку і сховати її було зовсім неважко. Той, хто це зробив, підійшов до Мертона, встромив стрілу йому в горло, як кинджал, а потім у нього виникла геніяльна ідея — розмістити в кімнаті все таким чином, щоб усі подумали, ніби стріла влетіла через вікно, як птах.
— Хтось приніс, — приглушеним голосом повторив містер Крейк.
Пролунав телефонний дзвінок: раптово, різко, наполегливо. Телефон стояв у суміжній кімнаті, і отець Бравн кинувся туди, перш ніж хтось устиг поворухнутися.
— Що за чортівня? — вигукнув Пітер Вейн.
— Він говорив, що йому мав телефонувати Вілтон, — таким же приглушеним голосом відповів дядько.
— Напевно, це він і телефонує, — відізвався адвокат, щоб якось заповнити павзу. Та йому ніхто не відповів, поки в кімнаті так само несподівано не з’явився отець Бравн. Він не промовив жодного слова і підійшов до свого стільця.
— Джентльмени, — сказав він, коли врешті зайняв своє місце. — Ви самі просили мене розгадати цю загадку. І тепер, коли я все зрозумів, то повинен сказати вам правду, нічого не приховуючи. Людина, яка береться за подібні справи, повинна бути об’єктивною.
— Я так розумію, — першим порушив мовчанку містер Крейк, — що ви підозрюєте або звинувачуєте когось із нас.
— Ми всі під підозрою, — відповів священик. — Я — також, бо саме я знайшов труп.
— Звісно, що ми під підозрою, — різко втрутився Вейн. — Отець Бравн доволі люб’язно пояснив мені, яким чином я міг обстріляти з літака вікно містера Мертона.
— Ні, — з посмішкою заперечив священик, — ви самі описали мені, як це можна було б зробити. Самі, ось що важливо.
— Здається, преподобний отець вважає, що я сховався десь у кущах за огорожею, і власноруч влучив стрілою у Мертона.
— Та ні, що ви, я вважав, що це практично неможливо, — чудернацько зморщивши носа, відповів отець Бравн. — Вибачайте, якщо я образив вас, та мені не вдалося знайти вдаліший спосіб перевірки. Припускати, що капітан Вейн пролітає повз вікно у величезному літаку, і його ніхто не помічає, — було б безглуздо. Ще абсурдніше вважати, що шанований ветеран почне гру в індіянців, сховається в кущах з луком і стрілами, аби вбити когось, з ким може звести рахунки за допомогою прийнаймні двадцяти простіших способів. Та мені було потрібно напевно з’ясувати, чи згадані особи справді непричетні до вбивства. Ось тому мені й довелося звинуватити цих людей у вбивстві, щоб пересвідчитися у їхній невинності.
— І як ви довели їхню невинність? — нахилившись уперед, нетерпляче запитав адвокат Блейк.
— Я уважно слідкував за тим, як вони сприйняли моє звинувачення, — відповів священик.
— Що ви маєте на увазі?
— Дозвольте мені уточнити, — стримано відповів священик, — я підозрював не лише цих двох, а й решту присутніх. Мої підозри стосовно містера Крейка та капітана Вейна зводилися до того, що я намагався визначити, якою мірою можлива їхня причетність до вбивства. Я повідомив їх, що мені вдалося зробити деякі висновки, а зараз розповім, які це були висновки. Так ось, мене цікавило, як саме і коли ці панове висловлять своє обурення, і коли це траплялося, я переконався — вони невинні. Поки кожен з них не розумів, що я підозрюю його у вбивстві, то сам мимоволі звинувачував себе у скоєному, детально розповідаючи мені, яким чином можна було здійснити це вбивство. Потім, коли вони починали усвідомлювати, що їх у чомусь підозрюють, то кожен з них із обуренням накидався на мене. А слід зауважити, що кожен з них здогадувався про це набагато пізніше, аніж міг би, але водночас задовго до того, як я встигав це сказати. Якби вони справді були винні, то поводилися б по-иншому. Винуватець або з самого початку напоготові, або до кінця вдає святу невинність. Та він ніколи не буде спочатку наговорювати на себе, а потім обурено заперечувати власні ж підозри. Так може поводитися лише той, хто справді не здогадується про істинну причину розмови. Думка про скоєне не дає спокою вбивці. Він не може на якийсь час забути про це, а потім пригадати і все заперечувати. Ось чому я зрозумів, що ви невинні. Щойно мені телефонував Вілтон і дозволив сповістити вам важливі новини. Гадаю, ви вже знаєте, хто він і чого хоче.
— Я знаю, що він шукає Данієля Дума, — відізвався Вейн. — Він полював за ним, як божевільний. А ще я чув, що він син старого Хордера і хоче помститися за смерть батька. Одним словом, достеменно відомо, що він шукає людину, яка називає себе Данієль Дум.
— Він його вже знайшов, — відповів отець Бравн.
— Знайшов вбивцю! Його вже арештували?
— Ні, — відповів священик, і його обличчя стало серйозним та суворим. — У мене важливі новини, навіть важливіші, аніж ви можете очікувати. І здається, бідолаха Вілтон узяв на себе величезну відповідальність. Здається, він покладає її також на вас. Вілтон знайшов злочинця, а коли врешті схопив його, то власноручно здійснив правосуддя.
— Ви хочете сказати, що Данієль Дум… — почав було адвокат.
— Данієль Дум мертвий, — відповів священик. — Він чинив опір, та Вілтон таки вбив його.
— І правильно зробив, — пробурмотів містер Гікорі Крейк.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небесна стріла», після закриття браузера.