Читати книгу - "Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)"

Очевидно, що пять українських Гімназій не могло заспокоїти змагань українського народу до висілої освіти. Приходилося посилати українські діти до польських середніх шкіл, де 8 шкільних підручників, від учителів і від учеників віяв на них ворожий дух, де мусіли зносити переслідування й наругу над своїми національними святощами.

Українські гімназії оставали під особливим наглядом Краевої Шкільної Ради як заведення підозрілі в ширенню українського патріотизму, що вважалося великим політичним злочином.

4. Шкільні підручники.

Як уже вгадано, польські школи були переняті польським шовіністичним духом, який ставився крайнє ворожо до української народности. В польських читанках, підручниках ґеоґраФІЇ, історії була проведена ідея, що історичний конфлікт Польщі 8 Україною був конфліктом між цівілізованим польським народом і варварським українським племенем, що всі національні повстання українського народу проти Польщі були бунтами дичі проти цивілізаційвої місії польської держави.

Та не тільки в польських підручниках була проведена ся історична невірна, крайнє ворожа і образлива для українського народу ідея. Мусіли її до певної міри придержуватися й українські шкільні підручники, в яких не сміло бути вічого, що противилося би тій польській ідеї, бо тільки такі підручники допускала до українських шкіл Краєва Шкільна Рада.

Таким чином і ті школи, в яких була українська викладова мова, не були в повнім зшислі українськими національними школами, бо над ними тяжіла строга польська цензура, яка давила вільну українську національну думку.

5. Українські приватні школи.

Недостачі шкільництва, спричинені польскою політикою, старалося українське громадянство хоч в части направити закладанням українських приватних шкіл. В місточках і містах закладано народні школи, в більших містах учительські семинарі й Гімназії. Поминувши великі матеріяльні трудности, зрозумілі серед такого бідного народу як український, треба було боротися також 8 трудностями, які ставили розвиткови українських приватних шкіл польські шкільні власти. Скільки ваходів було треба, щоби для української приватної школи одержати право публич-ности! ІІри тім українські приватні учительські семинарі права публичности таки не могли одержати, бо польські шкільні власти стояли на тім, що коли сеймовий закон не допускає публичних учительських семинарів з українською викладовою мовою, той приватні не можуть одержати права публичности. Підмог з публичних фондів не одержували українські приватні школи ніяких або дуже невеликі, коли тимчасом галицький сойм сипав великі суми на польські приватні школи, які в українських місцевостях мали робити конкуренцію українським. З окрема в кождім місті, де доси не було публичної гімназії, як тільки тут заложено українську приватну гімназію, зараз місцеві польські організації закладали приватну польську або „утраквістичну“ (себто в дійс-ности польську!) Гімназію, яка діставала і право публич-ности і великі підмоги. Плян був такий, щоби при першій нагоді сю польську приватну гімназію удержавити і сим підтяти істнування української приватної Гімназії.

Та все таки, дякуючи жертвенности українського громадянства, українські приватні школи розвивалися дуже добре. Самих гімназій було девять, отже майже в двоє більше ніж публичних Гімназій з українською викладовою мовою.

II. Університет.

В Галичині е два університети: старинний польський університет в Кракові (польська Західна Галичина) і заложений австрійським цісарем Иосифом II. в 1784 р. університет у Львові (українська Східна Галичина). Ясна річ, що львівський університет повинен служити духовим потребам населення Східної Галичини, отже українського. Одначе Поляки, як всю власть в Галичині при конституційній перебудові Австрії захопили в свої руки, так опанували і львівський університет.

Українці, які вже в 1848 р. осягнули на сім університеті, тоді ще німецькім, дві катедри з українською викладовою мовою, ледви змогли закріпити за собою право на кілька катедр на теольоґічнім, фільософічнім і правничім Факультеті. Зрештою всі катедри після Німців заняли Поляки. В теорії українська мова була допущена як мова викладова на рівні з польською, одначе польський академічний сенат, користуючися університетською автономією, не допускав українських сил не тільки до професури, але навіть до доцентури.

Так само право української мови у зносинах студентів з університетськими властями польський сенат що-раз більше обмежував.

З початком сього століття Українці виступили з домаганням заложення окремого українського університету у Львові.

На скільки се домагання маніфестували українські студенти львівського університету, польський академічний сенат і під його проводом польські студенти виступали проти тих маніфестацій так ворожо, що в мурах університету приходило до крівавих конфліктів, наслідком яких були масові арештування й засуди — очевидно тільки українських студентів.

Поляки протиставили сьому українському домаганню весь політичний вплив, який мали в Австрії. І як в усіх инших справах, які відносилися до Галичини, так і в сій справі воля Поляків була для австрійського правительства міродатна.

Виступаючи проти заложення українського університету, Поляки послугувалися також арґументом, що Українці не мають потрібних до сього наукових сил. Щоби сі сили не виробилися, про се, як уже сказано, старався польський сенат львівського університету, де українські студенти не тільки не знаходили ніякої за-охоти й підмоги в наукових змаганнях, але навпаки зустрічали тверду постанову, що Українець не смів бути допущений до доцентури, бо се ослабляв польський стан посідання.

Та коли в львівськім університеті, силою традиції, українська мова і як викладова і в зносинах студентів

з університетськими властями зберегла деякі права, то инші висші школи (політехніка у Львові, рільнича академія в Дублянах) були чисто польські. Не пустити до них українських студентів Поляки не могли, бо се противилося основним громадянським правам в Австрії, але ва те українській мові і професорам Українцям не було в них місця.

* *

*

Такий був стан українського шкільництва в Східній Галичині при ровпаді Австрії.

Українське правительство, хоч намітило було плян основних реформ, одначе великих змін не могло перевести в такім короткім часі і в обставинах, де всі сили треба було звернути на боротьбу з польською інвазією.

Польща, занивши Східну Галичину, взялася руйнувати не тільки реформи українського правительства, але весь доробок на полі шкільництва, придбаний українським народом у важкій боротьбі проти польського гнету за часів Австрії.

Б. Українське шкільництво в Східній Галичині під польською окупацією.

В давнину говорив ухраїнський нарід про татарські набіги: гДе ступили татарські коні, там трава перестала рости.“

Тепер треба сказати: „Де прийшло польське військо, там завмирало все українське життя.“

Так було і з українським шкільництвом. Перше всего, де тільки прийшло польське військо, там українські школи падали жертвою дикого погрому.

Коли 22. падолиста 1918 Поляки заняли Львів

і коли маса польського війська кинулася на жи/рвські дільниці, устроюючи нечувані доси що-до жорстокости жидівські погроми, то вибрані ґрупи жовнірів вибралися рівночасно громити українські інституції. Вони очевидно яе обминули і українських шкіл.

Страшний вид представляв після