Читати книгу - "Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)"

того, щоби знищити українське шкільництво і тим самим знищити жерело української духової культури і української національної свідомости. По польським плянам український нарід повинен стати масою темних аналі.Фа-бетів, а піднесення з сього стану повинно бути можливе тільки через польську школу, так, щоб одиниці і Групи українського народу, підносячися на культурний ступінь, тим самим відривалися від свого народу і польщилися.

Ся польська політика супроти українського народу в области духової культури не б зрештою нічим новим. Вела її з цілою інтензивністю давня польська держава. ГІродовжали її Поляки в Східній Галичині під Австрією, використовуючи своє упривілейоване становище в монархії Габсбурґів. Чи дивно, що діставши від антанти окупаційну вдасть в Східній Галичині, польське правительство веде далі ту свою політику з такою інтензивністю як за часів давної полі.ської держави?

Дивно радше, що знайшовся міжнародній ареопаґ, який .,в імя Права і Справедливости“ віддав український нарід Східної Галичини в руки його історичного ворога!

Ą. Українське шкільництво в Східній Галичині під Австрією.

Очевидно під польським пануванням!

Для зрозуміння польської політики винищування українського шкільництва підчас теперішної польської

окупації Східної Галичини треба дати загальний образ стану українського шкільництва під Австрією.

Австрійський основний закон про права громадян (арт. 19) запоручував усім народам держави національну школу, але поділ народів Австрії на пануючі і поневолені спричинив, що для поневолених народів се право остало мертвою буквою і вони мусіли вести важку боротьбу за національну школу.

В Галичині, де пануючим народом були Поляки, ся справа представлялася так:

І. Народне і середнє шкільництво.

Народне і середнє шкільництво належало майже в цілости до компетенції галицького сойму, де Поляки мали рішаючу більшість. Під контролею сойму управляла народнім і середнім шкільництвом Краєва Шкільна Рада, в якій на 40 членів було тільки 7 Українців, а всі инші Поляки.

На скільки-ж в справах народнього і середнього шкільництва мало голос австрійське міністерство віро-ісповідань і просвіти, то тут для галицьких справ були польські референти; крім того як у всіх міністерствах так і тут контролю над усіми справами, які відносилися до Галичини, мало окреме польське міністерство для Галичини; в кінці як у всіх справах так і тут мало рішаючий голос польське коло, яке все входило в склад правителі,ственної більшости в австрійським парляменті.

Отже власть в области шкільництва, як взагалі вся власть в Галичині, знаходилася в польських руках. Як Поляки виконували сю власть, свідчить заява довголітнього президента Краєвої Шкільної Ради, Бобжинського, визначного польського ученого і політика, який сказав, що задачею Краєвої Шкільної Ради є довести до того, щоби все населення Галичини (отже й українське населення Східної Галичини!) почувалося Поляками.

Наслідки такої польської політики були для українського шкільництва просто страшні.

1. Народні школи.

Богато українських громад не мало ніякої школи і покоління за поколіннями виростали в повнім анальФа-бетизмі.

Приватні курси для анальФабетів зустрічалися з заборонами властий.

(Іншим українським громадам накидувано школу з польською викладовою мовою.

На скільки-ж в українських громадах істнували школи з українською викладовою мовою, то се були школи тільки найнизшого типу, які ані не давали потрібної загальної освіти ані не підготовляли до висших шкіл. Шкільні власти клали найбільший натиск на науку чужої для українських дітий польської мови.

Народні школи висшого типу закладано як по селах так по місточках і містах тільки з польською викладовою мовою. Українська громада, коли хотіла мати в себе народню школу висшого типу, мусіла згодитися на польську викладову мову.

Учителів Українців, дякуючи польській політиці в области виховування учителів, було значно менше ніж сього вимагали шкільні потреби українського народу. В останніх часах на 17.000 народніх учителів і учительок в цілій Галичині Українців було ледви коло 2000. Залежні від польських властий, які їх переслідували за кождий обяв українського патріотизму, вони тільки з нараженням своїх особистих і родинних інтересів могли сповняти свої обовязки супроти свого народу.

За те де в українській громаді був учитель Поляк, там був він у першій мірі аґентом польських властий і польських організацій для польонізаційних цілий польської політики на українській землі. Одною з головних його задач було старатися „збільшити польський стан посідання“ через переміну української школи на польську.

Всі шкільні власти були зложені так, що Поляки мали в них перевагу. Про Краеву Шкільну Раду вже було подано, що в ній на 40 членів було тмьки 7 Українців. Окружні шкільні ради, де головну ролю грали повітовий староста як предсідатель і окружний інспектор як віцепредсідатель, звичайно оба Поляки, були також зложені так, що Поляки мали в них запевнену перевагу. А навіть місцева шкільна рада в чисто українській громаді часто мала польську більшість.

Окружні інспектори, які мали нагляд над народніми школами, були, як сказано, з правила Ппляки. Українців між ними було в останніх часах ледви 8—10. Отже безпосереднім начальником учителя Українця був інспектор Поляк.

Краевих інспекторів 3 краднців було всего трьох: один для народніх шкіл і учительських семинарів, один для Фахових шкіл і один для Гімназій. Одначе поділ праці сих інспекторів не опирався на національнім принципі, так, що значна часть українських шкіл підлягала польським краевим інспекторам.

2. Учительські семинарі.

В учительських семинарах, де виховувано учителів народніх шкіл, була або польська викладова мова або для части предметів польська мова, а для части українська (т. зв. семинарі утраквістичні). Одначе в сих останніх українська мова була викладовою тільки на папері, а в дійсности викладано майже всі предмети по польськи. Сі семинарі мали за ціль виховувати учителів Поляків, які мали би право вчити в українських народніх школах. Дух в учительських семинарах був польський шовіністичний, ворожий українській народности. Учеників Українців приймали тільки в невеликім числі і переслідували, маючи за ціль недопустити до зросту числа учителів Українців. Так прим, у львівськім семинарі була відома трагічна подія, де один ученик Українець, переслідуваний учителями Поляками, застрілився, а другий, щоб пімстити смерть товариша, застрілив учителя Поляка, який найбільше переслідував учеників Українців.

3. Середні школи.

На основі закона галицького сойму викладовою мовою середніх шкіл (клясичні Гімназії, реальні Гімназії, реальні школи) повинна бути польська мова, а українська тільки тоді, коли сойм на се в кождім окремім випадку позволить. Се своє право виконувала польська більшість галицького сойму так, що за 50 літ дала дозвіл за-ложити тільки пять клясичних Гімназій з українською викладовою мовою. За кожду з сих Гімназій треба було вести довгі літа важку політичну боротьбу в галицькім соймі і австрійськім парляменті.

Реальної Гімназії або реальної школи з українською викладовою мовою не за/ожено ані одної. Фахових