Читати книгу - "Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)"

того будинок Українського Педаґоіічного Товариства при вул. Мох-нацького ч. 12, де містилися українські приватні школи для дівчат. Сей будинок знаходиться проти університету, отже по всякій правдоподібности громили його польські студенти. Ціле внутрішнє уладження школи до тла зруйновано. Бюст Шевченка розбито, в портреті вистрілено очи.

Подібна доля зустріла всі українські школи — як у Львові, так і в инших містах.

Після погромів почалися реквізиції українських шкільних будинків для потреб польського війська. Не ощаджено ні одного будинку, почавши від гр.-кат. духовної семинарії у Львові. Будинки українських приватних шкіл і українських бурс в більшости доси занян польськими властями.

В перші часи польської окупації ніхто навіть не думав про науку в українських школах, бо боялися, що польські жовніри можуть окружити школу і вирізати українські діти.

Пізнійше, коли польська окупація Східної Галичини, дякуючи рішенню Найвисшої Ради Мирової Конференції, укріпилася, місце погромів заняло плянове нищення українського шкільництва на основі заряджень польських властий.

Народнім і середнім шкільництвом занялася Краєва Шкільна Рада, тепер уже власть чисто польська, залежна від міністерства просвіти в Варшаві. Львівський університет очистили від українських професорів і студентів зарядження академічного сенату, видані очевидно також в порозумінню з варшавським міністерством просвіти.

І. Зарядження Краевеї Шкільної Ради.

1. Проти українського учительства.

В міру того, як почала поширюватися польська окупація Східної Галичини, почала Краєва Шкільна Рада, яка в марті 1919 вернула з Кракова до Львова, заводити в імени польської держави новин лад в области народнього шкільництва. Сей лад звертався в першій мірі проти українського учительства і української школи.

Одним з перших актів сього роду було усунення 4 автономних членів Українців Краевої Шкільної Ради, які відмовилигя зложити нриречення польській окупаційній власти.

Яким духом була перенята Краєва Шкільна Рада супроти українського народу, свідчить відозва делегата польського міністерства віроісповідань і просвіти і президента Краевої Шкільної Ради п. Цолля „До учителів і учительок польської народности, занятих в початкових, середніх і Фахових школах на области давної Галичини“ („Дзеннік ужендови“, ч. 2 з 11. марта 1919).

Президент Краевої Шкільної Ради уважає очевидно Східну Галичину власністю польської держави, а український нарід сього українського краю, який не хоче піддатися під панування Польщі, ворогом польської держави. В сім дусі він пише: г1Де не обняли польської держави постійні границі, а вже вороги обпали її довкола сильним натиском, і вдираються в її оселі. “ Так пише високий урядник польської держави, яка власне сама напала на українську Східну Галичину!

Далі розвиває президент Краевої Шкільної Ради думку, що в польській державі повинен панувати прінціп „Suumcuique“ („Віддай кождому, що йому належиться“), прінціп, по якому „кождий Поляк в значінню державної приналежности“ повинен бути рівний перед правом.

Одначе — пише президент Краевої Шкільної Ради

— „се очевидно не відноситься до осіб і ґруп, <>кі не почуваються до ніяких обовязків супроти Польщі, бачуть в Польщі чужий для себе державний орґанізм і хотять осягнути для себе окрему державність або прилучитися до инших держав Вони не є польськими громадянами, отже їх можна трактувати тільки як чужинців, на основі міжнароднього права, з усіми додатніми і відєм-ними наслідками його приписів. Полишаю при тім очевидно протидержавні вчинки, які підпадають під приписи карних кодексів."

Отже українська Східна Галичина має належати до Польщі, але українське населення сього краю не повинно мати в Польщі ніяких прав, воно повинно бути трактоване як чужинці. Фраза про міжнародне право, якою прикрасив п. Цолль сей свій вивід, була очевидно брехнею. Як показали дальші події, польське правительство взагалі і зокрема Краєва Шкільна Рада трактують українське населення Східної Галичини як ворогів польської держави.

Ся тенденція виявилася в цілім ряді розпорядків Краєвої Шкільної Ради, до яких прийдемо низше, і на „першім від прилучення Галичини до Польщі“ 1 засіданню Краєвої Шкільної Ради дня 3. червня 1919. Се засідання описує „Дзеннік ужендови“ ч. 5 з 1919 і з нього беремо наші відомости.

І так президент Краєвої Шкільної Ради п. Цолль, висловившися в крайнє обидливих словах про українське правління, „повідомив зібраних, що Краєва Шкільна Рада видала ряд заряджень, які мають за ціль головно негайне отворення польських шкіл і усунення зі шкіл всіх учителів, які за українського правління допустилися каригідних учинків, до них заохочували або брали в них участь“.

Тим самим духом були переняті всі зібрані. „Дзєннік ужендови“ ось як передає їх думки: „Треба ствердити теперішній стан, покарати злочинців і зараз усунути їх з правління і школи . . . Власть треба виконувати поки-що без Українців, хоч для них, бо ті* що мають провід, показали, що не вміють правити . . . Аж після пацифікації буде час на угоду, але не з тими, які викликали катастрофу.“

Далі характеризує настрій сього зібрання Крабвої Шкільної Ради отся резолюція: „З кождим днем появляються що-раз сумнійші відомости про жорстоке, варварське поведенпя т. зв. українських властий 8 польським населенням. Між убитими й катованими знаходяться ученики, учителі і професори Поляки. Краева Шкільна Рада не може в своїх нарадах поминути сього мовчанкою, отже висловляе почесть тим учителям і ученикам, які оставши на місци, не вважаючи на муки і переслідування, стояли непохитно при польськім прапорі і витревали. Рівночасно висловлюв Краева Шкільна Рада переконання, що як доси так і далі польське учительство і польська молодіж витревае при своїх обовязках, як взагалі, так особливо на своїх окраїнних позиціях“ (значить на українській землі!).

Правительство Західно-Української Народної Республики в цілім ряді офіціальних заяв і документів виказало, що всі польські твердження про жорстоке по-ведення українських властин з польським населенням е неправдиві. Такі твердження польської сторони призначені з одного боку для заграниці, з другого-ж на те, щоб підбурити Поляків до жорстокостий супроти українського населення й оправдати ті жорстоквоти.

З сього становища треба оцінювати й виспіє подані наради й ухвали Краевої Шкільної Ради. Говорення про „українські злочини“ і ,,українських злочинців“ е з одного боку брехнею, з другогож боку покришкою, щоб оправдати окупаційний режім Польщі супроти цілого українського населення і зокрема супроти українського учительства, режім, який е одним страшним злочином.

Фактом е, що весь український нарід під проводом свого правительства виступив в обороні Східної Галичини перед польською інвазією. І Фактом б, що польські власти власне сю оборонну акцію українського народу проти польського наїзду вважають злочином і карають песь український нарід за сей злочин винищуванням, якого тільки блідий образ можуть дати наші описи.

Тепер погляньмо, які кари наложила Краєва Шкільна Рада на українське учительство. Про се