Читати книгу - "Сто пригод Барвінка та Ромашки"

Що за погань лісова?

Засвистіли дужі крила:

— Ось де я вас перестріла!

Ну, здавайтесь, я — Сова!

Сподівалася, що в мишки

Відірву з нальоту ніжки.

А спіймала вас, малі!

Повечеряю гарненько.

Політаю, а раненько

Відсипатимусь в дуплі.

Закричав Барвінок: — Сово,

Непривітне чую слово!

Вид росою сполосни!

Кинь стращати, кинь сичати,

Я — Барвінок, я — Хрещатий, —

Бойовий сурмач весни!

Не про себе дбаєм. Сово, —

Від душі, не примусово

Йдем по сурму чарівну.

Чи тобі весна байдужа.

Чи тобі миліша стужа?

Починай тоді війну!

— Вдень цвітуть весняні квіти.

Нам вночі мишей ловити!

Що нам квіти? Пу-гу-гу!

Найсмачнішу в світі їжу,

Лісову солодку мишу,

Краще видно на снігу!

Свиснув хлопчик сумовито,

А Сова несамовито

Розпростала пазурі.

Підвелась Совина зброя

Над голівкою героя

В світлі ранньої зорі.

Темних крил зловісний помах.

Та й Барвіночок не промах, —

Недарма Хрещатим зву, —

Підхопив дрючка, як вріже!

Блимонуло око хиже.

Аж затіпало Сову!

Глухо вдарило, як в цемент.

Підняла Совиця лемент:

— Б’єш кого? Мене? Мене?

Та заходить низом, збоку.

Але коничок з наскоку

Копитами як утне!

Тут нападниця Ромашку

Уп’яла за мідну пряжку.

Дряпонула за плече.

Зняв Барвіночок перчину

І спотворену личину

Знову тріснув гаряче.

Де взялися слуги сірі,

І не птиці, і не звірі, —

Висловухі кажани.

Підняли Сову за крила.

— Ти диви — отетеріла.

Ну й добрячі стусани!

III

По росі зоря ласкава,

Світлоброва, ледь лукава

Тихо вийшла з теремка.

Зупинились подорожні.

Вояки непереможні,

У гайку, біля струмка.

Йодом дряпинки змастили.

Щоб не вскочили бацили,

(Є аптечка в рюкзаку).

Ну, Барвінок — відчайдуха!

Вимив шию, навіть вуха

У студеному струмку!

Потім каже: — Любі друзі.

Де б поїсти в цій окрузі?

Аж занудило мені. —

Придивилися — крамничка.

У дуплі струнка Синичка

Ставить наїдки смачні.

Вибирай та їж, будь ласка!

Тут і шинка, і ковбаска.

Ще й з варенням пиріжки,

З холодцем великі миски,

І з гірчицею сосиски,

І гречані галушки.

Подорожніх звуть до хати.

Але ніколи сідати

За цяцьковані столи.

Коник Дзвоник з’їв хлібинку.

А Ромашці та Барвінку

Галушок смачних дали.

Попередила Синичка:

— Перетне дорогу річка —

Погукаєте пором.

Жаль Лелеку, жаль нетягу...

Знав він працю і звитягу.

Най земля йому пером...

Бережіться, дітки. Лиса!

Небезпечний цей гульвіса

Знову шастає навкруг.

Б’є, краде, ламає крильця.

Розставляє хитрі сильця

По кущах, серед яруг.

І зайчаток, і куріпок,

Їжаків, курей і рибок

Ловить, капосний, і їсть.

Пишуть скарги звідусюди,

Вже розбійника до суду

Викликали разів шість.

Правнук він тому Микиті,

Що уславився на світі

Як гульвіса і шахрай.

Наче пан, живе в палаці,

Уникає, звісно, праці.

Розважається і край.

А Барвіночок регоче:

— З Лисом стрінуся охоче

Бійка з ним уже була!

Чи не чула, пташко люба, —

Лисовин позбувся зуба

Завдяки мені, мала!

Де він є, щербатий злюка? —

Змайстрували в лісі лука,

З вільхи вирізали спис.

Хлопчик бавиться: — Ромасю!

Не крутись, бо віддубасю!

Покажи-но, де той Лис?

— Ну, вперед! — кричить Ромашка. —

Не повзи, мов черепашка.

Веселіш розгін бери!

Лине час — дорога дальня. —

Раптом вивіска:

«Читальня лісової дітвори».

Під смерекою — реклама:

«Звір і птиця! Тато й мама!.

І для вас, і для малят

Наша книга важливіша.

Ніж питво, повітря, їжа.

Ніж цукерки й шоколад!

Змалку твори ви любили

В. Бичка та Н. Забіли,

Всяк данину їм віддав.

А сьогодні — Ярмиш, Кава! —

Повідомте, чи цікаво,

У «Веселку», в Дитвидав!»

По читальні скаче Білка,

Тут полиця — кожна гілка.

Гарні книги, неважкі, —

Білка ставить власноручно.

Щоб було і брати зручно,

І дивитись на книжки.

Звісно, ліс іще не в листі.

Та обкладинки барвисті

Сяють барвами весни,

І Ромашка, І Барвінок

Заніміли між картинок.

Мов щасливі ласуни.

Зняв Барвіночок перчину.

Бойову свою шапчину.

Зморшка лагідна з-під брів.

— Це ж краса, якої мало, —

Не якась там Гватемала,

А між наших яворів!

Підстрибнула радо Білка,

Голосок, немов сопілка:

— Книголюбам — наш привіт!

Ну, яку вам дати книжку?

Про лінька, що вічно в ліжку.

Чи про мандри в білий світ?

— Ми не любим, сестро, тиші.

В торбу сип найбойовіші.

Про геройську давнину!

Чи найліпшу з книг-новинок...

Чула, хто такий Барвінок,

З ким дружив і вів війну?

— Стій, хвалько! Та я нікому

Не даю книжок додому!

Зараз я в «Веселку» мчу!

Маю справи невідкладні.

Тут — сідайте хоч на два дні

І читайте досхочу!

— А чого у вас так пусто,

З читачами щось не густо —

Й одного не налічив!

— Бо нема ще їх на світі.

Навіть гнізда ще не звиті

Для майбутніх читачів!

Але вже книжки готові! —

І якраз на тому слові.

Щось зарохкало в кущах.

Почала гора хвостата.

Наче привид, виростати

У Барвінка на очах.

Гучно рохнула звірюка.

Підійшов... кабан Захрюка!

Коник Дзвоник дав свічу.

Пізно!

Ось він, кабанисько!

Вже захрюкав зовсім близько:

— Боїтеся, що провчу?

З криком жалісним «Ой нене!»

Ти, Барвінок, втік од мене,

Але нині — не трусись!

Був я сам тоді дурилом,

Всіх лякав ікластим рилом,

Був нападником колись...

По лісах блукав маною,

Не дружив ніхто зі мною.

Налечу — збиваю з ніг.

Так і жив, свиня свинею,

Тільки вовка звав ріднею.

Не читав ніколи книг.

Дрозд навчив мене читати.

Став я вірші лепетати

Замість рохкання й погроз.

Знаю всі дитячі книги,

І вони мені до шмиги

Навіть в спеку і в мороз!

Тне Познанська гарні вірші,

Інна Кульська теж не гірші!

До останнього слівця

Проковтнув я всі новинки,

Гриця Бойка сміховинки,

М. Пригару, Близнеця...

«Робінзоном Кукурузо»

Натрудив від сміху пузо.

Наче хмелю з’їв діжу.

Гей, Барвінку, дай-но руку!

Полюби мене, Захрюку,

Я ще вам допоможу!

Знайте, хлопчику й Ромашко,

Якщо десь вам буде важко

У змаганні за красу.

Ви гукніть Захрюку тричі, —

Ошукаю — плюньте в вічі! —

Всіх поганців рознесу!

Коник з вершниками сміло

Скаконув на мирне рило,

І не збило стрибуна!

Поторкав Барвінок ікла,

І Ромашка швидко звикла.

Зрозуміла кабана.

Як награлися — помчали.

Знову лине Коник чалий

Крізь весняну каламіть,