Читати книгу - "Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ковалеве слово
Своїми твердими, нечутливими до температури пальцями Борода схопив розжарене до білого залізо й кинув його на ковадло. Мишу аж пересмикнуло. Якби він на власні очі не бачив, що коваль вихопив цей шматок металу з горнила, міг би ще припустити, що то просто колір такий, що насправді залізо не гаряче. Якби Миша думав, що Борода його бачив, тоді він міг би припустити, що це такий фокус — навмисне для нього, Миші. Та це здоровило з величезним молотком у руці було так зайняте своїм ділом, що гостя навіть не помітило. Тому побачене вразило Мишу до нудоти. Він навіть забув, із чого хотів розпочати розмову.
Миша стояв і дивився на Бороду, як той працює. Височенний, чи не вдвічі вищий за гостя, сильний аж страшно, волосся на обличчі за зиму відросло, але не дуже: стирчало в усі боки, як колючки в їжака. «Цікаво, казала якось Помидора, воно в нього м’яке чи цупке?» Миша тоді ладен був убити її за таку цікавість. Але засіло, бач, у голові. Сам тепер дивився й думав, чи цупке волосся в Бороди на бороді.
Коваль працював сьогодні сам, підручного не було. Видно, це не дуже добре. Він сам тримав великими щипцями шмат червоного заліза на ковадлі й сам гупав по ньому молотком. Молоток у нього був велетенський, як і сам Борода, — молот, а не молоток. Утім, молот стояв тут же, поруч, у кутку, руків’ям догори. І то був справжній молот — Миша одразу й не взявся б за такий, принаймні на людях. Бо підняти його він би підняв, а от уже як слід розмахнутися й ударити… А може, й зміг би.
Миша взагалі не був слабаком. Хоч із виду й не скажеш. Він був жилавий, спритний, обережний, хитрий. Але, звичайно, з Бородою ніколи б не надумав тягатися силами. Хіба що в дитинстві, коли хлопці боролися (без ударів), він якось боровся з Бородою. І навіть переміг. Щоправда, Борода тоді піддався, й цього ніхто не помітив, крім Миші, звісно. О, як він тоді цього дебелого зненавидів! І досі не пробачив. І ніколи не пробачить…
А перед хлопцями тоді Миша хизувався:
— Добре бути маленьким. Якщо мене поборе Борода, всі казатимуть: «От уже ведмідь — такого маленького поборов». А якщо я поборю його, всі казатимуть: «Ти диви, такий малий, а такого здорованя подолав».
Борода тоді весело сміявся разом з усіма. І Миша сміявся, хоча на душі було гидотно.
Зараз усе це чомусь згадалося. Може, тому, що Миша, спостерігаючи, як вправно й точно працює Борода, раптом усвідомив, що він би так ніколи не зміг. Ніколи б не навчився. Дрібний він, Миша, от і все. А дрібних ковалів не буває й бути не може. Тож йому не силою, а розумом і обережністю слід усього в житті домагатися.
А як же він мріяв стати ковалем! Годинами просиджував у кузні, дивлячись на вогонь, на іскри, що розліталися, мов мухи, коли коваль піддавав повітря з міху, а потім як під вправним молотком кавалок заліза перетворювався на маленькі, але дуже гарні й гострі наконечники для стріл. Коваль занурював їх у масну воду, й вони шипіли, як гадюки…
Що ж, не судилося. Судилося Бороді. То й хай. Хай Борода буде ковалем, а він, Миша… А він буде не ковалем, а… Буде. Напевно буде, якщо переконає Бороду. Бо якщо погодиться Борода, погодяться й інші. Не всі, звичайно, він не пустопорожній мрійник. Але всіх і не треба. Хтось мусить і похазяйнувати тим часом.
— Тобі щось треба? — урвав коваль його роздуми.
— Та… — Миша зовсім не так планував розпочати розмову. — Власне…
— Що ти тягнеш, як Вухань! Кажи, що треба, або не стій над душею. Страх не люблю, як хтось через плече зазирає. — Борода сильно вдарив молотком по залізу.
— Хіба ж, Бородо, через твоє плече хто зазирне? — Миша потроху намагався вивернути на свій шлях.
— Я не дівка, щоб мене вихваляти. Кажи, чого прийшов. — Коваль не припиняв праці.
— Та побалакати треба.
— Ну, то балакай! Чи в мене часу, як у тебе? Он скільки роботи — бачиш?
Миша не бачив, але кивнув. Він не хотів говорити голосно, однак Борода знай стукав по ковадлу, тож довелося майже кричати. А знадвору ж могли почути…
— Як там Каченя?
— Звісно як, діло жіноче, — відказав Борода через плече. — Ти оце спитати про Каченю прийшов?
— Та оце ж я про вовкулаків…
— Ото згадав, як баба дівкою була! Нема вовкулаків — перебили.
— Це тут нема, — наполягав Миша. — А в лігві їхньому є. Там і вовкулачиці, й охоронці, й дрібнота їхня… І року не мине, як попідростають. Що тоді робитимемо?
— Те саме.
— Це якщо знатимемо, коли вони прийдуть. А як не знатимемо? А як зненацька нападуть — хоч і завтра?
Борода опустив молоток і задумливо подивився на Мишу.
— До лісу ти не ходиш. Ніяких слідів не бачив. Звідки ти взяв таке?
— Яке?
— Що завтра?
— Та ні… Я для прикладу кажу. Можуть же прийти. Ну, там… помститися…
— То що ти пропонуєш?
— Піти в їхнє лігво й назавжди очистити від них землю.
— Овва! — Борода взяв з полиці кухля, набрав з відра води й великими ковтками миттю випив її. — І хто ж піде?
— От про це ж я й хотів побалакати, — пожвавішав Миша. — Якби ти погодився, та з чоловіків іще хто…
— Ну, хто, хто?
— Так я й кажу ж: ти, я, ну, і ще хтось із чоловіків…
Борода випив ще одного кухля води.
— А чого це ти вирішив, що я з тобою кудись піду, Мишо? Я й до криниці краще без тебе прогуляюсь, не те що до лісу…
— Ну, я не вирішив, а от просто прийшов погукати тебе з собою…
— Он як! А якщо я відмовлюся, ти сам підеш?
Миша опустив очі й мовчав.
— Я питаю, сам підеш? — гримнув Борода. — Чи тільки як є за чию спину сховатися?.. Га? Не чую!
Миша нарешті набрався рішучості, підвів на Бороду очі, для чого йому знадобилося задерти голову, й твердо відповів:
— Якщо більше ніхто не піде, я піду сам. Тому що це конче необхідно зробити. І якщо ви не розумієте цього…
— Чекай-чекай! Не напускай тут диму. Он горнило й так чадіти почало, як ти прийшов. Ти мені краще скажи, що це зробити?
— Як що? Перебити вовкулаків. Невже не зрозуміло?
— Отепер зрозуміло. Поки вони малі, так?
— Звісно!
— Поки
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер», після закриття браузера.