Читати книгу - "Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах"

— Біжи! — заволав я, але Тіна зігнулася упоперек, зіщулившись від болю.

— Біжи сам і забери його, — видихнула вона, вручаючи мені третього цуцика. Я побачив на дорозі монстра, що з гуркотом наближався до нас. Ми були так близько від порятунку і водночас так далеко. Якби ж ми встигли добігти до рогу вулиці, звідки вже було видно ринкову площу з юрбами людей, які чекали, коли засвітять різдвяні вогні! Я смикнув Тіну за руку.

— Тіно, ти зможеш. Ще трошки.

Тіна випросталась, тримаючись за бік. Я буквально волочив її по дорозі, хоч і бачив, що ми не встигаємо. До рогу вулиці залишалося метрів сто, як до нас із гуркотом підкотила машина. Завищали гальма. Розчахнулися дверцята водія, і з них важко виліз Чолов’яга-Пудинг з розлюченим і червоним, як буряк, обличчям.

— Це мої собаки! — гаркнув він.

— Ні, вони мої! — крикнув я у відповідь.

— Ану, віддавай, поки я не стер тебе на порошок! — заревів товстун. Прочинилися пасажирські дверцята, і з них виставив ногу Чарлі.

Раптом удалині почулося завивання сирени. Чолов’яга-Пудинг нашорошив вуха. Він завагався і глянув на дорогу. Синє світло заблимало за рогом і почало стрімко наближатися до нас. Чарлі панічно закричав:

— Назад в авто! Хутко! Давай!

Чолов’яга-Пудинг пірнув назад у машину, завів мотор, і авто рвонуло з місця й зникло за рогом. Повз нас промчала поліцейська машина, проблискові маячки якої блимали, сирена завивала, а за кермом… нічого собі! Там був сержант Смаг! Сержант Смаг гнався за власним сином!

Ми перезирнулися з Тіною, а тоді прожогом побігли до рогу вулиці. Хотіли побачити, що там діється. Прибігли саме вчасно, бо мер, який стояв на платформі біля високої різдвяної ялинки, вже готувався починати відлік, а машина з Чарлі ніяк не могла розштовхати юрбу.

— А тепер засвічуємо святкові вогні, - проголосив мер. — Починаємо відрахунок: П’ЯТЬ, ЧОТИРИ, ТРИ, ДВА, ОДИН, старт!

Спалахнуло світло. Скрізь замерехтіли різнобарвні вогники. Краса!

БІ-БІП! — сигналила машина, продираючись крізь натовп. Чолов’яга-Пудинг висунувся з вікна, відштовхуючи людей однією рукою і тримаючи кермо другою.

— З дороги! Геть! — репетував він. — Рухайтесь, ідіоти! Я поспішаю! У мене тут вагітна жінка, зараз народить… геть з дороги! Ви що, корови? Барани? Бе-е, бе-е, му-у… рухайтеся нарешті!

БІ-БІП! БІ-БІП!

А ззаду наближався сержант Смаг, чиє авто сиреною додавало ще більше галасу.

ДІ-І-ДУ-У-ДІ-І-ДУ-У!

Панував суцільний хаос. Машина втікачів пробивала собі шлях крізь натовп, аж поки, зробивши останній ривок, наштовхнулася на стовбур височенної різдвяної ялинки й заглухла.

Ялинка захиталася. Тоді захилиталася. Можливо, навіть захилихилиталася. І почала поволі падати. Поволі-поволі, тоді швидше і швидше, аж поки не впала на землю. Падаючи, вона зачепилась за довжелезну гірлянду лампочок між ліхтарними стовпами. Посипалися іскри, почали бахкати лампи, і раптом згасли ВСІ до єдиного різдвяні вогні. Ялинка позривала все святкове освітлення і зігнула під химерними кутами кілька ліхтарних стовпів.

Відчинилися дверцята авта, і з нього почали вилазити його пасажири. Чарлі сердито кричав на Чолов’ягу-Пудинга, мовляв, він не вагітна жінка. Чолов’яга-Пудинг верещав у відповідь, що Чарлі сам у всьому винен. Вони відчайдушно намагалися вислизнути, але розлючений натовп їх не відпускав. Сержант Смаг зупинив своє авто і попрямував до них.

— Я заарештовую вас обох! — він проголосив це так гордо, немовби сам їх упіймав. Поклавши руку на плече Чарлі, різко повернув його до себе. Опинившись віч-на-віч, не відомо, хто з них відчув більший шок.

— Чарлі?!

— Тато?!

Хтось у натовпі почав сміятися. Усі, звичайно ж, дуже добре знали Чарлі, не кажучи вже про його батька. Нарешті перемогла справедливість.

Чарлі і Чолов’ягу-Пудинга посадили на заднє сидіння патрульної машини, і червоний, як рак, сержант Смаг повіз їх до поліцейської дільниці.

Ми з Тіною були на сьомому небі від щастя… і Стрілка теж. Здається, чи не вперше причиною гармидеру в центрі містечка була не вона. І це ще не все, бо нарешті з нею були її кохані цуценяточка, тож хіба не мала вона стрибати, задерши хвоста від радості? Ще й як мала!

Ми забрали їх усіх додому. Мама й тато були СТРАШЕННО здивовані, а їхні лиця, мушу зазначити, аж сяяли від щастя. Виглядало, що це буде наше найкраще в житті Різдво. Ми всі будемо, врешті-решт, разом — я, мама, тато, Стрілка і її цуценята. Я знав, що у січні цуценят віддадуть, але принаймні на Різдво вони будуть із нами.

Цього вечора ми з Тіною проаналізували нашу спецоперацію.

— Це було геніально, — оцінив 'її я.

— Ага. І ти повівся дуже шляхетно. Міг би мене залишити, але не зробив цього.

Я знизав плечима, а Тіна понишпорила у своїх кишенях.

— Що ти ще там шукаєш? — запитав я.

— Та так, одну річ. Хочу подарувати тобі на знак подяки.

— Справді?

— Ага, я це знайшла, коли там усе попадало на площі. Ось.

Тіна з гордістю продемонструвала свій подарунок, піднявши його високо вгору. Я ковтнув слину. Омела. Невже мені немає рятунку?

10,5. І останнє

Минуло кілька днів після Різдва, і з’ясувалося, що Чарлі вдалося-таки вийти майже сухим із води.

Він розповів батькові, що просто «знайшов» тих цуциків, тож звідки він міг знати, кому вони належать?

Більше того, Чарлі й далі погрожував забрати у нас із Тіною гроші. На щастя, ми вже завчасно розробили план, якщо виникне така ситуація, про всяк випадок. Тіна вручила Чарлі конверт.

— Що це? — запитав він підозріло, немов відчуваючи якийсь підступ.

— Подивися.

Чарлі запхнув брудного пальця в конверт з одного боку і розірвав його. Витягнув звідти аркуш паперу. Глянув на знімок і судомно ковтнув слину. Його обличчя зблідло.

Ми з Тіною усміхнулися.

— Якщо ти ще до нас чіплятимешся, — сказав я, — ми приліпимо такі фотки до кожного стовпа у місті.

Ми пішли, а Чарлі так і залишився стояти, немов причмелений.

Ступивши кілька кроків, Тіна озирнулася.

— Веселих тобі свят, Чарлі! — щиро побажала вона. — І не забудь привітати Шерон Бленкінсоп!

Точно, подумав я. Щасливого Різдва, Чарлі!

РАКЕТА НА ЧОТИРЬОХ ЛАПАХ БОРЕТЬСЯ ЗА ЗОЛОТО!

1. Я не зустрічаюся з дівчиною!

Якщо поспостерігати за тим, як лежить на моєму ліжку Стрілка, можна подумати, що вона захворіла. Вряди-годи вона ледве підводить голову, дивиться на мене найсумнішими у світі очима, тоді знову падає на ковдру і хрипить: ГУРР-Р-Р-Р-Р-Р-Р-Р-Р-Р-Р.

Можна навіть подумати, що вона вже на смертному одрі. Їй явно хочеться, щоб вам здалося, ніби вона помирає. Може, мені слід викликати швидку допомогу? Хоча, напевно, краще зателефонувати якомусь