Читати книгу - "Ірка Хортиця приймає виклик"

— У тебе жодних, а в мене — цілий вагон! Ну, принаймні одна точно є, — і, злодійкувато озирнувшись на захоплених зброєю чоловіків, Тетянка прослизнула назад до коридору. Ірці нічого не залишалося, як піти за нею.

Тетянка зупинилася біля дверей із написом «Заступник генерального директора» й засунула універсальний ключ в щілину. Замок клацнув, і дівчатка обережно зайшли досередини, а потім завмерли, прислухаючись. Десь удалині їм почувся легкий шурхіт. Чи то миша пробігла (цікаво, у них у корпорації є миші?), чи то просто протяг. Усе стихло.

— То що за ідея? — спитала Ірка.

— Вона в мене давно з’явилася, але тільки зараз як слід проклюнулась, — Тетянка взялася за голову, неначе та була величезним яйцем, а думка — пташеням — І чого ми з тобою зациклились на цьому пошуку з дзеркалом, так, наче інших замовлянь нема? Пригадуєш, у зошиті твоєї бабусі написано, що про людину можна багато чого дізнатися, якщо розпитати річ, яка йому належала!

Ірка насупилась, намагаючись згадати. А й справді, таке замовляння було, але яка з нього користь? Адже їм гроші треба знайти, а не з’ясувати, якою людиною був компаньйон. І так зрозуміло — дуже підступний типчик!

— Як же ти не розумієш! Речі знають дуже багато про людей! Не тільки про те, що вони роблять, але й про те, що вони замислили! Якщо вдало підібрати річ, таку, щоб людина нею часто користалася, можна легко дізнатися про її плани! Як пощастить — то ми з’ясуємо, де він збирався сховатися після крадіжки!

— Тоді нам потрібен його капелюх, адже він найближче до голови! — пробелькотіла Ірка. А голова в Тетянки все-таки варить, ця ідея цілком могла спрацювати!

Ірка зацікавлено роззирнулася навсібіч, думаючи, що б іще таке могло підійти для замовляння. На відміну від кабінету Іващенка, тут не було жодних антикварних штучок, усе взагалі було просто й порожньо.

Робочий стіл, незмінний комп’ютер, пластикові стелажі з папками та пара крісел. Жодних дрібничок, фотографій у рамочках, особистих речей.

— Або він усе сховав перед втечею, — гмукнула Ірка, — або ж був дуже дивною людиною.

— Нічого підходящого! — відгукнулася Тетянка. — Така класна ідея пропадає!

— Чому ж це пропадає? Однією річчю він точно часто користався, — й Ірка кивнула на цю саму річ.

— Комп’ютер? Ти пропонуєш розпитати його комп? Та ти що? Жодна відьма ніколи не намагалася поговорити з персоналкою! — схоже, Тетянка серйозно злякалася.

Ірка лише знизала плечима:

— Ну то й що? Вони не намагалися, а ми спробуємо. Нам-то точно все одно, ми з тобою це замовляння жодного разу не накладали, то яка різниця, з чого починати? Хай буде комп’ютер. Адже гроші він через комп’ютер переказав, мабуть, через оцей самий. А раптом нам пощастить побачити, куди він їх заховав? Або ж комп’ютер видасть нам новий код. Ну то що, пентаграму креслити будемо?

Покректуючи й повзаючи по підлозі з лінійкою, дівчатка за п’ять хвилин змогли накреслити рівний п’ятикутник. Крейди в столі не знайшлося, тож довелось скористатися яскраво-червоним маркером, і тепер Ірку трохи непокоїла думка, а чи не перепаде їм за зіпсований ламінат. Але замовляння треба було випробувати прямо зараз, негайно, доки сумніви не підточили їхню рішучість. Дівчатка поставили комп’ютер посередині пентаграми.

— Вмикати будемо? — спитала Тетянка.

Ірка замислилася.

— Вимкнений комп’ютер — це не комп’ютер — нарешті вирішила вона. — Будемо.

Вони встромили вилку в розетку, й обидві нерішуче застигли.

— Здається, річ потрібно взяти в руки, — пробелькотіла Ірка. — А що брати, сам комп’ютер, чи монітор? Чи просто мишку взяти?

— Найкраще триматися за з’єднальний порт, — зненацька вирішила Тетянка й тицьнула кінчиками пальців у порожній USB-порт. — А ти давай по-простому, через мишку й екран. Підстрахуєш мене.

— Може, навпаки? — засумнівалася Ірка. — Ти на комп’ютерах краще тямиш.

— Я ж і кажу, — підтвердила Тетянка. — Якщо вийде, я хоч зрозумію, що він мені розповідає. Гаразд, годі зволікати. Робити, так робити.

Ірка натиснула кнопку. Комп’ютер тихо загудів, розігріваючись. Обидві відьми схилили голови й дружно забелькотіли:

— На одвірку світленька стоїть, у тій світлоньці тисові столи, а по тих столах гарні речі лежать, а ті речі майстер робив, а ті господарю служили, господаря доглядали, за господарем підглядали…

Екран монітора засвітився. Тетянку неначе з усієї сили смикнули за руку. Вона зойкнула, їй здалося, що задня стінка комп’ютера раптом здригнулася, посунулась… і її пальці легко увійшли в порт з’єднання, немов він саме для них і був призначений; Дівча мимохіть спробувало витягти руку…

— Ірко! — чомусь пошепки гукнула вона. — Мене всередину затягло й не відпускає.

— Напис з’явився, — теж пошепки відповіла Ірка. — «Виявлено новий пристрій».

— Серйозно? — Тетянка перехилилася через монітор і зазирнула в екран. — Здуріти! — вона зиркнула на свої пальці, що буквально вросли в порт.

— Слухай, давай зупинимось! — почала благати Ірка. — Щось мені все це не подобається! Ну його до біса, Іващенка з його мільйонами!

— Його мільйони — будь ласка, а наш відсоток — це вже пробачте, — рішуче відрізала Тетянка. — Працюймо далі.

Вони схилили голови, і речитатив полився знову: «Річ добра, річ гарна, усе мені розкажи, про господаря розповіси, що я хочу знати, що бажаю слухати…».

Комп’ютер загув голосніше, і черговий напис повідомив, що «ведеться тестування нового пристрою». Тетянка знову скрикнула. Її очі лишилися широко розплющеними…

— Ірко, він мене… Він мене тестує!

Тетянка відчувала, як щось зовсім інакше, абсолютно незбагненне зазирає в її голову, як часом із вулиці можна зазирнути в прочинене вікно будинку. А потім це інакше почало гортати її, немов книгу, переглядаючи кожен рядок і щось копіюючи в себе. Одночасно в саму Тетянку почала проникати нова інформація. Але відьмочка не розуміла нічого з того, що їй повідомляв комп’ютер. Інформація пролітала мимо, оминаючи свідомість й усотуючись прямо в пам’ять.

«Потрібно встановити драйвер. Продовжити установку?»

— Тетянко, давай припинимо установку. Тобто, замовляння! — вкотре почала благати Ірка.

— Це ще для чого? Поки що немає жодних проблем, — Тетянка намагалася говорити впевнено, але голос у неї мимоволі тремтів.

— От саме й воно, що поки… — не погодилась Ірка, але подруга не дала їй доказати.

Знову перехилившись через монітор, вона просто стисла Ірчині пальці на мишці, змушуючи її натиснути клавішу. Пальці зімкнулися, стрілка курсору торкнулася кнопки «Далі».

Рамочка з довгою безбарвною смужкою розтягнулася вздовж екрана й почала поступово наливатися синім кольором, а під нею цифри відсотків повільно змінювали одна одну — почалася установка. І тоді Тетянка закричала втретє. Її дикий крик відбився від стін і вихлюпнувся в коридор.

Щось