Читати книгу - "Ірка Хортиця приймає виклик"

увійшло в її мозок, владно розштовхуючи на всі боки її власні спогади й думки, і по-хазяйськи влаштовуючись у її пам’яті та свідомості. А все, що споконвіку було в ній самій, сумне й радісне, страшне й смішне — її відьмацтво, вічне бажання схуднути, дружба з Іркою, сварки з Богданом, спогади про подорож з батьками на море, — усе неначе подвоїлося, створило свою копію. І ця копія полинула геть, зі страшним болем вириваючись із Тетянчиної свідомості. У її мозку розтягувалися, тоншали і з гучним скляним дзенькотом лускалися з’єднувальні ниточки. Тетянка спробувала втримати свою копію в собі, але те, що тягло її геть, виявилося сильнішим. Копія невблаганно вислизала. Тетянка відчайдушно застогнала:

— Ірко! Ірко!

— Усе, усе, я відключаю! — закричала до смерті налякана Ірка й схопилася за мишку.

Але перш ніж вона встигла клацнути по клавіші, установка раптом завершилася сама собою. Цифри перестали блимати. Комп’ютер, здається, замислився. І в Ірки від жаху перехопило подих. Посеред екрана засвітився напис: «Виявлено новий пристрій». Мишка м’яко прогнулася під Ірчиними пальцями, і дівча побачило, як її долоня повільно, неначе в болото, занурюється в пластик маніпулятора, зливається з ним, і ось уже вона всередині по самий зап’ясток…

— Та що ж це таке! — нестямно завищавши, смикнулась геть Ірка. Дріт напнувся, але мишка тримала міцно, не дозволяючи «пристрою» втекти. — Навіть миша на мене визвірилася!

Ірчин мозок відчув перший легкий дотик чогось стороннього.

Подруги закричали в два голоси.

Гучно грюкнувши об стіну, прочинилися двері.

— Ви що, подуріли?! На всю компанію галасуєте!! — гаркнув Богдан. — Ох, ні фіга собі! Ірко, а що це в тебе на руці?

— Вимкни! — закричала Ірка. — Вимкни його негайно!

— Кого? — отетеріло перепитав Богдан.

— Комп’ютер, ідіоте! Він нас зараз… заінсталює! — вигукнула Тетянка. У неї в голові стався ще один вибух нестерпного болю: її копія відірвалася від оригіналу.

— Не хочу на диск С, не хочу! — заверещала Ірка, побачивши новий напис на моніторі.

Вона почала гарячково гамселити по кнопці відключення… При кожному ударі комп’ютер тихо попискував, але… не відключався.

— Завис! — зраділа Ірка. В її очах зблиснув вогник надії… і відразу ж згас.

Комп’ютер укотре запищав, хрокнув, діловито загув і почав вимагати драйвер для нового пристрою.

Ірка бачила, як Тетянка ще раз безуспішно спробувала вирватись із полону комп’ютерного порту, а потім тихо й безнадійно заплакала. Так плаче цуценя з перебитою лапкою, що через власну дурість потрапило в капкан для величезного вовка-лобаня.

— Та зроби ж щось, Богдане!!! — несамовито закричала Ірка, знову зачувши сторонній дотик до свого мозку. Дівча відчуло, що її зараз знудить, настільки мерзенним видався їй цей обережний дотик.

Оговтавшись, Богдан стрибнув уперед. До розетки, з якої стирчав комп’ютерний дріт.

Але його стрибок спинила невидима перешкода, об яку Богдан вдарився всім тілом. Тетянка знесилено заплющила очі й упала біля комп’ютера на коліна.

— Пентаграма! — ледь чутно прохрипіла вона. — Доки діють чари… Вона нікого в себе не впустить!

Біля самісінького краю накресленого червоним маркером п’ятикутника бився в прозору стіну Богдан, щосили намагаючись дістатися до комп’ютерного шнура.

— Ось ви де! — у двері просунулася Серьогина фізіономія. Звичне роздратування й невдоволення життям на його обличчі миттю змінилося на неймовірний подив, коли він побачив на підлозі пентаграму, Тетянку, яка принишкла біля комп’ютера й Богдана, котрий щосили бився об невидиму стіну. Але подив майже враз поступився місцем переможній міні — його погляд впав на Ірку, в якої замість зап’ястка тепер була комп’ютерна мишка. — Я знав, що в неї з руками щось не те! А ви кажете, прищик!

— Ти! — прогарчав Богдан, припинивши битися об нездоланні грані пентаграми. — Саме ти мені й потрібен! Де у вас рубильник? Або щиток? Ну що-небудь — електрику в цій кімнаті вирубити! Скоріше, а то дівчатка можуть зовсім загинути!

Серьога глянув на Богдана, на дівчаток, а потім на його губах розквітла глузлива посмішка:

— Зовсім-зовсім? Ой як цікаво! — мовив він і розслаблено прихилився до одвірка. — От тільки я не зрозумію, чого б це їм гинути. Може, ти перебільшуєш, га, хлопчику? Я через твої дитячі іграшки світло відключу, а в нас це не схвалюють… Навіщо мені неприємності?

— Так, чого ти хочеш? — крізь стиснуті зуби буркнув Богдан, поглядаючи на знесилених дівчаток. Тетянка, здається, вже взагалі знепритомніла. Ірка ще намагалася боротись, але комп’ютер, що набирав обертів, не звертав на її зусилля жодної уваги.

— Ну-у… — повільно сказав Серьога. — Для початку хай вона, — він показав на Ірку, — визнає, що мене подрала, скалічила й узагалі хотіла вбити! Привселюдно! Свідків я зараз приведу…

Богдан зрозумів, що це кінець! Доки Серьога буде бігати за своїми свідками, чортова машина (Богдан ніколи не довіряв комп’ютерам!) зробить з дівчатками щось страшне! Залишався останній, екстренний спосіб! Не хоче Серьога важіль повернути — от і добре! Зрештою, мало хто може встояти проти гарного клинка! Богдан висмикнув з-за пояса дволезовий кинджал.

Подвійний клинок холодно зблиснув у Серьоги перед очима. Хлопець хрокнув, неначе вдавився. А хлопчисько з кинджалом круто розвернувся на каблуках. Стрибнув до стіни… Відточене до немислимої гостроти лезо з хрускотом увійшло в гіпсокартон і наскрізь прошило перегородку біля розетки. Немов божевільний, Богдан накинувся на стіну. Він рубав її як одержимий, ще й ще. Аж доки не побачив вузол сплетених електродротів.

— Ай!!! — коротко скрикнув хлопчак і з розмаху рубонув кабель.

Зі стіни вихопився яскравий феєрверк іскор! Ударом струму Богдана відкинуло на підлогу, а кинджал відлетів убік.

Зображення на екрані монітора неначе сплющилось, стиснуте пітьмою, і зникло. Тихе гудіння стихло. Комп’ютер згас. Із сусідніх офісів залунали обурено-розчаровані крики співробітників і надривний писк джерел безперебійного живлення.

Розділ 7

Біганина по сліду

— Добре, що в нього руків’я зі шкіряною обпліткою, — пробелькотів Богдан, зводячись. — А то б мені кінець! Уміли ж робити в старовину! — він вдячно погладив почорнілий клинок, але відразу ж відсмикнув руку. Кинджал був іще теплий.

Непритомна Тетянка лежала поруч із комп’ютером. Пальці її руки розпухли й почервоніли. Ірка замислено глянула на свою подряпану руку, уламки пластику, залишки комп'ютерної мишки… Гучно затупотівши, повз них пробіг Богдан. Ірка провела хлопця здивованим поглядом, бо той нісся прямісінько до Тетянки! Підхопивши дівча під руки, він витяг її з пентаграми, притулив до стіни й поплескав по щоках.

— Тань, Танечко, ну ти чого, га? — жалібно белькотів він.

Підхопившись, він кинувся до холодильника в кутку, витяг величезну пляшку мінералки, відкрутив кришку, обдавши шипучим струменем себе й усе навкруги, а потім почав тицяти горлечком пляшки Тетянці в губи. Вода лилася