read-books.club » Фантастика » Бурштин 📚 - Українською

Читати книгу - "Бурштин"

222
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Бурштин" автора Василь Тибель. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 78
Перейти на сторінку:
ноутбук. Ледь ворушачи пальцем, прокручував стрічку у Фейсбуці. Не те щоб його там щось надто цікавило – просто хотілося відволіктися від справ, а де ще так убити час, як не в соціальній мережі? Він полюбляв машинально ставити позначки, навіть не читаючи пости. Споглядай та «лайкай» – така собі фейсбучна нірвана. Досвідчений оперативник знав: тепер, коли всі гвинтики на місцях і механізм людських зв’язків та взаємовідносин запущений, залишається тільки трохи почекати – і буде результат.

Гайворон напівдрімав, поглядаючи з-під обважнілих повік на екран, де поступово змінювалися картинки, коли його солодке напівзабуття перервав грюкіт на ґанку.

– Ось, доставили втікача! – До кабінету ввалився розхристаний Додік. Майор скривився, наче скуштував гіркого огірка, та все ж прибрав гидливу міну з лиця. Закрив ноутбук і всівся як належало.

– Що, знайшли того поліського Едісона з його суперпомпою?

– Ні, самого не знайшли, ніби в трясовину провалився разом із своєю залізякою. А от дружка його впіймали.

– Хоч щось. Веди, хочу із ним поговорити!

Додік відчинив двері й гукнув своїм «бичкам», двом м’язистим дуболомам, одягненим у дешеві засмальцьовані спортивні костюми. Ті поспіхом заштовхали до кімнати переляканого Володька. Хлопець, перечепившись через поріг, зашпортався й упав, мало не перекинувши стільця. На розбитій брові запеклася кров, під оком цвів синець.

– А хто це тебе так, юначе? – Майор співчутливо похитав головою. Зробив крок і простягнув руку бранцеві, аби той звівся.– Кажи, я особисто з тією паскудою розберуся!

– Та пусте, просто підсковзнувся на сходах! – криво посміхнувся Володько.

– Бачу, ти нормальний пацан. Як звати?

– Володьком.

– А чому тікав?

– Сам не знаю. Всі ж побігли…

– А могли б і підстрелити.

– Ми ж усі під Богом. Якщо призначено, то й очеретиною можна зарізатися.

– Молодець! Ціную гумор.– Гайворон поплескав хлопця по плечах.– До церкви ходиш?

– Так. До церкви християн віри євангельської – п’ятидесятників.

– О’кей! Знаю та поважаю вашу віру. Певне ж, тобі відомо, що брехати – чи не найтяжчий гріх. Тому скажи мені, як перед Богом…– Гайворон трохи зам’явся, помітивши єхидну посмішку на обличчі Володька.– Добре, ніби перед пресвітером: де ви заховали помпу? Не думай, ми добре за неї заплатимо. Навіть якщо не захочете продати, то зможете попрацювати на Додіка – у долю. Так, Додіку?

– Еге ж! – мугикнув голомозий із кутка кімнати.

– Не знаю я, пане начальнику. Вони налетіли, ми побігли… А хто й куди – то ж ліс, самі розумієте. Коли почалася стрілянина, я зупинився.

– Зупинився він, курва! – Додік схопився з місця, стиснувши кулаки, готовий будь-якої хвилини вдарити.– Та ти ж гасав сосняком, поки бензин не закінчився. А потім тиждень десь по лісах тинявся. Якби добрі люди та мій дружбан Бабайчик не підказали, то й досі б тебе ловили!..

– Вийди-но звідси. Я хочу поговорити з хлопцем сам на сам! – Гайворон суворо звів брови до перенісся. Додік та його «бички» непорозуміло вирячилися, бо не чекали раптової зміни настрою столичного гостя, тоді, як пристиджені коти, потяглися за двері.

– Бачиш, із ким доводиться працювати! Чаю, кави?..

– Дякую, води б випив…

– Можу запропонувати «Боржомі», але краще каву, у мене справжня. Коньяк не пропоную, ти ж людина воцерковлена… чи, може, все-таки?..

– Ні, не треба.

– А я собі наллю.– Гайворон відкрутив кришку термоса й розлив по чашках запашну рідину, додав у кожну трохи вершків, собі долив із плоскої пляшки. Одну чашку підсунув до Володька. Той завагався.

– Пригощайся, там цукерки у вазі!

Володько сидів напружений – чекав, що зараз увірвуться Додікові «бички» й знову почнуть його товкти. Чомусь не вірилося в доброту цього гладженого дядька. Менти всі однакові: спочатку пригощають, а потім по печінках… Але цей якось не схожий на місцевих – доглянутий, елегантний. Тримає форму. Не те, що свої, сарненські,– ті вже здавна страждають на «дзеркальну хворобу». Тобто не мають змоги побачити власне чоловіче хазяйство без дзеркала.

– Не церемонься. Цукерки свіжі, «рошенівські».– Майор щиро усміхнувся й підсунув до хлопця вазу із солодощами.

«А хай йому,– подумав Володько,– навіть якщо битимуть, з’їм хоч трохи на халяву». Загріб добрячу жменю, розгорнув одну й поклав до рота, інші запхав у кишеню. Гайворон вдав, що не помітив, лише тінь посмішки торкнула губи. Володько пошурхотів обгортками, запхав до рота ще кілька цукерок і почав енергійно жувати, наче хліб.

– Кава охолоне! – не витримав Гайворон.

Володько сьорбнув – і аж примружився від задоволення. Здалося, що сидить удома, а мама щось ворожить у кухні, і звідти розходиться аромат кави, кориці та ванілі.

– Сушиш голову – чого хоче цей мент, якщо так підлащується? – Голос майора повернув Володька до дійсності.

– І чого ж він хоче?

– Аби ми знайшли спільну мову. Бачиш, я й сам не в захваті від Додіка та його дуболомів. Можливо, колись сам із задоволенням виряджу цього тупака за ґрати. За все відповість: за знущання над людьми, за незаконний видобуток і збут бурштину, за те, що закопав двох твоїх односельців у лісовій ямі.

– Ви й про це знаєте?

– Я взагалі багато знаю. Відповість навіть за те, що зробив із твоїм лицем. Але зараз доведеться трохи потерпіти. Скажу тобі більше: я приїхав із Києва, аби викрити всю цю бурштинову мафію – аж до самого верху. І хочу, щоб ти мені допоміг. Згоден?

– І що я маю робити? – недовірливо запитав Володько.

– Наразі маєш поговорити із Сашком. Хай прийде до мене зі своєю помпою. Схилить голову перед Додіком і почне мити в його артілі. Додік знайшов жилавий бурштин, але дістатись до нього без Сашкової помпи йому зась.

– Чи не за Синім Горбом та жила? – бовкнув Володько та одразу ж пожалів, бо в очах чоловіка навпроти промайнув хижий зблиск. Чи, може, здалося, бо очі цього добродія за мить знову стали лагідними.

– Покажеш на карті?

– Та в мене якось не дуже з географією,– почав клеїти дурня Володько.

– Добре, добре,– кивнув майор.– Не довіряєш мені. Я б теж одразу не погодився. Додік теж не хоче казати, де воно, те місце. От ми й виведемо його на чисту воду. Хай заведе нас на жилу й набере купу бурштину, тоді ми його й пов’яжемо.

– Добре, а як же я щось передам Сашку? Я ж ніби затриманий.

– Тебе зараз звільнять. До речі, було б непогано, щоб ви з Сашком виступили на суді – дали свідчення проти Додіка. Чи духу забракне?

– Ні, він тут уже всім печінки проїв. Гадаю, таких, як ми,

1 ... 12 13 14 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бурштин», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бурштин"