Читати книгу - "На лезі клинка"

Джезаль знав з авторитетних джерел, що принц поставив біля двох тисяч марок на Бремера дан Горста, але все одно низько вклонився, наскільки це було можливо під час бігу. Принцова компанія франтів засвистіла і мляво прокричала йому вслід щось підбадьорливе.

— Довбні нетесані, — прошипів Джезаль, хоча він і був би радий опинитись серед них.

Він проминув велетенські кам'яні статуї: справа верховні королі, котрі владарювали впродовж шестисот років, а зліва трохи менші статуї вірних слуг. Перед тим як звернути на Площу маршалів, Джезаль кивнув великому магу Баязу, але чаклун, як завжди, відповів насупленим несхвальним поглядом, благоговійний ефект якого лише трохи послаблювала біла смуга голубиного посліду на його кам'яній щоці.

Через засідання Відкритої Ради площа була майже порожньою, і Джезаль зміг спокійно пройтися до воріт Палати військової слави. Там йому кивнув коренастий сержант, і Джезаль задумався, чи він, бува, не з його роти — зрештою, всі рядові солдати виглядали для нього однаково. Він не звернув уваги на кивок, і побіг далі поміж високих білих будівель.

— Прекрасно, — пробурмотів Джезаль.

Біля дверей Великої вежі сиділи Джеленгорм і Каспа, які палили люльки і реготали. Негідники, напевно, здогадались, що він бігтиме цією дорогою.

— За честь і славу! — заволав Каспа, дзеленькнувши шпагою у піхвах, коли повз пробіг Джезаль. — Не змушуй лорд-маршала чекати! — додав він навздогін, відтак Джезаль почув гучний регіт його друга-велетня.

— Кляті бовдури, — захекано вимовив Джезаль, штовхнувши плечем важкі двері, коли ж почав бігти крутими гвинтовими сходами, відчув, як запекло у горлі.

Це була чи не найвища вежа в Агріонті: сходи налічували двісті дев'яносто одну сходинку.

— Кляті сходи, — знову вилаявся він.

На сотій сходинці його ноги горіли вогнем, а у грудях аж гуло. На двохсотій від його сил не залишилось і сліду. Решту шляху Джезаль просто плівся, і кожний крок здавався йому мукою, та все ж він випав через башточку на дах і притулився до парапету, кліпаючи від яскравого світла.

З південного боку місто виднілося мов на долоні — безкінечний килим білих домівок, що простягалися навколо вилискуючої затоки. З іншої сторони Аґріонт виглядав ще більш приголомшливо. Яскраве плетиво величних будівель, що громадяться один за одним, перемежовуються зеленими галявинами і розлогими деревами, оточене широким ровом і височенною стіною, всіяною сотнею високих башт. Алея Королів протинала його навпіл по центру і впиралася в Осередок лордів, бронзовий купол якого сяяв у променях сонця. За ним стирчали довгі шпилі Університету, а далі майорів похмурий і неосяжний Будинок Творця, що нависав над усім сущим, наче чорна гора, кидаючи довгу тінь на будівлі внизу.

Джезалю здалося, ніби він побачив, як десь вдалині на моноклі маршала Варуза зблиснуло сонце. Вкотре вилаявшись, він рушив до сходів.

Джезаль відчув неабияке полегшення, коли нарешті дістався даху і побачив, що на дошці досі залишалось ще кілька білих фігур.

Маршал Варуз привітав його похмурим поглядом.

— Вам дуже пощастило. Майор вибудував винятково непробивну оборону. — На губах Веста засяяла усмішка. — Ви, мабуть, якось завоювали його повагу, хоч вам поки не вдалось завоювати мою.

Джезаль зігнувся, впершись руками в коліна. Він важко дихав, піт градом скрапував на підлогу. Варуз взяв зі столу довгий футляр, підійшов до Джезаля і зняв застібку.

— Покажіть нам ваші стійки.

Джезаль узяв короткий клинок в ліву, а довгий — у праву руку. Після важкого заліза вони здавалися легкими, як пух. Маршал Варуз відступив на крок назад.

— Починайте.

Він прийняв першу стійку — праву руку витягнув, а ліву притиснув до тіла. Леза пурхали та переплітались у повітрі, сяючи у надвечірньому сонці, поки Джезаль з відточеною вправністю змінював позиції. Врешті, він скінчив, й опустив клинки по швах.

Варуз кивнув.

— У капітана швидкі руки, еге ж?

— Просто неймовірні, — сказав майор Вест, широко всміхаючись. — До біса краще, ніж виходило у мене.

Лорд-маршал був менш вражений.

— Не згинайте так сильно коліна у третій стійці і старайтесь більше витягувати ліву руку в четвертій, але в усьому іншому... — він витримав паузу, — задовільно.

Джезаль зітхнув з полегшенням. Це була дійсно висока похвала.

— Раз! — вигукнув старий, тріснувши його по ребрах краєм футляру.

Джезаль осів на підлогу, заледве спромігшись вдихнути.

— А от над рефлексами слід попрацювати, капітане. Треба завжди бути напоготові. Завжди. Якщо у вас в руках клинки, тримайте їх обидва напоготові.

— Так точно, сер, — прохрипів Джезаль.

— І витривалість у вас нікудишня — он пихкаєте, ніби короп. Мені достеменно відомо, що Бремер дан Горст пробігає десять миль на день і зовсім не втомлюється. — Маршал Варуз нахилився над ним. — Відтепер ви будете робити те саме. О, так. Щоранку о шостій на вас чекає коло навкруг стіни Аґріонта, а потім година спарингу з майором Вестом, який люб'язно погодився побути вашим напарником. Я переконаний, що він зможе помітити усі дрібні недоліки вашої техніки.

Джезаль скривився і потер ребра.

— А щодо гулянок, то їм пора покласти край. Я аж ніяк не проти веселощів, коли на те є привід, але у вас ще буде час на святкування після Турніру, якщо ви, звичайно, гарно попрацюєте, щоб перемогти. А до тих пір дотримуйтесь здорового способу життя. Ви мене зрозуміли, капітане Лютар? — Він нахилився ще нижче, ретельно вимовивши кожне слово: — Здорового... Способу... Життя... Капітане.

— Так точно, маршале Варузе, — пробурмотів Джезаль.

Через шість годин він був п'яний, як чіп. Регочучи, мовби божевільний, він вивалився на вулицю — голова у нього йшла обертом. Холодне повітря шмагонуло його по обличчю, нікчемні будиночки пливли і хилитались, а слабо освітлена вулиця нахилилася, мов потопаючий корабель. Джезаль мужньо переборов напад блювоти, зробив непевний крок на вулицю і обернувся до дверей. Його зустріло пливке яскраве світло і гучні звуки реготу та крики. Хтось кустратий вилетів із таверни і вдарив його у груди. Джезаль відчайдушно спробував вхопитися за нього, проте втратив рівновагу і гепнувся так, що аж земля задвигтіла.

На якусь мить в очах потемніло, а тоді Джезаль виявив, що лежить в грязюці, а верхи на ньому сидить Каспа.

— Прокляття! — просипів він, відчуваючи у роті в'язкий і неповороткий язик.

Джезаль скинув ліктем лейтенанта, що