Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

Про привабливу пропозицію, різні дурниці і вдале одруження

Мікал Кардниця прокинувся від того, що хтось лоскотав йому ніс. Зі сну в першу мить навіть здалося, що це особливо нахабний корабельний щур його ніс обнюхує, лоскочучи вусами. Як він при цьому не закричав, Мікал і сам не зрозумів, але був дуже радий. Тому що вуса виявилися пір'ячком з подушки, а щур — жіночою ручкою у сірій рукавичці.

— Ну ось, — задоволено сказала жінка. — Прокинувся. І водою не знадобилося поливати, як вам хотілося.

Мікал сів, озирнувся, зрозумів, що знаходиться не на кораблі. На кораблях не передбачено таких великих ліжок та вікон. Та й загалом приміщення було завелике.

Жінку Мікал, до речі, впізнав. Доводилося зустрічатися особисто майже десять років тому, коли він був молодим, дурним і вважав себе чарівним. Це потім він зрозумів, що йому не відірвали голову за його сумнівні компліменти лише тому, що ця жінка вважала його таким собі смішним цуценям. А тоді найкращий випускник школи Стихійної Магії вважав себе дуже сильним і чарівним. І тільки через два роки нарешті зрозумів, що знання, вкладені в нього в школі, майже нічого не варті. Це просто перший ступінь подальшого розвитку.

Втім, багато хто це взагалі ніколи не розуміє і так і залишається посередніми магами, здатними на деякі фокуси.

Потім, коли став старшим і розумнішим, Мікал цю жінку теж бачив, але вважав за краще дивитися здалеку, підозрюючи, що вдруге його можуть і не пожаліти. Кадмія Ловарі з самої юності мала славу дівчиною зі складним і нестриманим характером.

Поруч із цією складною жінкою стояла ще одна – білява та Мікалу незнайома. А за їхніми спинами височіли троє чоловіків, немов спеціально підібраних за зростом. Один був такий же синьоокий і темноволосий, як Ловарі. Чи то родич, чи там, де вона народилася, це не рідкість. Другий світловолосий та кремезний, як молодий дуб. Погляд у нього був впевнений та відкритий. Третій темноволосий, кароокий і бородатий. І найбільше він був схожий на пірата, який давно не з'являвся в цивілізованих місцях.

— Чим зобов'язаний? — спитав Мікал, зупинивши погляд на Ловарі.

— Хм, — задумливо відповіла вона і посміхнулася. Ласкаво-ласкаво, що в її випадку виглядало моторошно.

— У нас до вас пропозиція як до хорошого фахівця, що займається дернею через нудьгу, — сказав схожий на неї чоловік, а потім представився: — Каран Велівера.

— О, — видав Мікал, миттєво зрозумівши, що це чоловік, котрий ледь не одружився на Кадмії.

— Мірак, — пробурчав бородатий, і Мікал не відразу зрозумів, що це його ім'я. Причому ім'я було чомусь знайоме.

Блондин представлятися не став, просто широко і багатообіцяючи посміхнувся. Блондинка, навпаки, зробила сумне обличчя.

— Яка у вас пропозиція? — спитав Мікал, вирішивши, що його ім'я вони й так знають. Не стануть вони хапати і кудись тягнути незрозуміло кого. Не ті люди.

— Ну, для початку ви не доїдете до столиці і не вплутуватиметеся в авантюру з моїм вбивством. Почекають вони ще півроку, нікуди не подінуться, — пролунало за спинами чоловіків, вони розступилися так, наче це був сигнал, і Мікал побачив імператора Малена, який сидів у кріслі.

Виглядав імператор погано. Так виглядають люди, які ось-ось вирушать до могили і без чужої допомоги.

— Я б не став вплутуватися… — забурмотів Мікал, інстинктивно спробувавши схопитися і заплутавшись у ковдрі, а потім ще й виявивши, що одягнений у сорочку та підштанники, а в такому вигляді перед імператором краще не стояти. Щоправда, що робити в цьому випадку, Мікал збагнути не зміг. Натягувати на себе ковдру і різко прикидатися смертельно хворим, нездатним підвестися, було б теж безглуздо.

— Не хвилюйтесь, будьте як удома, — пробурчав імператор. — А щодо «не став»… ох, сильно я сумніваюся в цьому. Адже ви їхали, щоб допомогти одній нехорошій людині з розрахунками злому захисту на крові. І не збиралися цікавитись, чия це кров. Так що ... Я розумію, що вам просто нудно, дуже рідко трапляються складні для мага вашого класу завдання, але все-таки брати участь у вбивстві імператорів погано. Та й навряд чи ви б цю участь пережили. Отже, ви повинні бути дуже вдячні учениці, яка написала нам листа з попередженням. І тим милим юнакам, які зняли вас із корабля, не давши доїхати до замовника.

— Я вдячний, — промимрив Мікал, намагаючись зрозуміти, яку з учениць слід підозрювати у шпигунстві насамперед. Те, що будь-хто не зможе так запросто відправити лист цій компанії, було істиною. Але й учениць у шпигунстві запідозрити було складно. Мікал їх підбирав зовсім не за розум та здібності. Набагато більше він цінував вміння господарювати, гарненькі обличчя, гарні фігури та безвідмовність, чого вже тут гріха таїти. А хотів би когось справді вчити, не відмовляв би хлопцям.

Втім, дівчата теж йшли до нього зовсім не за знаннями. Він взагалі мав славу майстра, сидячи в ученицях при якому, є шанси вдало вискочити заміж за когось з його численних знайомих і прохачів. Ось такі діви йшли. А тепер виявляється, серед них були ще й шпигунки.

— Вовчиця, так? — запитав він, так нікого і не вирахувавши. П'ять дівчат, що жили в його будинку, були однаково гарненькі, веселенькі і дурненькі.

Кадмія посміхнулася і кивнула, але так і не сказала, хто.

— Ой, не хвилюйся, самовпевнені чоловіки завжди в ці сіті потрапляють, — заспокоїв блондин.

— Я не хвилююся, — терпляче сказав Мікал. — Я намагаюся зрозуміти, навіщо вам потрібен. Я, звичайно, непоганий артефактор та математик. І я сильний маг землі. Але в суміжних дисциплінах він мене користі мало, я навіть простенький вогник не здатний створити на кінчику пальця. Хіба що з водою можу трохи працювати.

— Нам якраз земля й потрібна, — сказав блондин. — Тому ми за тобою й стежили, а не тому, що підозрювали. Хто б міг подумати, що така розумна людина вплутається в таку дурість. Виконавці у таких інтригах ніколи не виживають. Кому потрібні свідки, здатні кинути тінь на його честь та гідність?