Читати книгу - "Сонячний Птах"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Двічі протягом полудня невеличкі стада слонів проминали їх, рухаючись угору крутосхилом між деревами. Щоразу Гай хитав головою, дивлячись на Задала, й дозволяв їм пройти, бо там були самиці зі слоненятами та ще не зовсім дорослі самці.
День хилився до кінця, і Гая опанувало не вельми приємне відчуття полегкості, змішане з відчуттям вини. Можливо, боги ухвалили рішення на його користь і не намагатимуться піддавати його випробуванню.
Залишилася одна година світлого дня. Гай і Задал спокійно сиділи біля стежки, ховаючись за густим гіллям мавпячої яблуні, що низько звисало з дерева.
Гній висох на їхніх тілах, і тепер шкіра в Гая неприємно свербіла. Він сидів, поклавши сокиру з грифами собі на коліна, й дивився на стежку, сподіваючись, що ніхто не з’явиться на ній до смеркання й він зможе відмовитися від цієї божевільної пригоди, на яку його штовхнули честь і поспіх. «Дивно, як бездіяльність затьмарює навіть найпалкіші пристрасті», – подумав Гай і криво посміхнувся, погладжуючи держак своєї сокири.
Він побачив рух унизу пагорба, рух великого сірого тіла, схожий на дим між деревами, й відчув, як його шкіра стала гусячою. Задал також усе побачив, він припинив метушливі рухи й закляк поруч із Гаєм.
Вони чекали, й несподівано два слони вийшли з-під дерев. Два великі старі самці з важкими іклами легко підіймалися схилом. Вони були на відстані ста кроків один від одного, ця відстань розділяла їх на стежці, й у їхній ході була та настороженість і відчуття мети, які остерегли Гая, що вони недавно стривожені, а може, й поранені мисливцями в долині.
– Ми візьмемо цих двох, – прошепотів Гай. – Якого ти обираєш?
Задал мовчав протягом хвилини, дивлячись на самців досвідченим оком. Перший слон був старший, й одне з його ікл обламалося біля самої губи. Він був худіший і сухорлявіший, ніж його товариш, а те, що він ішов попереду, вказувало на його більший досвід, більшу настороженість, і зламане ікло свідчило, що він підступніший, а його темперамент менш передбачуваний.
– Другого, – прошепотів Задал, і Гай кивнув головою.
Він чекав саме такої відповіді.
– Зараз я відійду назад. Ми спробуємо напасти на них водночас.
Гай покинув притулок під гіллям і пішов назад стежкою, збільшуючи відстань із Задалом приблизно до такої, яка розділяла слонів.
Гай заховався за кущиком жорсткої трави, поряд зі стежкою, й озирнувся назад. Слони неухильно наближалися. Перший самець проминув схованку Задала й побіг далі, Гай побачив, що відстань між двома слонами зменшилася. Слон Задала дістанеться до нього раніше, ніж слон Гая порівняється з кущиком трави, за яким він лежав.
Якщо один із мисливців атакує завчасно, другий слон буде стривожений, й небезпека для другого мисливця збільшиться в багато разів. Гай знав, що він не може покладатися на стриманість Задала. Цей чоловік думатиме лише про власний інтерес.
Коли ця думка прийшла до нього, він побачив, як Задал покинув свою схованку за гіллям дерев і мовчки вибіг на стежку позаду другого слона. Гаїв слон був за півсотні кроків від того місця, де лежав жрець, і біг прямо на нього.
Задал переслідував свого слона й біг майже впритул за ним. На мить Гай відчув захват перед ним. Можливо, він його недооцінив. Можливо, Задал бігтиме за другим слоном, не нападаючи на нього, поки Гай стане в позицію.
Потім Гай побачив, як сокира начальника полювання піднялася вгору й зблиснула в найвищій точці своєї траєкторії; вона ще раз зблиснула, падаючи вниз, і Гай переключив усю свою увагу на того слона, який наближався до нього.
Пролунав зойк болю й тривоги, коли вдарила сокира Задала, й слон Гая кинувся бігти на повну швидкість. Він мчав прямо на нього, аж поки заповнив усе поле зору Гая, тварина, не менш велика, аніж земля, якою вона бігла.
Коли Гай піднявся зі своєї схованки, він знав, що має лише кілька секунд, протягом яких може вдарити. Потім слон буде далеко від нього.
Він побіг поряд зі слоном, тримаючись вище від нього, щоб, коли він упаде, його тіло покотилося вниз косогором. Біжучи, Гай мусив витягувати свої довгі ноги на повну довжину, й він швидко втрачав рівновагу, падаючи до задніх ніг слона.
Із кожним кроком, коли величезна вага сірого тіла лягала на задні ноги, підколінний сухожилок, який тягся від коліна й до п’ят, напружувався під грубою нерівною шкірою. Сухожилок був товстою ниттю, гнучкою і пругкою, завтовшки з дівочий зап’ясток; він брав на себе всю вагу слона за кожним його кроком.
Гай обернувся на бігу, опинившись позаду слона, й, коли сухожилок на ближчій до нього нозі напружився, він змахнув сокирою з грифами й перетяв його так чисто, що той затріщав, як тріщить вітрило, коли шторм на морі розриває його навпіл.
Слон утратив рівновагу, коли нога підігнулася під ним, він захитався на краю стежки, тримаючи всю свою вагу лише на одній неушкодженій нозі.
– За Ваала! – збуджено заволав Гай, і його сокира злетіла високо вгору, коли він нею змахнув.
Другий сухожилок був перетятий так само чисто, й величезний сірий звір важко впав. Звук від його падіння долетів до спостерігачів, які залягли на кряжі, й хмара пилюки піднялася над сухою землею. Гай відстрибнув від тіла, яке покотилося вниз, і зумів ухилитися від ударів смертельно небезпечного хобота, який молотив повітря.
Він напружився для останнього удару, танцюючи навколо величезного тіла, що перекочувалося й смикалося, знаючи, що має лише кілька секунд для свого несподіваного удару, поки скалічена тварина не оговталася й не побачила його, не побачила, як він розпачливо шукає своєї нагоди.
Слон намагався пересуватися на передніх ногах, тягнучи за собою скалічені задні ноги. У своєму необміркованому гніві він виривав із корінням дерева, робив страшні кола, вимахуючи жахливим хоботом, колупав землю своїм єдиним бивнем.
Але його спина була обернута до Гая, й він іще не зрозумів, хто на нього напав. Гай підбіг до нього легкою ходою й спритно пірнув під хобот, яким слон розмахував наосліп. Він стрибнув на його широку спину, ставши там навколішки й високо піднявши над головою сокиру.
Вузлуватий хребет виразно виднівся крізь поморщену суху шкіру, великі хребці ніби кликали лезо сокири. Гай завдав смертельного удару, який прорубав кістку й оголив м’яку жовту речовину спинного мозку. Слон зойкнув і впав, копаючи ногами й спазматично смикаючись у смертельних судорогах.
Гай стрибнув униз із тіла, що билося в агонії і, пританцьовуючи, відбіг від помираючої тварини, яка досі смикала ногами
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонячний Птах», після закриття браузера.