Читати книгу - "Аптекар"

— Чи здивується Діверз, що ти розвивав талант на стороні?

Карстен завжди був метким. Він скривив губи й кивав, продовжуючи:

— Можливо, з півсекунди, а потім просто розсердиться.

Він на сто відсотків підтримує поточну програму, однак розуміє, що мої сумніви посилюються. Ні, він не надто здивується.

— Тобі не до вподоби, як Пейс виконує завдання? Він ніби прагматична людина, і я гадала, що ви порозумієтесь.

— Отже, ти склала два і два. Я гадав, що ти спроможна на це. Але закладаюсь, що ти ніколи цього не зробила б, якби не надмірна реакція Пейса із самого початку. Мене не дратує макіавеалізм — мене дратує дурість. Хиби трапляються, але Пейс має пристрасть до того, щоб поєднувати одну помилку з наступною, котра є ще гіршою за попередню. А потім із третьою. Це він втягнув нас усіх у цей гармидер.

— Ти про що, Карстене? Що ми на одному боці? Усі помиляються, ти сам казав, але не треба більше сподіватись на моє почуття провини.

— Я не сподіваюсь, що ти мені повіриш, але маємо те, що маємо. Мені від поточної ситуації жодного зиску. Якщо Пейс матиме успіх, зірка Діверза зійде. Урешті, він стане директором ЦРУ. А роботу всього мого життя вже й так знищено. Ми більше на одному боці, ніж ти гадаєш.

— Якщо тобі від цього легше. Але планів це не змінює.

— Ми зайдемо всередину разом, — замислено промовив він. — Ти — моя таємна протеже. Я наполягатиму, щоб ти посіла місце м’ясника, якого привів Діверз. До цього моменту все спрацює. А як ти собі думаєш діяти далі — гадки не маю.

Вона спробувала приховати те, що сіпнулась при слові «м’ясник», яке промовив Карстен. Стільки залежало від того, про що мав подбати Кевін!

— Побачимо, — промовила вона, силкуючись, аби голос лунав рівно.

— Ні, нічого мені не кажи. Кмітливо. Поки маєш план.

Але вона таки відповіла. Її план не був достатньо сильним.

— Просто з цікавості, — спитала вона, намагаючись відвести увагу Карстена від її реакції. — Коли помер Домінік Ґоген?

— За два тижні потому, як знищили лабораторію у Джамму.

Вона кивнула. Саме так Алекс і підозрювала. Барнабі щось помітив, ось і почав готуватись.

— У мене є один задум, — визвався Карстен.

— І краще б годящий.

— Ти не проти удати, що маєш певні ушкодження? Можливо, від стропів?

У нас дев’ять днів тому в Туреччині трапилось дещо, ми отримали певну підказку від одного меткого молодшого сержанта. Саме такого я хотів би завербувати, але вся справа обірвалась. Сержант не вижив під час рятівної операції ворожих сил. Але, можливо, інформацію таки перехопив мій таємний проект, який вижив.

Вона витріщилась на нього.

Він здійняв руку, жестом показуючи, буцімто відступає.

— Добре, ми не маємо робити все по-моєму. Просто мені спало на думку. Діверз знається на цій події; тому те, що я тебе привів, мало б підгрунтя, не здавалося б такою спонтанною несподіванкою.

— Гадаю, я можу витерпіти кілька ушкоджень, — сухо відповіла вона.

Вони повторили вигадану легенду кілька разів, поки дістались місця рандеву, потім він детально описав кімнату для допитів. Картина була негарна, тож вона відчула, що їхні шанси на те, щоб вижити, стали примарнішими.

Карстен, заїхавши на невеличку парковку поруч із міським парком, зупинив «Буммер» поряд із машиною, яка самотньо стояла на парковці. Алекс хоча й сподівалась цього, але, побачивши білявого чоловіка, який чекав на лавці в парку, злякалась. Це перше випробування для Деніела, тож якщо він не впорається, вона його підставить. Безперечно, Карстен бачив обличчя Деніела в новинах, хай як вони з Діверзом не намагались триматися осторонь операцій один одного. Кутиком ока вона спостерігала за Карстеном, оцінюючи його реакцію.

Його обличчя було незворушним.

— Хто це? — спитав він.

— Твій новий помічник.

— А він необхідний?

— Заглуши двигун.

Деніел, підвівшись, швидко попростував у їхній бік. Алекс спостерігала, чи змінюватиметься вираз його обличчя, коли Деніел підходив ближче.

— Я ж не можу спостерігати за тобою щосекунди, Карстене, — ласкаво мовила вона. — Відкрий багажник.

Вони з Карстеном спостерігали, як Деніел переніс устаткування з багажника седана у вантажне відділення «БМВ». Закінчивши, він став біля дверцят із боку Карстена, чекаючи.

— Виходь, — мовила Алекс.

Повільно, тримаючи руки на видноті, Карстен відчинив дверцята й вийшов. Коли Алекс вилізла з авто, побачила, як Карстен вдивляється в Деніела. Вона спробувала оцінити Деніела безсторонньо. Він здавався кремезним, здатним подбати про себе, навіть попри окуляри та накладний живіт. За таких обставин цілком зрозуміло, що Карстен був обережним і наляканим, незважаючи на те, що добре це приховував.

Як йому й наказано, Деніел не промовив ані слова. Він лише раз ненадовго перестрів погляд Алекс, але його погляд був нейтральним. У нього лише трішки вип’ялася щелепа, як тоді, коли він залякував підлітків у Оклахомі. Через це він здавався небезпечнішим, але водночас трохи більше скидався на Кевіна. Чи бачив Карстен світлини Кевіна?

Деніел став за водійськими дверцятами, руки по швах, чекаючи.

— Руки на капот, — скомандувала Алекс Карстонові. — Не ворушись, поки не повернусь.

Карстен став, як підозрюваний, що обхилився об поліцейське авто. Він опустив голову, але Алекс помітила, що він продовжував розглядати Деніела, як міг, дивлячись у відображення у віконці. Ніщо не свідчило, що він впізнав його, утім, Алекс не була впевнена, що Карстен не приховує своєї реакції. Її увагу відвернуло те, як вогні на парковці замиготіли над їхніми лисинами в однакових місцях.

— Це пан Томас, — мовила вона до Карстена. — Якщо спробуєш мене підманути, утекти чи скалічити, помреш приблизно за дві з половиною секунди.

На Карстоновій скроні збиралась краплина поту. Якщо він удавав навіть це, то вона щиро здивується.

— Я не робитиму нічого, що б наразило на небезпеку Лівві, — гаркнув він.

— Добре. Я зараз повернусь. Піду завдам собі кілька ушкоджень.

Блакитні очі Деніела зблиснули, зиркнувши на неї, коли вона промовила слово «ушкодження»; він насилу перевів погляд на Карстена.

Усі її речі були акуратно складені в багажне відділення «БМВ». Розстібнувши блискавку на сумці з аптечкою, вона енергійно порпалась усередині, допоки не знайшла те, що шукала, а потім відрізала короткий шматок марлевого відрізу та стрічки. Схопивши торбинку, вона відвернулась, залишивши ляду багажника розчиненою. Громадський туалет розташовувався просто на іншому боці невеличкого грального майданчика. Зайшовши в жіночу вбиральню, вона ввімкнула світло.

Стійки там не було, і в туалеті ніхто давно не прибирав, можливо, кілька днів чи тижнів, тому вона не знімала торбинки