Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"

Вони перекотилися, і тепер згори був Страйк. Він намагався ударити Лейнга кулаком, але той реагував швидко, як колись на рингу: однією рукою відбив удар, а другою врізав Страйкові по підборіддю, так що той смикнув головою. Страйк знову ударив, але куди б’є, не бачив. Влучив у кістку, почув тріск...

А тоді нізвідки вилетіло кулачисько Лейнга і влетіло Страйку просто в обличчя; той відчув, як хруснув ніс; полилася кров, а сам він аж хитнувся назад від сили удару. З очей лилися сльози, все попливло: от Лейнг, стогнучи й задихаючись, відштовхує його... от, ніби фокусник, нізвідки видобуває різницького ножа...

Напівосліплий і з повним ротом крові, Страйк побачив блиск леза у місячному світлі й копнув ножа в руці Лейнга своєю штучною ногою. Почувся притишений дзвін метала об метал, коли ніж ударився об сталевий штир його гомілки. Тоді Лейнг знов заніс ніж, і...

— Ні, гад, не вийде!

Шпеник ззаду захопив голову Лейнга у захват. Страйк, не подумавши, схопив ніж за лезо і порізав руку. Шпеник і Лейнг боролися: шотландець був значно більшим і швидко почав брати гору. Страйк ще раз сильно копнув ножа протезом і цього разу таки вибив його з руки Лейнга. Тепер вони разом зі Шпеником почали змагати його.

— Здавайся, бо поріжу! — горлав Шпеник і душив Лейнга за шию, а шотландець лаявся й пручався, стискаючи важкі кулачиська; зламана щелепа обвисла.— Не в тебе одного тут є перо, жирна ти скотиняко!

Страйк витягнув наручники — найдорожчий елемент спорядження, який він забрав з відділу спеціальних розслідувань. Тільки разом Страйкові та Шпенику вдалося розвернути Лейнга так, щоб можна було надягнути кайданки, завівши товсті руки йому за спину. Лейнг пручався і безугавно лаявся.

Не маючи більше необхідності тримати Лейнга, Шпеник так копнув його у діафрагму, що вбивця тихо й протяжно захрипів, і на деякий час мову йому відняло.

— Ну шо ти, Куше? Куше, де він тебе дістав?

Страйк відкинувся на плиту. З порізу на вусі рясно текла кров, і з порізаної долоні теж, але найбільше його турбував ніс, який напухав на очах, бо кров звідти заливала рот і заважала дихати.

— На, Куше,— сказав Шпеник, повернувшись після короткого обшуку квартирки з рулоном туалетного паперу.

— Дякую,— нерозбірливо вимовив Страйк. Напхавши у ніздрі скільки міг паперу, він опустив очі на Лейнга.— Давно не бачилися, Рею.

Лейнг, досі задиханий, не відповів. Його лисина слабко блищала у місячному світлі, що раніше грало на його ножі.

— Ти ж наче казав, його Дональд звати? — з цікавістю спитав Шпеник; Лейнг посовався на долівці, і Шпеник знов копнув його в живіт.

— Звати,— підтвердив Страйк,— і годі вже його бити. Коли щось порветься всередині, мені перед судом за це відповідати.

— То чого ти на нього кажеш...

— Оскільки...— почав Страйк.— Так, Шпенику, нічого тут не чіпай, не треба тут твоїх відбитків... Оскільки Донні живе під чужим іменем. Коли він не тут,— сказав Страйк, підійшов до холодильника і поклав на клямку ліву руку, на якій була ціла латексна рукавичка,— то є героєм-пожежником Реєм Вільямсом, який живе у Фінчлі з Гейзел Ферлі.

Страйк відчинив дверцята холодильника, а тоді, так само лівою рукою, морозильну камеру.

Всередині лежали груди Келсі Платт, тепер висушені, мов інжир, жовті, жорсткі. Поруч — пальці Лайли Монктон з фіолетовим лаком на нігтях і глибокими слідами від зубів Лейнга. Ще далі — пара відрізаних вух з маленькими пластиковим сережками у вигляді ріжків морозива, і пом’ятий шмат плоті, на якому можна було розрізнити ніздрі.

— В Бога й душу,— мовив Шпеник, який і собі зазирнув усередину з-за спини Страйка.— В Бога й душу, Куше, це ж шматки...

Страйк зачинив морозильник і дверцята холодильника й обернувся до свого бранця.

Тепер Лейнг лежав тихо. Страйк був певен, що його хитрий лисячий мозок уже думає, як повернути цю безнадійну ситуацію на користь, як довести, що Страйк його підставив, підкинув докази.

— Я мав би тебе упізнати, так, Донні? — спитав Страйк, загортаючи праву руку в туалетний папір, щоб зупинити кровотечу. Тепер, у тьмяному місячному світлі, що лилося крізь брудне вікно, Страйк бачив риси Лейнга під стоунами зайвої ваги, які наросли на його колись міцному м’язистому тілі від стероїдів і нестачі фізичної активності. Зайва вага, суха зморшкувата шкіра, борода, що її він відпустив, щоб приховати віспини, те, як він удавано човгав,— усе створювало враження чоловіка, на десять років старшого за свій справжній вік.

— Мав би впізнати тебе, щойно ти відчинив переді мною двері оселі Гейзел,— провадив Страйк.— Але ти ховав обличчя, прикидався, що сльози витираєш, га? Що ти тоді зробив — чимось натер очі, щоб опухли?

Страйк простягнув пачку цигарок Шпенику, тоді закурив сам.

— Той ньюкасльський акцент був дещо перебільшений — тепер я це розумію. Ти його в Ґейтсгеді підхопив, так? Донні завжди був добрим імітатором,— сказав він Шпенику.— Ти б тільки чув його капрала Оуклі. Донні був просто душа компанії.

Шпеник, явно у захваті, дивився то на Страйка, то на Лейнга. Страйк курив, теж споглядаючи Лейнга. Ніс так шарпало болем, що аж сльозилися очі. Він хотів ще раз почути голос убивці, а тоді вже дзвонити в поліцію.

— Забив і пограбував божевільну стару пані в Корбі, так, Донні? Бідна старенька місіс Вільямс. Ти забрав нагороду за сміливість, яка належала її сину, а ще його старі документи. Знав, що він живе за кордоном. Не так уже й важко прикинутися іншою людиною, якщо маєш якісь її документи. Якраз досить, щоб надурити самотню жінку і двійко неуважних поліціянтів.

Лейнг лежав на брудній підлозі мовчки, але Страйк майже чув, як риплять у відчаї його брудні мізки.

— Я знайшов у будинку «Аккутан»,— сказав Страйк до Шпеника.— Це ліки від вугрів, але також і від псоріатичного артриту. Мав би вже тоді зрозуміти. Він ховав пігулки в кімнаті Келсі. В Рея Вільямса не було артриту. Гадаю, у вас із Келсі було чимало спільних секретів, так, Донні? Катав її на мотоциклі, чатуючи під моїм офісом... прикидався, що носиш її листи... писав їй від мого імені фальшиві послання...

— От хворий виродок,— з відразою мовив Шпеник. Він схилився над Лейнгом, мало не впритул піднісши до його обличчя тліючий кінець цигарки. Явно хотів його обпекти.

— Опіків йому теж не став, Шпенику,— сказав Страйк і