Читати книгу - "Королева Сонька, Ірина Звонок"

  - Свидригайла ми роздавимо, як таргана, – набундючено промовив князь Сигізмунд Кейстутович.

  - Я не лякаюся, бо знаю, що перебуваю під охороною вашої королівської милості, – намагалася посміхнутися вона.

Ягайло заспокойливо поплескав її по руці.

Тим часом усе прояснилося. 

  - Посол від князя Свидригайла хоче бачити короля! – доповів стражник, який встромив голову у намет.

  - Посол від Свидригайла? – іронічно скрививс Ягайло. – Ну що ж, вислухаємо, що хоче сказати мій непокірний брат.

  Лицарі, присутні на королівській нараді, заспокоїлися і повсідалися на свої місця. У палатку увійшов посланець Свидригайло. Він зняв шолом, пригладив розкуйовждене рудувате волосся. І Сонька упізнала свого двоюрідного брата, князя Івана Друцького, прозваного Бабою.

  Іван Баба вклонився королю. Той упізнав його і промовив:   

  - Вітаю, княже. Хотілося б мені бачити тебе на моїй стороні, але свій вибір ти зробив.

  - Я – підданий Великого князівства Литовського. У мене не було вибору, – відповів князь.

  - Ти забув,  що я являюся верховним князем Литви і маю право обирати того, хто правитиме князівством від мого імені?

  - Ні, ваша королівська милість, я того не забув. І на власні очі бачив, як ви віддали княжий перстень Свидригайлові.

  - Так  що ти хотів сказати? – Ягайло нетерпляче перебив Івана Бабу.

Той вклонився і урочисто заявив:

  - Від імені мого князя, Свидригайла Ольгердовича, сповіщаю вашій королівській милості, що мій князь вимагає, щоб польське військо забралося геть з земель, що належать до Великого князівства Литовського. Крім того, він вимагає, щоб король Владислав негайно передав Литві Поділля, яке пообіцяв князю Свидригайлові при свідках, та ще й поклявся іменем Божим.

Ягайло змінився у обличчі і підскочив зі стільця.

  - Ту обіцянку твій князь виманив у мене загрозами. А тому вона не дійсна! – вигукнув він.

  - У такому випадку я маю показати дещо вашій королівській милості, – спокійно відповів Іван Баба. – Прошу вийти зі мною з намету і подивитися на мури замка.

  - Обережно, ваша милість, це пастка! – вигукнув Сигізмунд Кейстутович, хапаючись за руків’я меча.

Іван Баба похапцем перехрестився:

  - Клянуся Господом нашим, Ісусом Христом, це не пастка.

  - Ходімо, – вирішив Ягайло. Він не хотів показувати, що злякався.

  Товариство вийшло з намету. Сонька теж пішла за чоловіками, опираючись на руку Ягайла. Іван Баба уникав дивитися на неї.

  Вони підійшли до річки Стир. Звідти було краще видно Луцький замок. Іван Баба вказав на рожеві стіни зі словами:

  - Ось що хотів показати мій князь вашій королівській милості: у нас теж є бомбарди! А з висоти стріляти легше.

  Ягайло примружився, щоб краще роздивитися. Між зубців, дійсно, витикалися товсті дула гармат. А ще – сотні арбалетів та луків. Луцький замок наїжачився зброєю.

  - Я тобі теж покажу дещо важливе, – сухо відповів Ягайло. – Повертаймося у намет.

  До намету Ягайло запросив усіх своїх воєначальників. Лицарів набилося чимало. Іван Баба терпляче чекав. Ягайло знову сів у крісло, над яким були розвішані хоругви переможених тевтонців – для підняття бойового духу.

  Ягайло віддав своєму зброєносцю короткий наказ. Юнак вклонився королю, зник десь у темному кутку намета, і  незабаром повернувся, тримаючи на простягнутих руках довгий важкий меч.   

  - Підійди до мене, княже Сигізмунде, – промовив король.

Сигізмунд Кейстутович став перед королем.

  - Цей меч належав твоєму братові, князю Вітовту, – провадив далі Ягайло. – А до нього – князю Кейстуту. Тепер я передаю його тобі і перед лицем усіх оцих лицарів оголошую тебе, Сигізмунде Кейстутовичу, Великим князем Литовським. Така моя воля. А князь Свидригайло віднині втрачає владу, бо насмілився погрожувати мені, своєму повелителю.

  Сигізмунд вклонився і з благоговінням прийняв меч із Ягайлових рук. Причепив зброю собі на пояс і гордовито випростався. Ягайло широким жестом вказав на нього і промовив:   

  - Слава Великому князю Литовському Сигізмунду!

  - Слава! Слава! Слава! – у захваті підхопили лицарі.

Історія творилася на їх очах, хоча вони того й не усвідомлювали.  

  - Іди і передай Свидригайлові, що він віднині не князь, – насмішкувато порадив Ягайло Івану Бабі.

  - А як же перстень? – розгублено промурмотів той.  

  - Перстень, як і меч – теж символ влади. Але меч важливіший! Я був змушений віддати Свидригайлові княжий перстень. Так ось, Сигізмунде: можеш відрубати йому палець з отим перстнем. На знак того, що він перестав бути князем.

Лицарі радісно загомоніли. В’їдливі слова короля сподобалися їм.

Іван Баба окинув присутніх похмурим поглядом і вийшов з намета.