Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

Рональд спостерігав, як Ферміль акуратно та ретельно збирає залишки Сфери у дерев'яну скриньку. Це видовище мало б викликати в Рональді невдоволення та обурення на адресу тієї, хто зруйнувала артефакт. Але жодних подібних почуттів він не мав. Навпаки, Рональд вперше за останні тижні почувався щасливим. Ні, можливо, щасливим — це надто сильно сказано, але певною мірою задоволеним. Так, Рональд був задоволений тим, як складаються обставини.

Ферміль зиркнув на нього з легким подивом. Він давно працював у Рональда і, звичайно, вже вмів розпізнавати настрій господаря. Секретарю важко було пояснити собі, чому Рональд перебуває у доброму настрої, хоча, здавалося б, повинен метати громи і блискавки від гніву, що постраждав цінний артефакт.

Рональд і сам запитував себе: навіщо приклав долоню П'єліни до Сфери? Адже здогадувався, що станеться? Здогадувався! Але він пішов на цю жертву спеціально. Йому потрібне було ще одне підтвердження його шаленого припущення. І він його одержав. На той момент, коли він змусив П'єліну доторкнутися до артефакту, він уже був практично впевнений, що це не П'єліна.

Як Рональд до цього додумався? Допомогла інтуїція, логіка і трохи везіння. Повертаючись із Проклятого Замку після зустрічі з Вороном, Рональд усю дорогу обмірковував його слова. Брат сказав, що Рональд зможе знайти ту, яку так давно шукає, і без підказок родового тавра, бо насправді він уже знає все, що потрібно. А що Рональд знав? Він знав, що його тавро відгукувалося лише на трьох дівчат: Алітайю, Елайзу та П'єліну. Щодо Алітайї Рональд вже давно розібрався — там спрацювала заборонена магія. Люди Рональда зараз якраз полювали на головного організатора змови, якого здала на допитах Алітайя.

Залишалися Елайза та П'єліна. Виходило, що хтось із них — дівчина з пророцтва, а хтось — така ж самозванка і змовниця, як і Алітайя, і теж намагалася вплинути на тавро за допомогою забороненої магії. Але хто з них хто? З Елайзою у Рональда були пов'язані яскраві спогади. Він встиг серйозно захопитися нею... але чомусь, коли бачив її востаннє, вона здалася йому чужою та прісною. Всі враження та спогади поблякли, ніби пов'язані не з нею. До того ж тавро зрадницьки мовчало. Зате воно зреагувало на іншу… Вистачило одного короткого побіжного погляду на П'єліну, щоб її образ міцно засів у голові. Щоб думки знову і знову поверталися до неї, щоб бажання побачити її стало настільки нав'язливим, що змусило віддати розпорядження гвардійцям повернути її до палацу.

Тривожні думки і сумніви не відпускали Рональда, навіть коли він повернувся з Проклятого замку до палацу і почав роботу з кореспонденцією, якої накопичилося чимало. Він перебирав документи і натрапив на звіт лікаря про стан здоров'я Тайлера. Цей папірець опинився на столі неспроста. Перед від'їздом у Проклятий Замок Рональд віддавав розпорядження, щоб Крістоф провів огляд Радника, що так раптово захворів. Звіт справив несподівано неоднозначне враження. Крістоф виявив у Тайлера слабкість і сплутаність свідомості, причину яких не зміг визначити.

У Рональда виникла інтуїтивна підозра, що хвороба Радника може бути пов'язана з тим питанням, яке тривожним набатом пульсує в голові після зустрічі з братом. Рональд наказав викликати до себе Елайзу. Ферміль у цей момент не був на місці — виконував інше доручення, тож за Елайзою вирушив його помічник — Каррес. Каррес діяв за інструкцією і перед аудієнцією з королем провів стандартну перевірку відвідувачки на Сфері Гольца. Яким же було здивування Рональда, коли Каррес прийшов у його кабінет і відзвітував, що Елайза вже прибула і готова зайти, бо пройшла перевірку на артефакті.

Ось тут у Рональда і промайнула вперше думка, що не дарма йому Елайза стала здаватися іншою. Її справді підмінили. Інакше як пояснити, що Сфера Гольца дозволила їй пройти перевірку вдруге. Такого бути не може. Та дівчина, яку Рональд особисто перевіряв на Сфері, та ця, яку завів до нього в кабінет Каррес — це дві різні особи.

Рональд досить довго розмовляв із цією «новою» Елайзою. І чим довше тривала їхня розмова, тим більше він переконувався у своїй божевільній думці про підміну. Як таке може бути, він поки що не розумів, але бачив перед собою іншу — незнайомку. Ця пані поводилася зовсім не так, як колишня Елайза. Вона мала інший погляд, іншу міміку, іншу манеру говорити, інший характер. Рональд готовий був заприсягтися, що не її він рятував з печери під час обвалу, не з нею залишився віч-на-віч у своєму мисливському будиночку, не її хотів, як ненормальний.

Він ставив своїй співрозмовниці каверзні запитання, але вона нічим не видала себе. Послалася на те, що має проблеми з пам'яттю через травму голови. Нібито погано пам'ятає, що відбувалося з нею в останні кілька тижнів. Рональд змусив себе придушити гнів, хоч і відчував, що дівчисько бреше або, принаймні, не домовляє. Він міг би розпорядитися віддати її дізнавачам, але не став. Дізнавачі, м'яко кажучи, не вирізняються делікатністю, а що як дівчина все ж таки ні в чому не винна? Рональд і сам докопається до істини. Він відчував, що на вірному шляху. Елайзу він поки що відпустив, але віддав наказ охороні вести за нею цілодобове спостереження. А сам залишився в кабінеті чекати прибуття П'єліни. Ось із ким йому теж не терпілося поговорити.

Її карета підкотила до палацу близько опівночі. Він чекав, коли П'єліну приведуть до кабінету з якимсь кровожерливим почуттям. Якщо його здогад вірний, він легко виведе дівчисько на чисту воду за допомогою Сфери Гольца.

Вона зайшла до кабінету, і Рональд раптом відчув хвилювання. Він уже давно не мав цього відчуття. Забув про його існування. Злість, страх, досада, тривога, відповідальність — ось із цим він був добре знайомий. Але дивне завмирання у грудях… Що це? Рональд безжально придушив непотрібні емоції. Змусив себе подивитися на П'єліну холоднокровно. Неупереджено вивчив риси її обличчя. Так, саме такий образ і відклався у його пам'яті. Тільки не було цих кіл втоми під очима. Дорога сильно вимотала її. Ноги, мабуть, гудуть від втоми. Рональд підвівся з-за столу, щоб посадити гостю на стілець. Міг би і не підніматися — просто наказати сісти. Але йому хотілося торкнутися її. Хоч би легенько доторкнутися рукою до ліктя.