read-books.club » Фентезі » Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса 📚 - Українською

Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

270
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Лукомор'я. Дубль два" автора Лара Роса. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 127 128 129 ... 166
Перейти на сторінку:

Важко зітхнувши, вона повернулась до князя:

– Не певна: наскільки це доречно, Ваша Світлосте?

– Цілком доречно, моя мила! Порадуйте старого!

– Як бажаєте, – не дуже впевнено погодилась дівчина.

– Наступне питання, – Креслав подивився на онука, – питання безпеки. Сподіваюсь, ти розумієш, що статус дружини спадкоємця Стрибор’я захистить Валерію від будь-яких спроб заявити на неї права?

Чорт! Лєрка точно порве його у клоччя! Власне, поглядом вона це вже робила:

– Права?! – скинулась дівчина, втупившись в Ігоря. – Що означає «заявити на мене права»?!

– Інгваре?! – дід був реально здивований. – Твоя наречена не в курсі того, хто вона?!

– Ще. Ні! – ледь стримуючись, процідив Колвін.

– Що ж, – князь став одразу серйозним, – гадаю, у вас достатньо тем для обговорення, а, поки ви будете приймати по нім рішення, прошу вас скористатись моїм запрошенням погостювати у Стрибор’ї.

– Дякую, – було помітно, як напружилась Лєра, та й цей бар’єр вона подолала, – Креславе. Ми обов’язково скористуємось вашою пропозицією.

– Радий це чути, – дід підвівся. – Не смію вас затримувати.

Ігор подав руку Валерії. Віддав їй належне: вона не відмовилась та вклала свою долоню до його, хоча й було помітно, що знаходилась вже біля точки кипіння. Не встиг Ігор причинити за ними двері, як Лєра рвонула від нього розлюченою фурією, і він ледве встиг влетіти слідом за нею до її кімнати, поки вона не зачинила ту перед його носом.

 

19.08.22

– Лєра! Це саме те, про що я тобі казав!

Вона стрімко розвернулась, жбурляючись блискавками з очей:

– Про те, що я – річ?!

– Цьому, – Ігор намагався не зірватись на крик, – я й намагаюсь протистояти.

– Перетворюючи мене у річ іншого плану?! – її вже несло, схоже, зірвавши гальма.

– Лєра! Дурість не неси!

– Хто я?! – вона вп’ялась в нього поглядом.

– Якщо тобі зараз вдасться закритись від моєї ментальної атаки, я все тобі розповім, – кивнув він.

– Добре! – рикнула вона й розвела руки. – Прошу!

Ігор без попередження рвонув на злам. В принципі, до подібного треба бути завжди готовим – от хай і вчиться! Він навіть встиг вихопити уривок не надто приємної думки про себе. Щось на зразок: «От, гад!»

Нічого: і це їй пригадає. А далі – настала тиша. Цілковита. Взагалі ніяких думок, ніяких спогадів – пусто. Лєра дивилась на нього з викликом і навіть з деяким тріумфом. Він спробував провести ще декілька атак, та безрезультатно. Треба ж! Розумна дівчинка, і вчиться швидко! Навіть дуже швидко: усього лиш декілька занять, щоправда, індивідуальних і досить інтенсивних, та все ж. Добре – переконала:

– Вражає!

– Невже?! – зло примружилась Лєрка.

– По-моєму, я ніколи не висловлював сумнів з приводу твоїх здібностей.

Вона аж скинулась обурено:

– Правда?!

От же вперте творіння!

– Правда, Лєра! – Ігор намагався тримати себе в руках. – Володіти інформацією про те, чого ти не вмієш – не одне й те саме, щоб вважати тебе нездатною цьому навчитись. Якщо ти не помітила, то я ці поняття розрізняю. А обмежую тебе тільки у рамках твоєї безпеки, – він не втримався й блиснув на неї сердитим поглядом. – Чи ти віддаси перевагу, щоб я самоусунувся й віддав тебе тим, хто на тебе полює?!

– Тобто, все ж таки полюють на мене? – склала вона руки на грудях.

– Так, на тебе, – довелось підтвердити. – А не казав тобі про це з тієї ж причини: невміння приховувати інформацію. Сильний менталіст здатен залізти до твоїх думок на відстані, й для тебе ж було ліпше, щоб тебе вважали лиш моєю студенткою.

Лєра методично намагалась пропекти в ньому нові дірки:

– Ну, тепер же бо ви впевнились, Ігоре Дмитровичу, що я цілком здатна хоча б свою не надто розумну голівоньку закрити від чужих зазіхань?

Ні! З цим дівчиськом ніколи не буде просто! Вона зі своїм радикальним максималізмом готова зруйнувати все вщент, аби не поступитися жодним сантиметром своєї впертості. Ігор не втримався й миттю опинився поряд з нею та, підхопивши її на руки, попри пручання, впав до крісла:

– Вгомонись, Лєрка! – він перехопив її тонкі зап’ястя, не даючи дівчині відштовхнутись від нього. – Ми можемо, врешті, поговорити спокійно й без твоїх збрикувань?!

– То я ще й збрикую?!

– Лєр! – Ігор відпустив її руки й обійняв. – Ти хотіла серйозну розмову, і сама ж зараз тікаєш від неї. Не звинувачуй потім мене у замовчуванні інформації.

Вона гучно видихнула й припинила видиратись:

– Добре, – ковзнула по ньому поглядом. – А-а-а… ми ось так будемо розмовляти?

Він відкинув голову на спинку крісла й насилу втримав усмішку:

– Тебе щось не влаштовує?

– Боюсь, що у даній системі координат, в одного з об’єктів, що розташувався в ній, може повністю збитися серйозний настрій внаслідок перешкод, котрі впливатимуть з боку другого об’єкта, який опинився у небезпечній близькості від орбіти першого. Силу тяжіння ніхто не скасовував, між іншим, – скептично скривила вона губи.

Ігор все ж не втримався від сміху:

– І кого з нас ти зводиш до рівня творіння, не здатного контролювати власну фізіологію?

Чесно кажучи, він гадав, що аристократично бліді Лєркині щоки почнуть наливатись пунцовістю у відповідь на його двозначність (як це зазвичай бувало), а сама вона, вчергове спробує видратись з його хватки. Та ні! Їй вдалось зруйнувати ще один стереотип власної поведінки. Легким граційним рухом вона крутнулась у кільці його обіймів й закинула свої довгі витончені ноги на підлокітник крісла, обвиваючись одночасно з цим руками навколо його шиї. Зухвалим провокаційним поглядом Лєра втупилась в нього:

– От ми й з’ясуємо.

Творіння, що без кінця ніяковіло ще недавно, за виключенням моментів, коли треба було чергову зухвалість йому у відповідь кинути, поступово зникало. Власне, він сам, на реактивній швидкості, зносив всі її комплекси й утиски, намагаючись встигнути увірвати у життя якомога більше щасливих моментів, оскільки це щастя звалилось до його рук. Зараз на нього дивилась гарна дівчина, що цілком усвідомлювала свою владу над ним, й залишалось лише сподіватись, що зловживати нею вона не стане. Проте, схоже, він готовий спустити їй і це. Особливо у світлі того, що їй доведеться взнати:

1 ... 127 128 129 ... 166
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"